Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Окремі експериментальні епізоди

Епізод 1. Зустріч із загрозливим об'єктом. Харлоу запланував перевірити, як поводитимуться малюки, коли зустрічатимуться з певними загрозливими об'єктами. Як знає більшість із нас зі свого досвіду, коли дитина чогось злякається, вона біжить до своєї мами (чи до якоїсь близької особи), щоб знайти втіху та заспокоєння. Харлоу поміщав у клітку різні об'єкти, які викликали у малюків страх (наприклад, іграшкового ведмедика завбільшки з мавпеня, який крокував та бив у барабан).

Епізод 2. Тест відкритого поля. Маленьку мавпочку залишали в невеликій незнайомій кімнаті, в якій були різні предмети (бавовняні ковдри, маленькі дерев'яні брусочки, контейнери з кришками та зім'ятий папір). Ці речі в звичайних умовах подобаються малюкам і вони з задоволенням бавляться ними та використовують у своїх іграх. Поведінку дитинчат вивчали в трьох ситуаціях -з обома "мамами" та зовсім без "мами". Метою цього експериментального епізоду було вивчити, як у присутності "матерів" чи без них малюки адаптуються до несподіваної для них ситуації.

Виявилося, що мавпочки надавали перевагу м'якій "матері", що цілком природно в тій групі, яка годувалась у неї, однак навіть ті, хто отримував молоко від дротяної "мами", обирали м'яку. Отже, для малюків не мало значення, яка саме "мама" їх годує. З м'якою "мамою" дитинчата проводили у 10 разів більше часу; навіть ті, яких годувала "дротяна": вони швидко їли і спішно прямували до м'якої "матері".

За період, коли тварини перебували в контакті лише з однією "матір'ю", показники кращої адаптації були в дитинчат м'якої. Обидві групи отримували такий самий догляд і годування, однак у вихованців дротяної "мами" частіше траплялись кишкові розлади і гірше засвоювалось молоко. Тож дитинчата м'якої "мами", судячи з усього, почувалися комфортніше, а інші зазнавали психологічного стресу. Коли макаки вважали, що їм щось загрожує, то одразу ж бігли до м'якої "мами" для захисту. Цікаво, що коли мавпочки дорослішали, то реакція пошуку захисту в м'якої "мами" ще більше посилювалась.

Коли мавпочки потрапляли до нової кімнати з м'якою "мамою", вони кидались до неї, обіймали та гладили її, а заспокоївшись, починали цікавитись іншими об'єктами у кімнаті. Здійснивши свої дослідницькі "походи", повертались до "матері" і знову, набравшись спокою та впевненості, вирушали досліджувати новий, сповнений хвилюючих вражень світ. Коли ж дитинчата були в новій кімнаті з дротяною "мамою" чи зовсім самі, то їхні реакції були цілковито іншими. Мавпочки плакали, лякалися, завмирали від страху, смоктали пальці, бігали по кімнаті з криком і плачем, кидались від одного предмета до іншого. Поведінка всіх тварин була однаковою незалежно від того, в якої "матері" вони виховувались до цього. Тобто лише м'яка "мати" забезпечувала хороші умови для розгортання дослідницької діяльності.

Епізод 3. Коли мавпочки виросли і перейшли на тверду їжу (у віці 5-6 місяців), їх відокремили від "матері" на різні періоди часу. Через 30 днів помістили в ситуацію відкритого поля і дали можливість зустрітися з м'якою "мамою". З поведінки було помітно, що мавпочки переживали надзвичайне хвилювання: вони кидались до "мами", обнімали її, терлись мордочкою, бавилися з нею, кусали тощо. Тож було зрозуміло, що їм не хотілося досліджувати щось нове, вони прагнули провести більше часу в комфорті, а бажання досліджувати поступилося прагненню побути в комфортному контакті. Експеримент був коротким (епізод тривав три хвилини) і, можливо, через деякий час дитинчата вирушили в дослідницьку вилазку.

Епізод 4. Харлоу створив таких сурогатних "матерів", які відштовхували своїх мавпочок час від часу. Одні "мами" відкидали дитинча сильним струменем повітря, інші випускали гострі шипи, і мавпочка була змушена відійти. Однак коли "мати" переставала "бути поганою" (припиняла випускати повітря, ховала шипи), дитинча поверталось та тісно притискалось до неї.

У результаті дослідження було зроблено висновок, що мавпочки, які спілкувалися з м'якою "матір'ю", адаптовані краще, менш перелякані, порівняно з дітьми дротяної "мами", однак, коли вони подорослішали, то мали труднощі у встановленні стосунків зі своїми однолітками та в реалізації нормальної статевої активності. "Учасники" досліджень були поганими батьками для свого потомства, попри те, що Харлоу намагався провести для них певну "психотерапію" і садив їх у клітку зі звичайними мавпами.

Значення дослідження Харлоу. Вчений отримав досить несподівані результати. Він показав, що здатність матері годувати дитину не є визначальним чинником зв'язку з нею, значно більше важила здатність матері створити умови "комфортного контакту" (за термінологією Харлоу). На думку дослідника, "головна функція догляду за дитиною, як чинника прихильності, полягає в тому, щоб забезпечити частий та тісний контакт із матір'ю. Звичайно, людина живе не одним молоком".

