Після молодшого шкільного віку, коли універсальною є потреба "бути як всі", коли життєвий світ активно зіставляється із світами однолітків, настає вік підлітковий, коли домінує потреба "бути не таким, як усі". Людина усвідомлює себе індивідуальністю, відчуває різні ступені несхожості на інших, нестандартності, унікальності свого внутрішнього життя, можливостей самовияву.
Підліток продовжує фу дитини, створюючи ситуації пригодництва, тренуючи, загартовуючи волю. Всі колишні відношення, симпатії, норми й цінності підлягають перевірці на міцність, на необхідність їх збереження. Пригодництво породжує допитливість. Підліток переходить від однієї ситуації до іншої,, шукаючи щось нове, незнайоме. Він живе під знаком незвичайного, шукає "пекучу таємницю" (С.Цвейг), таємницю світу, людей. Але його поки що мало цікавить своєрідність того незвичайного, що трапляється на шляху, і тому підліток так легко міняє інтереси, захоплення.
Пекучу таємницю підліток бачить і в питанні життя і смерті. Він намагається визначити міру живого у відмінності від неживого, чим деякою мірою можна пояснити певну жорстокість у цьому віці. Власну життєвість теж треба відчути, тому свою душу і тіло підліток піддає іспитам, стражданням.
Ставлення до себе стає ставленням до власної статі та віку і ставленням до своєї неповторності, несхожості на інших. Психологічний простір звужується, його центр зміщується до суб'єктивного полюсу, що пов'язане з дослідженням власних глибин, внутрішніх реальностей, про які людина раніше не знала. Час життя чимдалі більше спрямовується у майбутнє, минуле і теперішнє переживаються як різні темпоральні іпостасі того, що ще попереду.
У підлітковому віці центрація як спосіб життя перевершує децентрацію, хоч перехід від ситуації до ситуації підсвідомо готує й децентрацію. Однак цей механізм ще не стає домінуючим, він тільки створює можливість порівняння численних центрацій між собою. Підліток починає усвідомлювати свої коливання між захопленнями, що готує юнацьке заперечення всіх колишніх зацікавлень, крім чогось єдиного, що треба удосконалювати.
Світове зло та подвижницькі ідеали.
У юнацькому віці ідеал має той же статус, що й реальність. Навколишній світ ніяк не сполучається з ідеалом, але повинен йому відповідати, до нього тягнутися. Поки світ не є ідеальним, він лежить у злі. Врятувати світ і людей можна завдяки героїчним вчинкам, завдяки подвигу. Юнак палко жадає змінювати те, що його захоплює, не залишає байдужим.
Неабияку значущість набуває пошук кохання, в якому виникла б можливість виходу за межі побутового, випадкового заради абсолютного, одвічного, трансцендентного світу. З'являються думки про героїчне безсмертя, обмірковується можливість залишитися у пам'яті вдячних нащадків, у душах коханих чи тих, хто не спромігся відповісти на кохання. Тема всесилля часу врівноважується захопленістю життям, сьогоденням, його перспективами.
Історія культури зберігає приклади вічної юності, що героїчно змагається з часом, його невблаганним плином. Навіщо Дон Жуан, згідно з легендою, зваблює 1002 жінок? Цю невгамовну чуттєвість К'єркегор називає геніальною й пояснює ставленням до смерті, яка прийде і все зрівняє. Юнак не бачить живої неповторності кожного явища, кожної людини, як Дон Жуан не бачить це у своїх жінках. Він глибоко центрований на бажанні подвигу, на пошуках змін. Йому необхідно відкидати те, що не є істинним, заради того, що сьогодні здається справжнім. Раціоналізування ще не торкнулося його. Рефлексуючий Дон Жуан, як твердить К'єркегор, — це вже Фауст.
Життя і смерть сприймаються в юнацькому віці як необхідність самопожертви в ім'я іншої людини, людства взагалі. Потреба у самопожертві є своєрідним вираженням прагнення охопити інше буття, злитися з ним, розчинити у собі. Страх небуття знайомий юнакові, але він затамовується більш сильним мотивом співчуття, допомоги, співучасті.
Хоч юність вважається найкращим часом життя, спеціальні дослідження доводять, що у цьому віці фіксуються найнижча задоволеність його смислом, найгостріша невпевненість у собі, стан невизначеності. Людина стоїть на порозі нового, самостійного життя, хоче зрозуміти своє призначення, знайти відповіді на запитання "Для чого я живу?", "Що конкретно маю робити?"
Дійова включеність у світ.
Психологія вмирання та подолання страху смерті
Універсальна обдарованість і конкретні здібності людини.
Життєвий поклик, акме, вичерпаність.
Творчість як засіб довершеності життя.
Творчі здібності людини.
Етапи творчого процесу у зв'язку з життєвим шляхом людини.
Релігійна та філософська творчість.
Наукова, художня, практична творчість.