Логопсихологія - Конопляста С.Ю. - Розділ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

1.1. Логопсихологія як галузь спеціальної психології

Назва логопсихологія походить від грец. logos — слово і включає психологію осіб з вадами мовлення. Оскільки у центрі уваги перебуває особа з різними формами мовленнєвої патології, зрозумілим є тісний взаємозв'язок логопсихології, насамперед, із спеціальною психологією.

Логопсихологія почала відокремлюватися як самостійна наукова галузь спеціальної психології недавно, незважаючи на те, що наукове вивчення дітей з мовленнєвими порушеннями було розпочато понад 100 років тому.

Історично склалося так, що мовленнєві порушення тривалий час становили предмет вивчення логопедії. З часом у логопедичній науці накопичився колосальний матеріал стосовно різних мовленнєвих порушень, онтогенезу нормальної мовленнєвої діяльності та при різних формах мовленнєвих вад, причин, механізмів і структури порушень мовленнєвої діяльності, досліджувалися лінгвістичні і клінічні характеристики кожної вади мовлення, створювалися різноманітні класифікації порушень мовлення та засоби їх діагностики, розроблялися методики логокорекційного впливу, ґрунтуючись на інтегрованих психолого-педагогічних і психолінгвістичних підходах в оцінюванні дефектів мовлення тощо.

Суб'єктом вивчення логопедії завжди була особа (індивідуум) із вадами мовлення, а об'єктом вивчення — стан мовленнєвої діяльності цих осіб. Тобто в центрі уваги логопедії завжди були порушення мовлення і шляхи його попередження або подолання. Особливості психічного розвитку дитини-логопата, процеси становлення її як особистості тривалий час не були об'єктом глибоких наукових досліджень, описувалися досить поверхово і загально з огляду на мовленнєву симптоматику.

Логопсихологія "вийшла з тіні", адже вона має чітко визначений власний предмет та об'єкт дослідження, спрямована на виконання низки завдань, що не вирішувалися у раніше зазначених межах. Насамперед, у центрі уваги логопсихології перебувають діти з первинними вадами мовлення, з вадами мовлення невизначеної етіології, первинно збереженим інтелектом і неушкодженою системою аналізаторів та ін.

З мстою ліпшого розуміння наукових витоків логопсихології ми вважаємо за необхідне розглянути основні засади спеціальної психології.

Спеціальна психологія є прикладною стосовно такої надзвичайно важливої в соціальному розумінні сфери життя людини з певними порушеннями розвитку, як спеціальна освіта. Вона займається проблемами навчання, виховання, соціально-трудової адаптації та інтеграцій осіб з обмеженими можливостями психічного і/або фізичного розвитку.

Як зазначила Л. Гінзбург, "... спеціальна психологія — це не колекція уламків людської психіки, а спроба зрозуміти й науково обґрунтувати феноменальну здатність нашої свідомості зберігати свою цілісність у надзвичайно складних умовах існування".

Сучасна спеціальна психологія — самостійна, розвинута і внутрішньо диференційована галузь психологічної науки з власним складним предметним змістом, основним змістовим ядром якої є вивчення процесів психічного розвитку в несприятливих зовнішніх і внутрішніх умовах.

Спеціальна психологія визначається як одна з найстаріших прикладних галузей психологічної науки. Відносно самостійною вона була започаткована на початку XX ст. У процесі історичного формування із самого початку вона розвивалася як багатогалузева наукова дисципліна. Першими її галузями можна назвати психологію глухого, психологію сліпого, розумово відсталого. Це певною мірою зумовлено прикладним характером власне спеціальної психології, оскільки, насамперед, вона орієнтувалася на вирішення практичних завдань спеціальної освіти.

Історично відбулася довготривала еволюція практики навчання і виховання осіб з різними порушеннями в розвитку, перш ніж зрозуміли потребу всебічних та глибоких знань про особливості порушеного психічного розвитку всіх категорій аномальних дітей як надзвичайно важливого фактора забезпечення ефективної навчально-виховної роботи з ними. Але й цього виявилося недостатньо, адже психологія мала досягти того рівня наукової зрілості, за якого могла би дати відповіді на запити і потреби практики.

Шляхи історичного розвитку спеціальної психології визначалися взаємозалежністю і взаємозумовленістю двох еволюційних рядів — системою спеціальної корекційної освіти та власне психологічними знаннями.

