Основи психології - Вітенко І.С. - Пам'ять

Пам'ять

Пам'ять (грецьк. mnema) - одна з найважливіших функцій головного мозку. Якщо сприймання - це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на наші органи чуття в даний час, то пам'ять - це відображення об'єктивної реальності, але тієї, що діяла в минулому. Будь-коли сприйняте, пережите в подальшому не зникає безслідно, і за певних умов матеріал минулого може бути більш або менш точно відтворений знову.

Пам'яттю називається здатність індивідуума фіксувати, зберігати і відтворювати дані колишнього досвіду.

Пам'ять складається з трьох процесів:

1) запам'ятовування, або закріплення інформації (фіксація);

2) збереження, або утримання інформації (ретенція);

3) відтворення інформації (репродукція).

Ці процеси тісно пов'язані один з одним, і поділ їх до певної міри умовний.

Людська пам'ять тримає в собі два види інформації: видову, нагромаджену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що виявляється безумовленими рефлексами та інстинктами і передається спадково, та набуту в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах.

Вважають, що пам'ять людини має морфофункціональні передумови для засвоєння необмеженого обсягу інформації. Про безмежні можливості людської пам'яті свідчать численні факти, відомі нам з історії. Особливо добре пам'ять була розвинена у стародавніх народів. Так, книги Вед зберігалися протягом восьми століть у пам'яті народу Індії.

Японські діти витрачають не менше двох років на вивчення літер або знаків (близько 2000) перед тим, як починають читати. Це набагато важче, ніж навчання будь-якому предметові у наших школах.

В основі людської пам'яті, фізіологічних її механізмів лежить система умовних рефлексів, утворення часових зв'язків, або "слідів" процесів, що відбуваються у нервовій системі, детально вивчених І. П. Павловим і його школою.

З існуючих теорій пам'яті на сьогодні загальновизнаною є хімічна, згідно з якою імпульси, що надійшли з периферії до кори головного мозку, спричиняють у нервових клітинах зрушення їх хімічного складу; у цьому процесі відіграє певну роль РНК, яка неначе шифрує, кодує інформацію і надалі є "місцем її зберігання".

Міцні зв'язки, що дають змогу згадувати, утворюються у людини з 4-5 років.

Пам'ять у дітей має переважно чуттєвий характер, де основна роль належить емоціям. Розвиток пам'яті великою мірою залежить від умов життя, виховання, навчання.

Осмислене запам'ятовування в основному розвивається у дітей разом з мовленням. У шкільні роки розвивається здатність до запам'ятовування абстрактно-словесного матеріалу.

З віком дедалі більше виявляється логічна переробка запам'ятовуваного матеріалу, його систематизація, узагальнення, що створює передумови міцнішого запам'ятовування інформації.

Головну особливість людської пам'яті І. М. Сєченов вбачав не у фотографічності відтворення, не у дзеркальності фіксування, а в переробленні сприйнятого, у класифікації і сортуванні сприйнятих образів.

Серед процесів пам'яті особливе місце належить запам'ятовуванню. Процес фіксації інформації (його іноді називають консолідацією) триває від кількох секунд до кількох годин. Запам'ятовування пов'язане, як уже зазначалося, з кодуванням інформації, що надходить до мозку, в молекулах РНК. У мозку людини кількість РНК постійно зростає від моменту народження до 40 років, у період між 40 і 60 роками вона не змінюється, залишаючись на індивідуально постійно високому рівні, а потім поступово зменшується, головним чином за рахунок зниження швидкості запам'ятовування і можливості зосереджувати увагу і концентрувати її на певному об'єкті.

Пам'ять до деякої міри вибіркова. Не все, що сприймається, однаково запам'ятовується. Найкраще запам'ятовується те, що було пов'язане з досягненням поставленої мети.

