Людина не може дивитися на зовнішній світ безсторонньо, поза особис-тісною позицією.Тільки постійне зіставлення реального та ілюзорного, перманентне балансування між недосяжними ідеалами і життєвою прозою є умовою самопізнання і пізнання навколишнього світу. Життєвий світ особистості являє собою цілісність психічного життя — як усвідомлюваного, так і неусвідомлюваного, його проявів у вчинковій активності, спілкуванні, діяльності.
Протягом життя форми інтерпретації світу змінюються, інколи кардинально, різко, частіше — еволюційно, суб'єктивно, майже непомітно. "За наявності тих же самих можливостей сприйняття чи дії люди, як ми знаємо, настільки різним чином реагують — відповідно до особливостей чи ступеня розвитку їхніх почуттів і розуму — на те ж саме видовище, що, якби ми спромоглися, учинивши неможливе, переходити з однієї свідомості до іншої, ми кожного разу змінювали б світ", - писав Тейяр де Шарден.
Говорячи про способи тлумачення світу, слід згадати мову інтерпретації. Це можуть бути певні образи, символи, знаки, що надають світові індивідуальну, неповторну форму. Образ не є абсолютною копією реальної події, він несе у собі чимало особливостей людини, яка його створює, тому він і може сприйматися як копія активна. Як казав ще М.Монтень, весь світ є сировинною масою, з якої сила уяви створює свої образи.
На кожному віковому етапі людина сприймає власні ідеалізовані моделі світу як реальні і формує мотиви своїх вчинків згідно з цими моделями. Якщо людина вже не створює такі уявлювані світи, вона й не живе як особистість. Метаморфози, що трапляються з цими моделями, є метаморфозами життєвого шляху.
Граючись, дитина вірить у створювану нею ігрову дійсність. Перевтілення у певні ролі триває протягом усього життя. У молодшому віці моделі можуть змінюватися досить легко, у подальшому вони стають стабільнішими. Зміна моделей світу на життєвому шляху здійснюється, коли людина усвідомлює їх недосконалість, внутрішню суперечливість, неприйнятність для інших. Одночасно ЦІ моделі частково усвідомлюються, частково ж залишаються неусві-домлюваними. Коли вони усвідомлюються як прийоми, певні "техніки", людина з радістю їх долає, не розуміючи, що нові моделі також недосконалі.
Життєвий шлях як зміна ціннісних орієнтацій.
Усвідомлювані й неусвідомлювані моделі тлумачення світу змінюються разом із ціннісними орієнтаціями людини. Цінності не первинні, вони виникають із співвідношення людини і світу, відтворюючи значущість чогось для особистості. Найзначніші ціннісні орієнтації пов'язані з появою суто людського плану психіки — плану моральних смислів і значень, нового виміру світу — моральнісного.
Ті цінності, які стали минулими, все ж зберігають свої структури і в ситуаціях великого емоційного напруження, екзистенціальних колізій знов спливають на рівень свідомості, визначаючи мотивацію вчинків. Існує певна форма психологічного захисту, яка має назву регресії, тобто повернення на первинні вікові етапи, реагування за давно забутими дитячими схемами. Таким же чином психотравми, про які людина й не пам'ятає, постійно впливають на особистісний розвиток, можливості самовиявлення.
Наше минуле містить у собі у перетвореному вигляді майбутні форми поведінки людини. Набутий досвід є дійсним багатством, що допомагає людині створювати певні образи, ідеї, твори, мотивує вирішальні вчинки. Трансформації смислу життя на різних етапах життєвого шляху відбуваються далеко не тільки на свідомому рівні: минулий досвід приховано готує їх.
Духовна спрямованість людського вчинку координує і субординує прийоми відтворення світу. Прийом, котрий стає домінуючим, створює підвалини для здійснення вчинку. Людина набуває абсолютної впевненості у своїй правоті, що ліквідує боротьбу мотивів, сумніви, зневіру тощо. Вона бачить перед собою лише мету, і належна дія стає реальністю.
Але життя з його несподіванками, різноманіттям ситуативних відношень впливає на здійснений вчинок, на його усвідомлення, і людина розуміє недосконалість обраного засобу світоперетворення. Вчинок згортається, ховається у собі, стає прийомом фантазії — типу ідеалізації, максималізації, гіперболізації.
Відмирання старих цінностей, виникнення нових, визнання їх мотивами, що спонукають до вчинкових дій, створюють той життєвий шлях, наявність якого і робить людину особистістю.
Світ первинного досвіду та допитливості.
Світ "пекучих таємниць", гострих випробувань.
Світове зло та подвижницькі ідеали.
Шлях до професіоналізму. Жалоба життя.
Дійова включеність у світ.
Психологія вмирання та подолання страху смерті
Універсальна обдарованість і конкретні здібності людини.
Життєвий поклик, акме, вичерпаність.
Творчість як засіб довершеності життя.