Класичні експерименти в психології - Копець Л. - 3.4.5. Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

Дослідження закономірностей сприйняття людьми одне одного-одна з найбільш актуальних психологічних проблем. Психологія з моменту свого становлення як самостійної науки завжди тримала цю проблему в фокусі своєї пильної уваги. Це пояснюється не стільки теоретичним, скільки практичним значенням питання. Розуміння інших людей необхідне кожному, хто прагне спілкуватись, діяти, виховувати, займатись управлінською діяльністю. Ситуації спільної діяльності та спілкування вимагають від учасників уміння сприймати, описувати та розуміти психологічні особливості одне одного. Компетентність та успішність особистості в розумінні психологічних особливостей інших людей, партнерів по діяльності важлива здатність, яка допомагає оптимізувати будь-яку соціальну ситуацію, зменшити ймовірність конфліктів.

Результати досліджень різних аспектів цієї проблеми є добре відомими в колі психологів. У вітчизняній психології класичними стали дослідження О.О. Бодальова.

Психологія пізнання людини людиною характеризується цілою низкою особливостей, які суттєво відрізняють цей процес від будь-якого іншого пізнання.

1. Пізнання іншої людини є одночасно і ставленням до людини, і міжособистісними стосунками, в які вступають особа, яка пізнає (перцепієнт), і особа, яку сприймають і пізнають (об'єкт сприйняття), в результаті чого між ними виникають прихильність чи неприязнь, симпатія чи антипатія, взаємна зацікавленість чи байдужість, які впливають на сам процес пізнання та його результати.

2. Інша особа сприймається з позиції мовчазного припущення про наявність принципової подібності між перцепієнтом та об'єктом соціальної перцепції. Ми не змогли б розуміти інших людей, якби не співвідносили їх із собою, часто неусвідомлено, із власним психологічним характером, думками та почуттями.

Дослідження свідчать, що результати процесу міжособового сприйняття зумовлені такими чинниками:

1. Стійкі та ситуативні властивості суб'єкта сприйняття, психологічні риси, його соціальні, професійні ролі, тип цілеспрямованої активності.

2. Властивості об'єкта сприйняття, його психологічні риси, виконувані ним ролі, його діяльність.

3. Зміст та характеристики міжособистісних стосунків між суб'єктом та об'єктом сприйняття (тривалість знайомства, особливості емоційного зв'язку, наявність спільного досвіду, тип діяльності).

4. Особливості соціальної ситуації (типи взаємодії, взаємодія з іншими людьми).

Експериментальний ентузіазм у сфері досліджень сприйняття людьми одне одного був величезним. У ході досліджень постало надзвичайно цікаве питання про те, як впливає на процес сприйняття інших людей певна професія. В багатьох експериментах переконливо доведено, що професійна діяльність визначає спосіб сприйняття та оцінювання інших людей. Сприйняття педагога орієнтовано на навчальну діяльність, академічні здібності, сприйняття керівника - на ділові якості співробітників, сприйняття лікаря - на ознаки здоров'я чи хвороби. По-іншому сприймають особистісні риси порушника закону адвокат, суддя чи прокурор. Досить цікаву групу в цьому сенсі становлять нечисленні дослідження соціальної перцепції такої професійної спільноти, як психологи та психіатри.

Декілька психологів із розвинутим почуттям гумору поставили собі за мету підтвердити або спростувати, що теоретична освіта та професійний досвід психологів і психіатрів збільшують точність сприйняття інших людей.

Експеримент С. Г. Естеса (1938) був одним із перших у цьому напрямі. Дослідник представив у двохвилинних фільмах поведінку шести осіб для 56 досліджуваних, серед яких були психологи з практичним досвідом роботи, музиканти, актори та управлінці. Перед усіма досліджуваними поставили завдання підібрати до кожної з шести осіб, представлених у фільмі, одну з шести особистісних характеристик. У результаті цього дослідження було встановлено, що психологи виявились менш точними оцінювачами, ніж представники інших професій, вони частіше за інших приписували персонажам фільму помилкові риси.

Експеримент В. Люфта (1950). Цей психолог провів дослідження 28 психологів-практиків та 28 фізиків — наукових працівників. Обстежувані слухали протягом години записану на магнітофон розмову з певною людиною, а потім передбачали її відповіді в різних особистісних тестах, які попередньо заповнювала ця людина . Виявилось, що психологи прогнозували реакції особи гірше, н ж фізики.

У пізніших дослідженнях знову було показано, що вчені-фізики точніше прогнозують поведінку інших людей, ніж психологи-клініцисти (Дж. Вайс, 1968). Переваги фізиків особливо яскраво проявилися в тих ситуаціях, коли досліджуваним надавали велику кількість інформації про осіб - об'єктів спостереження та дослідження. Коли ж інформація про об'єкт сприйняття була обмеженою, тоді прогнози психологів і фізиків були однаково точні або більш точні у психологів.