Запам'ятання предметів, явищ, дій, вчинків, думок і почуттів за ступенем активності може бути мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування ґрунтується на створенні тимчасових зв'язків переважно на рівні першої сигнальної системи, і тому воно здебільшого не таке міцне, а довільне - на рівні другої сигнальної системи, воно стійкіше.

При мимовільному запам'ятовуванні ми не ставимо собі певної мети щодо того, що потрібно запам'ятати, але запам'ятовування відбувається неначе само собою. Мимовільному запам'ятовуванню сприяють емоції, що забарвлюють певну подію (як позитивні, так і негативні).

Основна роль у нашому житті і діяльності, безсумнівно, належить довільному запам'ятовуванню, при якому засвоєння інформації і починається, і стимулюється волею, тобто здійснюється навмисно і має цілеспрямований характер.

Велике значення має спрямованість на міцність запам'ятовування, наприклад, орієнтація або установка на час (запам'ятати назавжди, надовго). Як правило, така інформація запам'ятовується на триваліший час, міцніше, ніж тоді, коли людина каже сама собі: "Запам'ятати на короткий сірок" (запам'ятати на все життя щось, знати і користуватися цією інформацією у роботі лікаря, чи запам'ятати лише для того, щоб скласти іспит). Застосування свідомого зусилля для запам'ятовування робить свідоме запам'ятовування більш продуктивним і міцним.

Запам'ятовування, як довільне, так і мимовільне, значною мірою залежить від спрямованості інтересів людини, її активності, уваги, емоційної значущості інформації. Гірше запам'ятовується те, що сприймається байдуже. Краще запам'ятовується матеріал, що викликає цікавість, наприклад улюблені предмети, ніж те, що завчається неохоче. Дуже міцно тримаються в пам'яті події, забарвлені яскравими переживаннями почуттів, таких, як любов і ненависть, радість і печаль.

Міцність запам'ятовування залежить від багаторазового повторення матеріалу, ритмічності заучування. Мають значення і загальний стан людини, гострота зору, стан її нервової системи. Якщо людина бадьора, активна, то запам'ятовування ефективне, а якщо мають місце ознаки стомлення нервової системи, знижується можливість зосередитися, сконцентрувати увагу, то запам'ятовування менш продуктивне. Тому так часто можна чути скарги на погане запам'ятовування від осіб, які перенесли які-небудь захворювання, особливо інфекційні, коли розвиваються загальна слабість, млявість, стомлюваність. Виснаження ослаблює пам'ять (спостереження за людьми під час голодувань, блокади).

Запам'ятовування залежить від сили подразника і тривалості дії його, але все до певних меж, бо існує поріг фізіологічної витривалості аналізаторів. Якщо подразнення надто сильне, то розвивається охоронне гальмування і запам'ятовування буде в занепаді.

Орієнтація на точність або на тривалість запам'ятовування іноді має вирішальне значення. Психолог А. О. Смирнов наводить такий приклад: "Один актор мав несподівано для себе замінити свого товариша і протягом одного дня вивчив його роль; під час вистави він знав її досконало, та після вистави все вивчене, як він сам висловився, "неначе губкою стерло" з пам'яті, і роль він забув зовсім".

Запам'ятовування за зв'язками, в яких воно здійснюється, ділиться на асоціативне, смислове (логічне), механічне.

Смислове запам'ятовування у 24-26 разів швидше за механічне і більш продуктивне, бо має зв'язок з минулим досвідом і будується за принципом причинно-наслідкових відношень.

Смислове запам'ятовування особливо важливе при запам'ятовуванні словесного матеріалу, коли треба розуміти і міркувати.

Асоціативне запам'ятовування - це встановлення зв'язків між враженнями, що виникають у свідомості. Наприклад, при одноразовому пред'явленні 10 слів і більше людина запам'ятовує в середньому не менше 5 і не більше 9. Те саме спостерігається при запам'ятовуванні складів, цифр. Число запам'ятовуваних при одноразовому пред'явленні частин матеріалу, як показують результати експериментально-психологічних досліджень, досить стійке і не залежить від способу пред'явлення матеріалу для запам'ятовування - на слух, зором. Американський психолог Дж. Міллер назвав його "магічним числом сім".