Сучасний рівень психологічних знань про людей із порушеннями зору, недоліками слуху, вадами мовлення, опорно-рухового апарату, дефектами розумового розвитку, порушеннями емоційної сфери свідчить про наявність особливої галузі психологічних знань, яка називається спеціальною психологією.

Будь-яка самостійна наука повинна мати власний предмет, принципи і методи його вивчення. Тривалий час предмет спеціальної психології вбачався у звичайній рядоположності (синонімічності) складових галузей, а потреба їх узагальнення не до кінця усвідомлювалася. Але з'являлося все більше досліджень нових виявів дизонтогенезу (порушеного розвитку), започатковувалися нові напрями спеціальної психології (психологія дітей із ДЦП, психологія дітей з порушеннями емоційно-вольової сфери, логопсихологія), вказуючи на необхідність узагальненого уявлення про предмет спеціальної психологи.

Традиційно предметом спеціальної психології є вивчення відхилень від нормального розвитку. При цьому не завжди можна знайти чіткі визначення понять "відхилення в розвитку" і "нормальний розвиток". Поняття "відхилення в розвитку" пояснюється на прикладах сліпих, глухих, розумово відсталих, дітей із тяжкими мовленнєвими вадами. У такому разі предмет спеціальної психології складається з досить автономних і різних складових — психології осіб з порушеннями слуху (сурдопсихології), зору (тифлопсихології), опорно-рухового апарату, розумово відсталих (олігофренопсихології) тощо. Але самі по собі ці розділи становлять лише частину, що не може замінити собою ціле. Тобто предмет втрачає свою цілісність і внутрішню єдність, а термін "спеціальна психологія" е лише умовним, що поєднує назви різних галузей, які існують і розвиваються паралельно і незалежно одна від одної. У зв'язку з цим, звичайно, "збіднюється" сутність поняття спеціальної психології та зазначається нечіткість меж її предметного змісту.

Ми вважаємо принципово важливим і потрібним ретельно з'ясувати питання про предмет спеціальної психології як науки, оскільки з методологічного погляду проблема предметного змісту науки є кардинальною, встановлюючи межі дослідницької діяльності, й визначає характер взаємозв'язків з іншими науками. Нині є декілька його визначень, включаючи найсучасніші науково обґрунтовані трактування.

Наприклад, у найпоширенішому визначенні предмета спеціальної психології вказується на процес дослідження "... психологічних особливостей аномальних дітей, дефект яких зумовлений дифузним ураженням кори головного мозку, порушенням діяльності аналізаторів, недорозвиненням мовлення за умови збереження слухової функції"^*1, або вивчення "... людей, для яких характерні відхилення від нормального психічного розвитку, пов'язані з уродженими або набутими порушеннями нервової системи"^*2.

*1: {Психологічний словник / За заг. ред. A.B. Петровського — 2-гевид. — М„ 1990. — С. 309.}

*2: {Спеціальна педагогіка / За ред. Н.М. Назарової. — М., 2000. — С. 67.}

Видатний психолог В.І. Лубовський предметом спеціальної психології називає закономірності психічного розвитку й особливості психічної діяльності дітей і дорослих із психічними та фізичними недоліками^*3.

*3: {Усапова О.М. Спеціальна педагогіка. — М., 2005. — С. 14.}

Українські дослідники спеціальної психології предметом її вивчення визначають "... своєрідність психічного розвитку різних категорій дітей з психофізичними вадами..."^*4.

*4: {Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник / За ред. В.І. Бондаря. — Луганськ, 2003. — С. 320.}

Як психологічна дисципліна у спеціальній психології, насамперед, мають вивчатися саме психологічні феномени. Якщо у психології розвитку досліджується, яким буває процес нормального психічного розвитку, то у спеціальній психології має бути відповідь на запитання, як цей розвиток може здійснюється в абсолютно інших умовах. Враховуючи це, вважає В.М. Сорокіна, предметом її вивчення повинні бути не власне відхилення у психічному розвиткові (це предмет досліджень психопатології й патопсихології), а психічний розвиток як такий. Тобто можна стверджувати, що спеціальна психологія вивчає, як відбувається психічний розвиток у різних несприятливих умовах. З огляду на це, легше дати визначення предмета спеціальної психології та ліпше зрозуміти його сутність.

На нашу думку, останнє визначення предмета спеціальної психології як науки є найбільш вдалим і науково обґрунтованим. Студент має орієнтуватися у різних поглядах і наукових підходах до пояснення визначальних засад і термінів, уміти логічно обґрунтовувати власну думку з будь-якого питання, яке він вивчає.