Логопсихологія - Конопляста С.Ю. - 2.4. Основні принципи логопсихології

Як будь-яка самостійна наукова галузь логопсихологія має свої принципи і методи, на яких вона ґрунтується.

Основні положення загально психологічних теорій, фундаментальних концепцій психічного розвитку і, зокрема, мовленнєвого, на яких базується логопсихологія, зафіксовані у категоріальному апараті й у пояснювальних принципах логопсихології. Слід обов'язково зазначити, що принципи логопсихології випливають із принципів спеціальної психології, що логічно і науково обґрунтовано"

Категоріальний апарат — це система понять, за допомогою яких відображаються різні аспекти предмета логопсихології. Виокремлюють декілька груп категорій і понять, що використовуються у логопсихології. Першу групу становлять загально психологічні поняття, наприклад: психічна діяльність; вищі психічні функції, свідомість; діяльність; психічні процеси, стани, механізми; психологічний статус, портрет, аналіз; мотив; мислення; образ; мова; опосередкування; тестування; кореляція, валідність тощо. До другої групи належить клас спеціально-психологічних категорій або термінів: мовленнєва вада; дизонтогенез; мовленнєве недорозвинення; системні порушення мовлення; компенсація; психокорекція; ретардація; асинхронія; внутрішня картина мовленнєвого дефекту; структура дефекту; особистісні порушення; комунікативна дезадаптація тощо.

Окрім власне категоріального апарату, логопсихологія оперує системою пояснювальних принципів, використання яких дає змогу послідовно розуміти і пояснювати явища, що вивчаються. Саме ці уявлення відіграють роль певної системи координат, що допомагає орієнтуватися у великій кількості емпіричних даних, класифікувати та інтерпретувати їх.

У логопсихології як прикладній науці застосовується система пояснювальних принципів, розроблених у межах фундаментальної психологічної науки.

Розглянемо основні пояснювальні принципи, на яких ґрунтується не тільки спеціальна, а й логопсихологія.

Принцип відображуваності

Найбільш загальним є принцип відображуваності. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища у своїх виявах, незважаючи на проблеми в розвитку, є вищою формою відображення навколишнього у вигляді образів, понять, переживань. Фундаментальними властивостями психічного відображення є суб'єктивність, активність, вибірковість, цілеспрямованість. З огляду на це, процес розвитку психіки дитини з мовленнєвою патологією є не що інше, як удосконалення здатності до відображення. І жодні, навіть грубі патологічні порушення психічної діяльності не здатні змінити її відображувальну сутність. Може йтися про зменшення ступеня адекватності, перетворення адекватного відображення у викривлене, при цьому відображення може страждати з погляду повноти, точності, глибини, воно завжди залишається принципово адекватним, правильним загалом (якщо не йдеться про психічні хвороби). Психіка завжди є суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності.

Принцип детермінізму

Другим пояснювальним принципом є принцип детермінізму, з позицій якого всі психічні явища розглядаються як причинно зумовлені, такі, що виникли внаслідок зовнішнього впливу, який і відображається на психіці. У логопсихології принцип детермінізму полягає в тому, що не буває і не може бути безпричинних порушень розвитку, в тому числі й мовленнєвого. Причина може бути відомою або невідомою, але вона обов'язково об'єктивно існує. Варто пам'ятати, що характер причинності в умовах порушеного розвитку є набагато складнішим, ніж за умов нормального розвитку. У мовленнєвому онтогенезі між причиною мовленнєвого відхилення і власне відхиленням є складний і неоднозначний зв'язок. Один і той самий патогенний фактор може спричинити різні варіанти мовленнєвих порушень, так само як і різні причини можуть призвести до однієї вади мовлення, адже зовнішній вплив патогенного чинника завжди переломлюється у зв'язку з внутрішніми умовами (вік, стать, особливості вищої нервової діяльності, актуальний психоемоційний стан тощо).

Логопеду слід знати, що закон рівноваги у природі разом із негативними детермінантами у розвитку (тобто причинами, що перешкоджають нормальному перебігові психогенезу) обов'язково передбачає наявність позитивних детермінант. За Л.С. Виготським, до позитивних детермінант розвитку аномальної дитини належать корекційне навчання і виховання, враховуючи зону актуального і найближчого розвитку такої дитини.

Отже, розвиток дитини з первинно зумовленими вадами мовлення можна розглядати як боротьбу протидіючих сил, або негативних (основне порушення) і позитивних (корекційне навчання і виховання) детермінант. Власне, за співвідношенням сили детермінант і визначається велика кількість різних варіантів у межах одного типу дизонтогенезу. Цими пропорціями пояснюються різні темпи розвитку за умови однакового первинного порушення. Така відмінність зумовлюється і своєчасністю, і характером корскційної психолого-педагогічної допомоги, що може нейтралізувати, гальмувати або блокувати вплив патогенного фактора.