Вчинок як самостійне та специфічне явище індивідуального буття людини має ряд характерологічних рис, що мають враховуватися дослідником і навіть спеціально вивчатися. Це дає змогу повніше розкрити картину вчинкового діяння особистості. Характерологічні риси вчинку відображають передусім якісний динамічний аспект розгортання вчинкової активності особистості протягом заданого відтинку часу. Останній визначається початком та завершеням окремого вчинку як цілісного акту життєдіяння особистості. Вчинковий акт характеризується: 1) визначеним моральним змістом діяння особистості; 2) логікою розгортання змістових та процесуальних ознак морального творення особистості; 3) наявністю вихідного, початкового моменту та моменту реального завершення творчого діяння особистості; 4) логікою свідомого спрямування особистістю змістової та процесуальної динаміки вчинкового діяння; 5) визначеним особистісним смислом вчинкового діяння як завершеного акту моральної творчості.
Відповідно можна виділити ряд характерологічних рис учинку, які є властивими будь-якому актові вчинкового діяння взагалі, проте їх дослідження дає змогу більш точно кваліфікувати індивідуальні особливості вчинкового діяння конкретної особистості. Дослідник може вибудовувати різноманітні критеріальні моделі аналізу і тлумачення характерологічних рис вчинку; наведемо приклад однієї з можливих, побудованої за принципом прогресивної дихотомії.
Отже, характерологічні риси вчинку визначаються, по-перше, залежністю між рівнем індивідуальної концептуалізаціїморального змісту вчинку та рівнем осутненої дійсності даного морального змісту по завершенню вчинкового акту: іноді зміст вчинку перевершує або просто не збігається з тим змістом, який убачає в ньому особистість (суб'єкт даного вчинку), а отже, процес розгортання вчинку набуватиме певної автономності щодо усвідомлюваних та спрямованих дій особистості в просторі та часі даного вчинку; визначення міри цієї автономності є важливим методичним моментом психологічного дослідження вчинку.
По-друге, характер учинкового діяння особистості визначається відповідністю між ідеальним образом вчинку (його типу, структури, індивідуального смислу тощо) та втіленою реальною моделлю вчинкового діяння: в логіці розгортання змістових та процесуальних ознак вчинку, таким чином, можна передбачити наявність кризових моментів, якісних стрибків у послідовності розвитку окремих елементів вчинку, простежити можливість впливів випадкових факторів тощо.
По-третє, сутнісною умовою виявлення характерологічних рис вчинку є можлива розбіжність між об'єктивною вимогою завершеності циклу вчинкових дій та рівнем визначеності, оформленості формальних ознак здійсненої послідовності вчинкових дій: так, іноді можна спостерігати деяку "розмитість" формальних ознак учинку, недостатню виявленість послідовності здійснюваних дій, іноді досить важко встановити часові рамки вчинку (моменти початку і завершення) тощо.
Характерологічні риси вчинку також визначаються співвідношенням "рівня ризику" моральних перетворюючих впливів у межах певного вчинку й "рівня досягнень", утілених у його продукті: так, за допомогою відповідних шкал можна визначати психологічну ціну вчинку, психологічну енергоємність учинку, прогнозувати закономірний чи спонтанний характер розгортання вчинку тощо.
Також сутнісним для визначення характерологічних ознак вчинку є співвідношення між об'єктивною спрямованістю на конструювання морального продукту і рівнем відтворених у реальному вчинку ознак творчого оцту моральних цінностей: отже, кожний окремий вчинок може мати ознаки конструктивного чи репродуктивного діяння, стверджуючого чи перетворюючого морального впливу на явища світу, здійсненого за взірцем або індивідуально створеного суб'єктом учинку тощо.
В кожному психологічному дослідженні необхідно враховуються характерологічні ознаки вчинку, проте при цьому застосовуються відповідні предмету і завданням дослідження моделі критеріального аналізу.
Методичні принципи організації психологічного дослідження вчинку.
Розділ 12. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ВЧИНКУ
ВЧИНОК У ФЕНОМЕНОЛОГІЧНІЙ ТРАДИЦІЇ
Людина — це та, що обирає себе.
Людина у феноменологічній традиції самопізнання і самотворення.
Феноменологічна рефлексія вчинку.
ВЧИНОК БУДЕННОСТІ
У межах безпосереднього.
Інтермеццо повсякденного життя.