Основи психології - Вітенко І.С. - Особливості статевої і вікової структури колективу

Спрямовуючи свою діяльність на створення здорового психологічного клімату і оптимальної творчої обстановки в колективі, досвідчений керівник звертає увагу на статеві і вікові відмінності членів групи. Американський психолог Анна Анастезі вважає, що чоловіки переважають жінок у швидкості і координації рухів, орієнтації у просторі, розумінні міжособистісних стосунків, математичній розсудливості, а жінки чоловіків - у спритності, пам'яті, рахунку, комунікативних вміннях. Психолог В. 1. Толстих виділив характерні соціально-масові і особистісно значущі чоловічі і жіночі риси. Чоловіки частіше беруть на себе відповідальність; вони одержують задоволення, ведучи за собою інших; мають велику впевненість у собі, уміння бачити деталі, що впливають на розвиток подій, тощо. Жінкам властива здатність одержувати задоволення від допомоги іншим, від виявленої ними емоційної підтримки, співпереживання. Вони спокійніше сприймають поради співробітників. У них відсутня тенденція до суперництва з чоловіками. Прийнято вважати, що жінка - романтична істота, однак В. І. Толстих у своїх спостереженнях дійшов такого висновку: у сучасних жінок відсутня надмірна романтичність, особливо у тих, які мають риси лідера.

Відзначається неоднакове ставлення чоловіків і жінок до своєї статевої належності. Чоловіки частіше запитують себе: "Чи маю я загальноприйнятий набір чоловічих якостей: сміливість, владність, стриманість, витривалість, силу тощо?" Дещо рідше жінки запитують себе про наявність жіночих якостей: поступливості, м'якості, безпосередності тощо. Як серед чоловіків, так і серед жінок є всі три біотипи особистості - адреналовий, норадреналовий і змішаний. Однак серед чоловіків переважає адреналовий тип. Серед чоловіків, хворих на неврози, адреналовий тип зустрічається у 37,8 %, а у жінок - лише у 30,1 %.

Нагадаємо спрощену схему механізму формування і дії симпатико-адреналової системи. Із особливої речовини - дофаміну - у нервових закінченнях і органах центральної нервової системи виробляється норадреналін - гормон, нервовий медіатор, що бере участь у процесах розумової діяльності. За це його образно назвали "гормоном інтелігентності". Це гормон тривалої м'якої дії.

Під впливом нейромедіатора норадреналіну в корі надниркових залоз виробляється адреналін - "гормон стресу". Це гормон швидкої і жорсткої дії. Слід зазначити, що у добових біоритмах людини максимальна активність у часі (з 8-ї до 12-ї години і з 16-ї до 22-ї години) збігається зі збільшеним виділенням адреналіну.

Традиційно вважалося, що жінки вразливіші, вони потребують опіки чоловіків тощо. Гормональний аналіз цього не підтверджує. Зрив адаптаційної симпатико-адреналової системи у чоловіків дещо вищий, ніж у жінок (відповідно 71,2 % і 69,4 %). Причиною цього явища багато дослідників вважають частіше порушення біоритму у чоловіків. Неврози істеричного і неврастенічного типу також зустрічаються частіше у чоловіків, ніж у жінок (відповідно 86,1 % і 79,6 %).

Чоловіки мають нижчі, порівняно з жінками, імунітет і біоенергетику. У чоловіків раніше, ніж у жінок, настають клімакс і статева слабкість. Підвищена тривожність, неврастенічність, емоційна нестійкість призводять до інфаркту та інсульту частіше у чоловіків.

Нині спостерігається уніфікація у зовнішньому вигляді і в рольових функціях чоловіків і жінок. Особливо це стосується осіб молодого віку.

Щодо вікової структури колективу, то не втратив значення вислів Френсіса Бекона про те, що людське суспільство - неначе організм, де представники різного віку функціонують як органи. Коли якогось із них немає, то організм хворіє. У суспільному організмі молоді кохають, сподіваються і борються, зрілі люди випробовують, досліджують і спрямовують, люди похилого віку перевіряють, критикують, стримують. І лише суспільство, де є люди різного віку, досконале, тому що воно любить, мислить, критикує.

Нам здається, що думки Бекона можуть стати хорошим підґрунтям для роздумів і висновків щодо збереження в колективі високого творчого потенціалу, застереженням від поквапливих і необдуманих рішень у проведенні кадрової політики.

Вікові зміни організму у жінок і чоловіків відбуваються неоднаково. І ставлення їх до цього також різне. Старіння для жінки - це свого роду трагедія, яку вона переживає часто бурхливо і досить відверто.

Чоловік своє старіння переживає приховано, як щось глибоко інтимне. Тому ми більшу увагу приділяємо питанням психології, що пов'язані зі старінням чоловіків.

Вважають, що перші сигнали про старіння чоловічого організму надходять у 45-55 років. У цей період чоловіки приділяють більше уваги своєму здоров'ю, часто займаються самолікуванням. Жінки ж більше займаються своєю зовнішністю.

Скарги чоловіків мають в основному психологічний характер. Настає час оцінки і переоцінки пережитого. Часто чоловіки приходять до думки, що не всі можливості були використані. Така оцінка минулого призводить до надолужування, як вони вважають, утраченого. На тлі сплеску емоцій з'являється підвищена закохуваність. Об'єктом їх кохання частіше стають молоді жінки. Настає "друга молодість". Психологи називають її "кризою п'ятдесятилітніх", у зарубіжній літературі - симптомом "зачинених дверей" (у цей симптом вони включають і проблеми професійної діяльності).

