Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 2. Експериментальний метод і його закони

2.1. Методи психологічного пізнання людини

Психологія – наука нескінченних таємниць, які проявляються в процесі як її викладання, так і вивчення. Традиційно психологи, зокрема, викладачі й автори посібників, завжди обумовлюють, що вивчення цієї науки слід розпочати з системи усталених визначень та положень, які слід засвоїти дуже твердо.

Визначення предмета психології слід розпочинати з окреслення такої системи явищ, як психіка. Визначення психіки є одним із перших тверджень особливого роду при вивченні психології.

Психіка (від грец. psychikos – душевний) - форма взаємодії живого організму з навколишнім середовищем, опосередкована активним відображенням ознак об'єктивної реальності; це властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає в активному відображенні суб'єктом об'єктивного світу та побудові особливої суб'єктивної картини цього світу, на основі якої розгортається поведінка та діяльність людини.

Психологія (від грец. psyche – душа і logos - вчення) - наукова дисципліна, яка вивчає закономірності функціонування та розвитку психіки і психічні явища, притаманні людині.

Ці визначення є справді дуже важливими для наукової впорядкованості подальших тлумачень, однак певною мірою вражають студентів складністю та незвичністю. Адже цілком очевидно, що психологія існує як наука тому, що існує особливий внутрішній світ людини, який вона тією чи іншою мірою усвідомлює, і психічні явища, звичайно ж, стосуються зовнішнього світу. Не слід забувати і про властивості психічних явищ, які відомі людям уже тому, що вони є дійсними носіями цих явищ. Цікавим моментом просування в сферу психологічних знань є також необхідність зрозуміти те, що люди усвідомлювали свій внутрішній світ, описували його, насолоджувались переживаннями, думками, спогляданням і аналізом його. Якщо абстрагуватися від історичного процесу, катаклізмів і випробувань, подій суспільного життя, внутрішній світ кожної людини ? одним із постійних невичерпних джерел цікавого, саме завдяки його властивостям (спонтанності, індивідуально своєрідній змістовності, невизначеності) люди не нудьгують. Процес пізнання психічних явищ розгортався в контексті різних суспільних практик, у різні періоди історії та суспільного розвитку, і не слід применшувати досягнення періоду "донаукових" зусиль психологічного пізнання. Однак, стверджують фахівці, принциповий момент полягає в тому, що психологія стала наукою в той період, коли відокремилась від філософії завдяки використанню об'єктивних експериментальних методів. Тож можна сприйняти такий підхід, який до того ж підтримується багатьма дослідниками. На думку вчених, з моменту появи наукової психології відбулись суттєві зміни в розумінні людьми самих себе, і з того часу психологія відіграє велику роль, а прогрес психологічних знань є незаперечним.

Експериментальні методи як засіб вивчення саме людської поведінки та психології почали використовувати у другій половині XIX ст., вони прийшли на зміну інтроспекції. Разом із цим постала і фундаментальна проблема: "Яке місце психології серед інших наук?".

Якщо вона може послуговуватись експериментальними методами, то це звичайна наука, що вивчає закони, на основі знання яких можна конструктивно діяти в конкретних умовах, тобто природнича, об'єктивна, пояснювальна, конструктивна наука, орієнтована на пошук загальних закономірностей. Однак процес використання експериментальних методів невдовзі настільки ускладнився, що психологи почали стверджувати, що, мабуть, психологія не може бути такою наукою, як інші, вона відрізняється від інших наук, є наукою гуманітарною, діалоговою, розуміючою та орієнтованою на аналіз унікальних випадків.

Позиція, що об'єктивний підхід не дає можливості повноцінно вивчати людську суб'єктивність, індивідуальність людини, її духовну сутність, є близькою багатьом психологам. Більше того, оскільки такий підхід був освячений авторитетом видатних психологів, які часто схилялись до нього в різні періоди своєї діяльності (Г. Оллпорт, К. Роджерс, А. Маслоу), виникли думки про недоцільність експериментування в психології, або, принаймні, що для психології це не основний спосіб розширення горизонтів.

Попри розквіт психологічних дисциплін, торжество психології як професійної сфери діяльності, помітним є те, що територія цієї науки, в якій визначальними є експериментальні підходи, не збільшується, а залишається досить незначною. Однак це і є психологія, в найбільш суттєвому науковому визначенні, а успішні експериментальні дослідження – її дорогоцінний скарб.

Психологія як наука передбачає використання наукових методів вивчення людської поведінки. Психологи, як і вчені загалом, прагнуть об'єктивності, точності, повноти знань про свій об'єкт дослідження. Наукові методи спрямовані на те, щоб уникнути суб'єктивізму, упередженості та визнання важливими випадкових чинників.

Методи психологічного дослідження - це спеціально розроблені інструменти для вивчення психічних явищ.

Інтроспекція (від лат. introspect - дивлюсь усередину) - метод дослідження шляхом спостереження власних психічних процесів, без використання будь-яких інструментів та еталонів. Наукове обґрунтування інтроспекції як методу дослідження міститься в працях Рене Декарта та Джона Локка. Декарт зазначав, що людина має можливість безпосередньо пізнавати своє власне душевне життя. Локк вважав, що наш досвід можна поділити на внутрішній, який стосується діяльності нашого розуму, та зовнішній, який стосується навколишнього світу.

