Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Роберт Вудвортс

Американський психолог Джеймс Марк Болдуїн (1861-1934) організував успішні наукові видання, які дійшли до наших часів ("Психологічні монографії", "Психологічний бюлетень", "Психологічний огляд"). Він обирався на посаду президента АПА в 1897 р. На жаль, його наукова кар'єра несподівано обірвалась, однак він устиг багато зробити для розвитку експериментальної психології. Дж. Болдуїн, психолог, яким несподівано знов зацікавились у сучасний період, був організатором психологічних лабораторій в університетах Торонто (1898), Прінстона (1893) і Дж. Хопкінса(1903).

Коло тем, які вивчались тоді у всіх лабораторіях світу, було досить стандартним. Разом із тим, скоро ентузіасти експериментальних досліджень почали відчувати розчарування. Навіть засновник першої експериментальної лабораторії в Гарварді Вільям Джеймс критикував рівень тогочасних досліджень. Він говорив, що психологічні лабораторії ростуть в Америці як гриби, однак вони не здатні вирішити жодної психологічної проблеми.

Болдуїн звернувся до теоретичних досліджень. У його працях поєднувались розробка проблем психічного розвитку з формуванням соціально-психологічного погляду ("Духовний розвиток з соціологічної і етичної точки зору (дослідження з соціальної психології"). З його легкої руки в загальний обіг увійшов також термін "соціальна психологія".

Болдуїн зазначав, що в розвитку особистості поєднуються спадкові та природні особливості. Від спадковості й соціального оточення залежить рівень досягнень людини в суспільстві. Соціальні чинники визначають два кола норм, в яких відбувається соціалізація особистості. Перше - це вузьке сімейне коло, в якому росте дитина, друге — ширше коло суспільства. Болдуїн вважав, що при цьому діти виростають у досить схожих умовах і навчаються однаково, тож у пересічних людей не виникає суперечностей між суспільними та особистими нормами. Суперечливість норм виникає лише у видатних людей, які ставлять себе над суспільством і хочуть жити за власними законами. Болдуїн не засуджував їх і не вважав асоціальними особистостями, на його думку, такі люди можуть випереджати свій час.

Болдуїн підкреслював, що оцінка особистісних рис завжди відбувається в певному контексті, тож в одному соціальному оточенні людину вважатимуть хорошою, в іншому - навпаки. Суспільні норми с визначальними також при оцінці обдарованості людини. На думку Болдуїна, при дослідженні обдарованості слід звертати увагу не тільки на індивідуальні відмінності між людьми, а й на те, як властивості людини сприймаються в суспільстві. Болдуїн першим серед психологів звернув увагу на роль гри як інструменту соціалізації.

У досить об'ємній праці в трьох томах за назвою "Генетична логіка" вчений сформулював положення про розвиток, які є цілком звичними для всіх, хто вивчав вікову психологію, хоча авторство цих ідей Болдуїну не приписували. Дослідник зазначав, що розвиток передбачає багато стадій, які мають таку послідовність: вроджені рефлекси, розвиток мови, стадія логічного мислення.

Болдуїн окреслив спеціальні механізми розвитку мислення -асиміляцію (інтеріоризацію впливів середовища) й акомодацію (зміни організму). Ці поняття дістали розвиток у концепції психічного розвитку Жана Піаже, який навчався у Е. Клапареда, учня Болдуїна.

Болдуїн допоміг Джону Уотсону посісти місце керівника психологічної лабораторії в 1908 р. Однак надії на спільну працю обох вчених не здійснилися. Болдуїн постраждав через свою цікавість: був затриманий поліцією у місцевому борделі під час облави. Репутацію було знищено, і навіть спроби знайти роботу в Європі виявились марними. Болдуїн помер у Парижі. Цікаво, що кар'єра Уотсона через нещастя Болдуїна швидко пішла в гору, він обійняв посаду редактора "Психологічного огляду". Та його доля теж не була безмахмарною, бо через моральний осуд колег Уотсон теж змушений був піти з університету.

Роберт Вудвортс

Роберт Сессіонс Вудвортс (1869-1962) народився в містечку Белчертаун, штат Массачусетс, у сім'ї священика. Його батько був ерудованою та спокійною людиною, однак через похилий вік не прагнув тісного емоційного зв'язку з дітьми і майже не цікавився ними. Вудвортс провів дитинство в сім'ї своєї старшої сестри в оточенні племінників-однолітків.

Пізніше в автобіографії Вудвортс висловлював здивування, що психологи так мало приділяють уваги впливу однолітків на становлення особистості, на його думку, саме вони набагато більше визначають розвиток особистості порівняно з батьками. Мати Вудвортса для свого часу була досить освіченою жінкою, вона закінчила учительську семінарію, працювала вчителем математики в провінційних школах, а також викладала "ментальну філософію". Після закінчення коледжу Амтхерст в 1891 р. Вудвортс також працював у школі вчителем математики.

Вудвортс вивчав психологію в Гарварді, в 1896 р. отримав ступінь бакалавра, в 1897 — ступінь магістра. Докторську дисертацію захистив у 1899 р. в Колумбійському університеті, науковим керівником був Дж. Кеттел. Під час однорічного стажування в Англії Вудвортс був асистентом у відомого англійського фізика Ч. Шерінгтона. Вчений використав своє стажування досить продуктивно: він навчився у Шерінгтона науковому експериментуванню та одружився з Габріеллою Шот, з якою щасливо прожив усе життя. Певний час викладав в Нью-Иоркському університеті, а з 1903 р. протягом 40 років був професором Колумбійського університету. В 1914 р. був обраний президентом АПА. У 1956 р. Вудвортс перший отримав золоту медаль за організацію психологічної науки.

Свої експериментальні дослідження у сфері научіння Вудвортс проводив разом з Е. Торндайком (1874-1949). Однак учений не поділяв захоплення біхевіоризмом і вважав, що формулу "стимул-реакція" слід доповнити проміжними змінними (мотиваційними) параметрами.

Вудвортс написав у 1918 р. книгу "Динамічна психологія", яка була присвячена проблемі мотивів у людській поведінці. Вудвортс і Торндайк жили по сусідству та товаришували все життя.