Були проведені також дослідження, в яких ставилось питання про те, як впливає на точність перцепції рівень наукової кваліфікації психолога. Як показник кваліфікації було взято науковий ступінь. Експериментатори (М. Ведель, М. В. Сміт, 1951) просили трьох досліджуваних психологів із науковим ступенем та трьох психологів без наукового ступеня провести клінічну бесіду з 200 працівниками певного підприємства. Після проведеної роботи всі психологи мали відповісти на запитання про задоволеність роботою своїх опитуваних. Конкретне завдання ставилось таким чином: позначити в опитувальнику ті відповіді, які вибрали конкретні працівники щодо свого рівня задоволеності роботою. Виявилось, що психологи з науковим ступенем відзначались менш точним прогнозуванням, ніж фахівці без наукового ступеня.

Серед здобутих у дослідженнях фактів варто зазначити такі. Студенти-психологи однаково точно прогнозували відповіді обстежуваної особи (26-річної матері в проективних тестах), що і психологи-клініцисти з великим стажем (В. Ф. Соскін, 1954). Не було зафіксовано різниці в точності сприйняття між студентами, що прослухали вступний курс психології, та студентами-психологами старших курсів, тобто між тими студентами, які почали і які закінчували вивчення психології (Д. А. Трумбо, 1955).

Експеримент Р. Розенталя. Було встановлено, що настанови психолога щодо особистісних рис впливають на результати проведених ним тестових випробувань. В одному з експериментів студенти-психологи останніх курсів отримали завдання виміряти інтелект двох груп дітей, одна з яких була представлена їм як група з високим інтелектом, а друга - як група дітей із середнім інтелектом. Не зважаючи на те, що в попередньому дослідженні було показано, що всі діти відзначаються середнім інтелектом, дані, зібрані відповідно налаштованими студентами, показали, що середній рівень інтелекту в першій групі дітей був на 7,5 бала вище, ніж у другій групі (Р. Розенталь, Р. Роснов, 1969).

Експеримент Д. Л. Розенхапа (1978). Широкий резонанс здобули результати дослідження Розенхана, який спрямував увагу на те, як сприймають психологи та психіатри людей, що звертаються до них за допомогою. В експерименті події розгортались таким чином: вісім психічно здорових людей звернулись за допомогою до психіатричних клінік. У своєму спілкуванні з професіоналами "пацієнти" симулювали лише один патологічний симптом: що нібито інколи чують невиразні голоси. В своїх життєписах вони описували свою реальну поведінку та справжню біографію. Тільки-но "пацієнти" потрапили до клініки, вони перестали симулювати свій єдиний симптом і поводились нормально, без будь-яких хворобливих проявів. Незважаючи на це, всі вони, за винятком однієї особи, отримали діагнози про наявність у них психічних захворювань різного характеру. Експеримент Розенхана показав, що навіть професіонали, озброєні засобами діагностики, можуть припускатись серйозних помилок у сприйнятті іншої людини. Цікавою деталлю цього дослідження є те, що дійсно психічно хворі люди, в колі яких перебували "псевдопаціснти", виявились по-справжньому хорошими спостерігачами: вони висловили переконання, що це не хворі, а якісь особи, які перевіряють роботу клініки, або журналісти.

Тільки окремі дослідження як, наприклад, Р. Тафта (1955), показали, що психологи-експериментатори прогнозували реакції сприйнятої особи (відповіді на особистісні опитувальники) більш точно, ніж психологи-клініцисти.

Отже, результати досліджень довели, що теоретична підготовка в сфері психології, як і практичний досвід психологів, не визначають більш успішне прогнозування та сприйняття інших людей. У дослідженнях більшими невдахами порівняно з науковцями виглядають саме практичні психологи та клініцисти. Ці дані є тривожними через те, що саме ці категорії фахівців визначають оцінки різних людей і тим чи іншим чином використовують їх у спілкуванні з людьми, що звертаються до них за допомогою. Тож виникає запитання: чи завжди психолог, озброєний діагностичними методами, буде максимально об'єктивним дослідником, здатним до точної оцінки, чи, незважаючи на це, професійний психолог робитиме помилки в оцінюванні інших людей, як і будь-яка пересічна людина, підпорядковуючись загальним закономірностям сприйняття. До того ж слід зазначити, що гострота проблеми посилюється тим, що самі психологічні методи, їх точність та ретельність викликають неоднозначні оцінки.

Отже, чи може психолог, який користується методиками, визнаними спеціалістами, уникнути впливу загальних закономірностей процесу соціальної перцепції, впливу настанов чи упередженості до людини та чи не є професійні психологічні знання та освіта тими особливими чинниками, що ускладнюють процес сприйняття та пізнання інших людей?