Асоціативне запам'ятовування здійснюється:

а) за суміжністю, тобто предмети або явища запам'ятовуються в тому порядку, в якому вони були сприйняті;

б) за схожістю - якщо те, що сприймається, має деякі однакові ознаки з іншими предметами або явищами;

в) за контрастом або протилежністю між іншими предметами і явищами.

Механічне запам'ятовування здійснюється без розуміння суті. Його ще називають зазубренням, воно потребує багато сил, бо відбувається без внутрішньої переробки інформації, воно малопродуктивне і не дуже міцне; те, що запам'ятовувалось механічно, згадувати важче.

Обсяг запам'ятовуваного матеріалу значно зростає, якщо між окремими його частинами встановлюються певні зв'язки, асоціації.

За характером запам'ятовування розрізняють емоційний, образний і словесно-логічний види пам'яті.

Фізіологічною основою відмінності між образною і словесно-логічною пам'яттю є особливості співвідношень сигнальних систем. Якщо при запам'ятовуванні переважає перша сигнальна система, формується образний вид пам'яті; якщо переважає друга сигнальна система, - словесно-логічний. Найбільш поширений середній (мішаний) вид пам'яті.

Образний вид пам'яті базується на здатності людини до запам'ятовування інформації, що надходить через органи чуття, тобто конкретних образів. Людина, згадуючи, уявляє образи дійових осіб, предмети, явища. Образний вид пам'яті тісно пов'язаний з емоційною пам'яттю. Цей вид пам'яті більше властивий дітям.

Словесно-логічний вид пам'яті ґрунтується на використанні словесних позначень, логічних зв'язків, понять, тобто це фіксування і збереження думки, позначеної словами.

Поліпшує запам'ятовування одночасна участь у процесі пізнання всіх або багатьох аналізаторів разом із мисленням і мовленням.

Пам'ять людини має свої індивідуальні особливості. В одних переважає слухова, в інших - зорова пам'ять, залежно від того, через які органи чуття сприймається і фіксується інформація. Третій тип пам'яті -рухова, або моторна (кінестетична), вона властива особам, які добре запам'ятовують інформацію, пов'язану з рухом (моторика обличчя, рухи губами тощо). Найчастіше зустрічається мішаний тип пам'яті. Тому найбільш ефективним вважається запам'ятовування інформації через запис під диктування: людина при цьому одночасно чує, пише і бачить написане. Але є ще один тип пам'яті, мабуть, найстійкіший - це пам'ять на почуття, на переживання, тобто емоційна пам'ять.

Якість, або міцність запам'ятовування в цілому зумовлена: видами; інтересом (для чого?); вольовим зусиллям (старанністю); установкою на час; орієнтацією на міцність; використанням спеціальних прийомів для запам'ятовування.

Як показали дослідження, одне слово, почуте людиною, здатне знову відтворити пережитий раніше сильний емоційний стан за умови, якщо це слово означає деяку, можливо випадкову, деталь первісної ситуації або якимось іншим чином нагадує про це.

Для полегшення запам'ятовування і збільшення обсягу пам'яті використовують мнемотехніку (техніку запам'ятовування) - систему різних способів. Для цього слід: включати в роботу велику кількість органів чуття, що беруть участь у сприйманні; концентрувати увагу; обрати оптимальний темп сприйняття і зрозумілість засвоєного; не читати наступне, поки не стало зрозумілим попереднє; повторювати; обрати спосіб розподілу матеріалу - запам'ятовувати цілком чи частинами; комбінувати заучування - спочатку загальне ознайомлення, осмислення матеріалу, а потім уже заучування частинами за планом; користуватися логічним осмисленням матеріалу; застосовувати таблиці, схеми, записи.