Харлоу вважав, що його експеримент слід врахувати при визначенні практичних підходів до виховання. Він зазначав, що спершу жінки мають вигодувати свою дитину, а тоді вже можуть працювати на суспільство. Вчений звертав увагу, що, очевидно, і для маленької дитини має принципове значення "комфортний контакт", тож і батько дитини може брати участь у процесі догляду за малюком. Для 1958 р. цей погляд був досить новим, це був певною мірою виклик уявленням того часу.

Дослідження психологів про розвиток прихильності маленьких дітей до своєї матері теж підтвердили висновки Харлоу: малюки люблять своїх матерів і більше зв'язані з ними тоді, коли матері проявляють любов і турботу, незалежно від того, чи вони задовольняють біологічні потреби дитини. Цей зв'язок із матір'ю тісніший тоді, коли більше безпосереднього фізичного контакту "тіло до тіла". У людей такий зв'язок розвивається повільніше і с сформованим через 6 місяців після народження (у маленьких мавпочок це відбувається в перші декілька днів). Цей процес є складним, і не у всіх дітей виникає тісний емоційний зв'язок із матір'ю. В цілому лише у 70 % дітей до одного року формується прихильність до дорослої людини.

Критика дослідження Гаррі Харлоу була достатньо різкою. Насамперед, вона стосувалася етичного боку дослідження: наскільки виправдані страждання маленьких дитинчат макак-резусів, чи не є потенційна небезпека для них досить значною. Слід, звісно, погодитись, що етичні аргументи не можна ігнорувати, однак отримані Харлоу дані надзвичайно цінні і вони мали вплив на важливі аспекти практики виховання.

Дослідження Харлоу визначило проблему, що насправді слід розуміти під турботою. Так чи інакше, в силу різних причин, значна кількість дітей потрапляє до дитячих закладів, тому що мають фізичні недоліки або ж їхні батьки не здатні ними опікуватися. Під впливом дослідження Харлоу почали змінюватись підходи до виховання, адже він довів, що задоволення лише біологічних потреб дітей недостатньо для їхнього розвитку, дітям потрібний фізичний контакт з іншою людиною. В умовах дитячого закладу будь-якого типу діти повинні отримувати належний догляд, однак він полягає не лише в задоволенні біологічних потреб: для дітей повинні бути створені умови "комфортного контакту". їх треба брати на руки, голубити, якомога більше та частіше. Дітям також важливо бачити один одного і фізично контактувати один з одним. Хоча повною мірою такі умови не зможуть замінити батьківську турботу і любов, однак вони все ж значно кращі, ніж обмежений догляд і опікування лише біологічними потребами дитини.

У дослідженні Харлоу було показано, що стосунки з матір'ю не визначаються процесом задоволення біологічних потреб, тож і інша людина здатна створити умови, сприятливі для належної адаптації та розвитку дитини. Поширення висновків дослідження та їх усвідомлення сприяло збільшенню кількості усиновлень, адже люди повірили, що вони так само здатні створити для дитини "комфортний контакт", як і її біологічні батьки.

Харлоу також уперше спробував пояснити сильну прихильність дітей до своїх батьків навіть у разі, коли вони надзвичайно погано ставляться до своїх дітей. З позиції біхевіоризму це явище досить складно пояснити (чому дитина любить своїх поганих батьків). Харлоу вважав, що прагнення до прихильності переважає жорстоке поводження, бо є сильнішою базовою потребою.

У подальших дослідженнях було підтверджено, що тілесний контакт (який був дотепно визначений як "турбота кенгуру") має велике значення при виходжуванні недоношених дітей, що існують крос-культурні відмінності у тілесному контакті з дітьми, однак усі нові експерименти підтверджували благотворну роль тілесного контакту для психічного розвитку дитини.

Було навіть вирішено переглянути правила, прийняті під впливом психоаналізу, що психотерапевт не може доторкатись до свого клієнта. Однак поки що питання, якого саме роду фізичні контакти необхідні для успішного лікування і є прийнятними в психотерапевтичному процесі, залишається дискусійним.

Гаррі Харлоу завжди був заглиблений у проведення емпіричних досліджень, які мали надзвичайну цінність, хоча вони проводились на макаках-резусах. Вони кинули виклик панівним у той час біхевіористським підходам. Відомим стало також дослідження вирощування макак в умовах тривалої повної ізоляції та демонстрація емоційного зриву, соціальної безпорадності та депресії, що виникає в таких умовах. Експерименти дослідника відіграли визначальну роль у розумінні причин депресії.

Експерименти Гаррі Харлоу не стали завершальними у дослідженні проблеми любові та емоційних прихильностей, однак показали природу зв'язку дитини з матір'ю. Харлоу розповідав, що одного разу слухачка, яка була на його лекції, сказала йому: "Тепер я розумію, що робила не так! Просто я була дротяною "матір'ю!"".