Розрізняють такі види інтроспекції:

- аналітична полягає в розкладанні чуттєвого образу на складові елементи, які мають своє окреме значення;

- систематична (досліджувана Вюрцбурзькою психологічною школою) спрямована на простежування основних стадій процесу мислення на основі ретроспективного звіту суб'єкта.

Феноменологічне самоспостереження (досліджувалось гештальтпсихологами) полягає в описі психічних феноменів у їх безпосередності й цілісності "наївним" досліджуваним. Цей метод пов'язаний із методом "внутрішнього сприйняття", який був запропонований Ф. Брентано і активно використовувався в описовій психології В. Дільтея, а пізніше в контексті гуманістичної психології.

Спостереження - це дослідницька стратегія, яка полягає у визначенні інваріантних ознак того чи іншого процесу без втручання у сам процес. Це метод безпосереднього дослідження реальності, в процесі якого можна ідентифікувати, іменувати, описувати та порівнювати окремі явища та їх сукупності. Спостереження може бути орієнтовано на реєстрацію як поведінкових актів, так і фізіологічних процесів. Цей метод застосовують на попередньому етапі перед плануванням і здійсненням експериментального дослідження.

Спостереження - це систематичне, цілеспрямоване, довільне сприйняття поведінки людини з метою аналізу і пояснення. Такий спосіб дослідження є максимально доступним, однак має суттєвий недолік - суб'єктивність спостерігача, оскільки на цей процес істотно впливають індивідуальні особливості особи, її спостережливість. Уся поведінка постає перед зацікавленим дослідником чи спостерігачем у цілісності, в ній важко диференціювати соціальні, психологічні, фізіологічні процеси в їх певному значенні. Дослідник не може впливати на перебіг явищ, не може повторити без змін необхідне явище. Спостереження повинно вестись систематично, поновлюватись, вибірка випадків має бути достатньою. Спостерігаючи уважно за проявами людської поведінки, можна сформулювати гіпотези. Однак свої передбачення дослідник має уважно вивчати, з тим, щоб не намагатись підтвердити власні висновки.

У психології переважно спостерігають за поведінкою людей, діяльністю особи та зовнішніми формами її протікання; мовою та її особливостями; експресивними формами емоційних станів, рисами особистості та її вчинками, подіями життя. З розвитком науки психологічна реальність стає дедалі різноманітнішою для дослідників, змінюються уявлення про ті об'єкти, які можуть спостерігатись дослідником, про те, що можна розглядати як психологічні дані.

Наприклад, професор Ширлі Шрам спостерігала за поведінкою бабуїнів у природному оточенні. Вона присвятила своїм спостереженням у Кенії близько 20 років, навчилась розрізняти окремих тварин, фіксувала їхню поведінку та соціальну взаємодію. її дані показали розумові можливості бабуїнів, їхню систему стосунків, роль симпатії і дружби.

Ідеальним варіантом спостереження в психології вважають вивчення поведінки дітей за допомогою "дзеркала Гезелла", яке пропускає світло тільки в один бік.

На основі спостереження створено такі шедеври психології, як праці "Маленька книжка про велику пам'ять" О. Р. Луріїта "Леонардо да Вінчі" З. Фройда.

Опитування. Певні проблеми, приховані від спостереження, можна досліджувати за допомогою опитувальників та інтерв'ю. Звісно, люди прагнуть справити добре враження, і це зумовлює проблеми з використанням отриманих даних. Методи опитування є дуже поширеними, перетворились на деталі повсякдення сучасної людини (соціологічні та психологічні опитування). До різновидів опитування належать бесіда (вільне, порівняно нерегламентоване спілкування дослідника та учасника дослідження); інтерв'ю (бесіда з обов'язковою процедурою постановки стандартних питань і фіксування відповідей на них); анкетування (стандартизоване інтерв'ю, представлене у письмовому вигляді). Варіантом опитування є діагностичні стандартизовані опитувальники, що являють собою серію питань із метою визначення типових характеристик людини.

Як приклад наведемо відоме опитування Альфреда Кінсі, спрямоване на вивчення сексуальної поведінки людей. З'ясувалося, що ця поведінка значно відрізняється від тієї, що вважається загальноприйнятою в суспільстві, схвалюється нормами моралі, релігією тощо.

Історія індивіда (Case Histories) — метод біографічного дослідження (наприклад, у медицині - це історія хвороби). Краще зрозуміти людину можна тоді, коли ми ознайомимось з її біографією. Біографічне дослідження має теж певною мірою експериментальні моменти. Історію життя складають, реконструюючи події життя людини з її допомогою. Реконструкція необхідна для того, щоб зрозуміти джерела певних проблем. Певна річ, у такому процесі важко уникнути перекручень різного роду. Біографічний метод налічує низку модифікацій, представлений різноманітними методиками (аналіз щоденникових записів, автобіографій, психобіографій, каузометрія).

Метод аналізу продуктів діяльності - система дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та інтерпретацію продуктів діяльності людини, тобто матеріальних та ідеальних виявів її активності - малюнків, листів, щоденників, створених виробів, вишивок, скульптур, рішення задач, комп'ютерних програм, танців тощо). На основі їх об'єктивного вивчення можна опосередковано дійти висновку про сформованість знань, умінь і навичок людини, її інтереси, почуття, здібності та інші психологічні властивості.