Ретроградно оцінюючи прожите життя, чоловіки змінюють своє ставлення до роботи. У одних підвищується трудова активність, і зовсім не з бажання догодити керівництву. Інші дещо холодніше ставляться до трудової діяльності, витрачаючи енергію на різні захоплення.

У цей період чоловіки змінюють своє ставлення і до матеріальної бази. Одні стають ощадливими, часом занадто, інші, навпаки, займаються марнотратством.

Зарубіжні спеціалісти вважають, що в цей період потрібно допомогти "п'ятдесятилітньому" вирватися із кола звичного оточення. У службових умовах на злет зацікавленості професійною діяльністю не слід дивитися як на бажання догодити начальнику. Потрібно заохочувати людину. Адже у цьому віці боляче сприймається нетактовність оточуючих. Різне виявлення неповаги, інколи навіть придумане, довго "переварюється", викликаючи безсоння. Наступного дня, прийшовши на роботу, чоловік бачить, що хвилювання було даремне, однак доба пройшла у напруженні.

Непоганою віддушиною для мобільних людей є туристичні поїздки, зміна звичного місця відпочинку. Це примушує людину мобілізуватися, відчути себе потрібним. Цікавим є зарубіжний досвід роботи клубів, зокрема за віковими інтересами.

Особливу увагу на заході приділяють питанням передпенсійної підготовки та звільнення співробітників відповідних вікових категорій. Болгарські спеціалісти вивчили і опублікували дані зарубіжного досвіду щодо процедур звільнення, а в школах менеджменту стали готувати спеціалістів менеджерів-термінаторів. їх завдання - проводити процес звільнення психологічно максимально безболісно. Адже, як показало опитування, проведене журналом "Бізнес цін", 60 % опитаних відчували сильний стрес на момент повідомлення людині про її звільнення.

Почуття людини, яку звільняють, яскраво описав один із найбагатших людей світу американський бізнесмен і письменник Лі Якокка, якого в молодості звільнила компанія "Форд":

"Я на пишу тижні упав з великої висоти, я зразу виявився у такому стані, в якому була кожна людина, котру я коли-небудь сам звільняв... я відчув себе так, ніби перестав існувати".

Звичайно, звільнення є і будуть. Тому необхідно мати набір гуманних заходів і процедур, які б зводили до мінімуму психологічний стрес і того, хто звільняє, і того, кого звільняють.

Ліза Брента - італійський юрист - запропонувала набір правил "прощальної розмови". Ось дещо з нього. Розмову про звільнення не слід розпочинати перед святами і вихідними днями. Не можна проводити її на робочому місці, якщо воно не ізольоване від оточуючих, оскільки це викличе співчуття у співробітників, яке може підсилити психологічну травму. Розмова не повинна продовжуватися більше 20 хвилин. Той, хто звільняє, повинен говорити щиро і без зворотів типу "якби його (шефа) право, він би не звільняв, але так вирішило керівництво".

Абсолютно неприпустимо звільняти людину методом виживання, створивши їй нестерпні умови праці.

Досить оригінально вирішено питання зі звільненням, а точніше - незвільненням, менеджерів і працівників (постійних) у Японії. їх максимально затримують на роботі для того, щоб оточуючі співробітники не подумали, що в майбутньому їх чекає те саме, а це суттєво знизило б творчий потенціал колективу.

До різних людей старість приходить по-різному. Іноді старості піддається тіло, а іноді - душа. Тому в колективі до людей уже немолодих повинно бути бережне ставлення

Відомий англійський публіцист, сатирик, економіст і політолог Н. Паркінсон, розглядаючи проблему пенсійного віку, зробив висновок, що всі рішення щодо вимушеної відставки довільні і ненаукові.

Будь-яку цифру так званого пенсійного віку, від 50 до 75 років, можна з однаковим успіхом як захистити, так і заперечити.

Люди старіють незалежно від віку - хто у 50, а хто у 90. Для виходу на пенсію, вважає Паркінсон, кількість років - не основне. На його думку, головною умовою є вік того, хто приходить на дане місце (звичайно, з урахуванням можливостей його і того, хто йде на заслужений відпочинок).

Паркінсон вважає, що людина на своєму службовому шляху проходить такі фази:

1. Пору готовності (Г). Вважають, що вона настає у 22 роки.

2. Пору розсудливості (Р). Г + 3 роки.

3. Пору висунення (В). Р + 7 років.

4. Пору відповідальності (Вд). В + 5 років.

5. Пору авторитету (А). Вд + 3 роки.

6. Пору досягнень (Д). А + 7 років.

7. Пору нагород (Н). Д + 6 років

8. Пору мудрості (М). Н + 3 роки.

9. Пору поважності (ПВ). М + 6 років.

10. Пору глухого кута (ГК). Пв + 7 років. Всього 69 років.

Що ж до людини, яка до кінця своєї службової кар'єри перебуває у резерві, то вона може замість звичних 6-10-ї фази проходити такі:

6. Пору краху (К). А + 7 років.

7. Пору заздрості (3). К + 9 років.

8. Пору покори (П). 3 + 4 роки.

У пору краху "вічний резервіст" вважає свої рішення наймудрішими і найважливішими. Він з головою поринає у вирішення рутинних справ. У пору заздрості намагається весь час нагадувати про себе. У пору покори виправдовує своє становище фразою, що у нього завжди більше часу, ніж у того, чиє місце він міг би посісти. Із сказаного випливає, що наступник повинен посісти посаду не пізніше 40 років.

Хочеться пригадати тут слова М. Монтеня, що зрілість душі формується до 20 років. На жаль, ми все частіше зустрічаємося з інфантилізмом двадцятилітніх членів суспільства.