Логопсихологія - Конопляста С.Ю. - Вивчення історії розвитку дитини — психологічний анамнез

Категорія розвитку, в якому б віці не перебувала дитина, передбачає обов'язкове звертання до її історії, тобто до того шляху, котрий вона пройшла до моменту звернення до спеціаліста. Дослідження певних індивідуальних особливостей одних і тих самих дітей протягом декількох років, під час якого використовуються методи експерименту, спостереження і тестування, називається лонгітюдним (від англ. longitude — тривалість).

Відповідно до принципів інтегративного оцінювання розвитку дитини збирання психологічного анамнезу є, з одного боку, невід'ємною частиною побудови психологічної діагностичної гіпотези, а з іншого — це система об'єктивних даних, що дає змогу передбачити причину та можливі механізми виникнення того чи іншого варіанта порушеного розвитку. Слід зазначити, що майже всі спеціалісти приділяють значну увагу збиранню анамнестичних даних, реалізуючи тим самим принцип динамічного підходу (Л.С. Виготський, Л.Т. Журба, С.Д. Забрамна, Л.В. Кузнєцова, К.С. Лебединська, В.І. Лубовський, О.М. Масткжова, О.С. Нікольська, Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, С.Я. Рубінштейн та ін.).

Збирання психологічного анамнезу, безперечно, може ґрунтуватися на вже відомих фактах з історії розвитку дитини (дані медичного анамнезу). Однак не можна ці дані ототожнювати, оскільки процес збирання даних про психологічний розвиток дитини має конкретну мету й завдання і є досить специфічною сукупністю "тем", стосовно яких проводиться бесіда.

Як свідчить практика, часто психолог — перший спеціаліст, до якого звертаються за допомогою, він не має даних про медичний анамнез, у зв'язку з чим повинен оцінювати історію розвитку дитини (в тому числі й період розвитку до народження) самостійно. У будь-якому разі вміння аналізувати й оцінювати інформацію, що вважається прерогативою медичних працівників, є показником професіоналізму спеціаліста, особливо якщо йдеться про спеціального (зокрема логопсихолога) або клінічного психолога, який працює з дітьми з порушеннями в розвитку.

Навіть за умови умовно нормативного розвитку можна і навіть потрібно оцінювати закономірності нейробіологічного розвитку, важливим компонентом якого є оцінювання соматичного стану, його динаміки в процесі розвитку дитини як одного з факторів каузального (причинного) рівня індивідуально-типологічних особливостей дитини.

Надзвичайно важливим для вивчення історії розвитку дитини є стан матері (не тільки у період вагітності, а й у перші роки життя дитини). Трапляються випадки, коли потрібно досліджувати стан батька та інших членів родини. Ті чи інші причини хворобливого стану батьків (особливо матері) у перші роки життя дитини — принципово важлива інформація для психолога, оскільки з'являється можливість висунути гіпотезу про особливості батьківсько-дитячих стосунків у цей період, про гіпо- або гіперафективну взаємодію у діаді "мати — дитина", навіть про можливі труднощі формування відчуття прив'язаності (за Дж. Боулбі) або базової довіри (за Б. Еріксоном). Тому в сучасному підході до вивчення історії психологічного розвитку дитини передбачається обов'язкове дослідження психологом тих даних, що розглядаються виключно в парадигмі медичного підходу, але торкаються й психологічного анамнезу.

Безумовно, до початку власного обстеження, в тому числі збирання психологічного анамнезу, психологові потрібно ознайомитися з результатами всіх попередніх обстежень і проаналізувати ці дані з погляду психологічного розвитку дитини.

Спираючись на умови нормального психогенезу, психолог під час вивчення історії розвитку дитини має приділити особливу увагу вузловим моментам розвитку. Аналізуючи їх, можна встановити неузгодженість складових психічного розвитку в їх якісних змінах (запізнення або прискорення формування певної складової тощо). Знання про вузлові моменти розвитку дає можливість оцінити відхилення, недостатність розвитку окремих функцій або процесів.

Отже, у процесі анамнезу особливу увагу психолог має звертати на особливості розвитку в періоди: 2,5—3 місяців, 7—8 місяців, одного року, 18—24 місяців, 2,5— З років, 5,5—6,5 років, 9—10 років.

Звичайно, оцінити всі умови й факти розвитку дитини, її сім'ї в цілому за короткий період опитування батьків неможливо. Залежно від уже наявних даних про розвиток власної діагностичної гіпотези спеціаліста у кожному конкретному випадку ті чи інші складові збирання психологічного анамнезу (умови й особливості перебігу вагітності та пологів; ранній моторний і психоемоційний розвиток; історія розвитку дитини до трьох років; від трьох до п'яти років та ін.) можуть скорочуватися або, навпаки, розширюватися і деталізуватися. Але зазначені вузлові моменти потрібно проаналізувати у будь-якому разі.

Д.Б. Бльконін зауважив, що психологічна діагностика має спрямовуватися не на відбір дітей, а на контроль за перебігом їх психічного розвитку з метою корекції наявних відхилень.

Схема та підбір діагностичних і психокорекційних методів мають відповідати характеру захворювання дитини, враховуючи структуру основного дефекту і вторинних відхилень, а також особливості, притаманні певному віку дитини, включаючи специфіку провідної діяльності.

Психологічна діагностика та психологічна корекція — процеси, що доповнюють один одного. При цьому в структуру психологічної корекції закладено величезний діагностичний потенціал. Наприклад, жодне психологічне тестування не може виявити комунікативні здібності особистості, тому що це спостерігається у процесі групових психокорекційних занять. Під час ігрової психокорекції найкраще відображаються психогенні переживання дитини. Водночас психологічна діагностика має значні корекційні можливості, особливо у процесі використання навчального експерименту. Перш ніж вирішити питання про потребу психологічної корекції, варто виявити особливості психічного розвитку дитини, рівень сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку вмінь, знань, навичок, особистісних і міжособистісних зв'язків віковим періодам.