Патопсихологія - Мартинюк І.А. - Психічні особливості (в нормі) дітей цього віку.

Тема 7. Порушення психічного розвитку немовлят, дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку

Нині більшість психологів приймають таку вікову періодизацію:

- період новонародженості - до 1 місяця;

- період немовляти - 1-12 місяців;

- період раннього дитинства - 1-3 роки;

- дошкільний період - 4-5 років;

- молодший шкільний вік - 6-10 років;

- підлітковий період - 11-15 років;

- рання юність - 16-18 років;

- пізня юність - 19-20 рік;

- молодість (рання зрілість) - 21-34 років;

- зрілість - 35-59 років;

- перша старість (похилий вік) - 60-74 років;

- старість (старечий вік) - 75-90 років;

- довгожительство - понад 90 років.

Кожен з вікових періодів має свої специфічні параметри норми і аномалії, у кожному з них можлива ретардація чи пришвидшення розвитку, поява рис, властивих іншим віковим періодам, а також типові характерологічні реакції і психосоматичні взаємовпливи.

1. Психічні особливості та порушення у період новонародженості, немовляти і раннього дитинства

Психічні особливості (в нормі) дітей цього віку.

У період новонародженості дитина особливо чутлива до мовлення дорослого і готовності до спілкування. Почуття задоволення дитина проявляє емоційною реакцією - мімікою, жестами, вокалізацією. Позитивна емоційна реакція на людину, частіше маму, виникає раніше, ніж на фізичні об'єкти. Це явище було позначене як "комплекс пожвавлення". До кінця 1-го місяця у відповідь на лагідний вираз обличчя дорослої людини у дитини починає з'являтись усмішка - перший соціальний жест, психічне новоутворення, що означає перехід від періоду новонародженості до періоду немовляти.

На третьому місяці життя немовляти "комплекс пожвавлення" оформляється в цілісну систему, що включає в себе додатково рухове пожвавлення і вокалізацію. Комплекс пожвавлення виконує соціальну функцію спілкування. Сенсорна та емоційна психічна депривація, особливо протягом першого півріччя, навіть за умови повноцінного догляду за дитиною може призвести до затримки її психічного, а нерідко - і моторного розвитку.

До кінця періоду немовляти з'являється здатність до розуміння людського мовлення, починають вимовлятися перші самостійні слова, немовля оволодіває найпростішими предметними діями. Провідного значення в психічному розвитку дитини набуває задоволення її нових потреб - у спілкуванні з людьми, нових враженнях.

Вік немовляти закінчується кризою першого року життя, зумовленою становленням ходьби і мовлення. У цей період для немовляти бувають характерними акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим, у деяких випадках - "істерики", афективно-респіраторні судоми, напади.

Становлення ходи знаменує собою період раннього дитинства (1-3 роки). Соціальне середовище розвитку характеризується тим, що дитині стає доступним оточуючий її світ речей і предметів, які її притягують чи відштовхують. Поведінка дитини характеризується єдністю моторних і сенсорних функцій (до усього, що вона бачить, їй треба торкнутись руками) і недостатньою диференційованістю афектів і сприйняття. Провідна діяльність дитини цього віку - предметно-маніпулятивна; дитина засвоює функції предметів і речей: м'яч вона котить, машинку штовхає, лялька або ходить або кладеться на ліжко. З'являється розуміння, що кожна річ має своє ім'я, своє призначення. Якщо для немовляти оточуючий світ - фон, то словесне сприйняття дитини ("А що це?", "Як це називається?") дозволяє структурувати зовнішній світ. Відбувається виділення фігури з фону.

Будучи провідною для дитини, предметна діяльність сприяє розвитку пізнавальних процесів. Зароджується наочно-дійове мислення, формуються загальні поняття. Активно розвивається мовлення: росте словниковий запас, з'являються слова-речення, вони змінюються двослівними реченнями. До трьох років дитина оволодіває граматикою, майже усіма відмінками і предметними відношеннями.

Предметна діяльність призводить до зміни і в мотиваційній сфері: відбувається поступова зміна афективних вчинків контрольованими. Поступово до трьох років формуються більш витончені емоції. Важливим новоутворенням у цьому віці є усвідомлення власного "Я", виділення себе з навколишнього світу, що супроводжується прагненням до самостійності: "Я сам", "Я хочу" і найбільш яскраво проявляється у кризі трьох років. Основні її прояви: негативізм, строптивість, свавілля (знецінювання, приниження цінностей, деспотизм, ревнощі). Міра вираженості кризи трьох років залежить від того, наскільки дорослі враховують ситуацію розвитку, що змінилась. Якщо вони продовжують обмежувати самостійність дитини, її свободу, ініціативу, то виникає своєрідний бунт - протест, що свідчить про необхідність корекції виховних заходів зі сторони дорослих.

До порушень психічного розвитку у період новонародженості, віку немовляти та раннього дитинства належать:

- прояви вродженої невропатії;

- прояви аутичних розладів;

- гіпердинамічні розлади.

При невропатії характерні: підвищена дратівливість і збудливість, капризність, нестійкість настрою, швидка виснажуваність, виражена полохливість, порушення сну і соматовегетативні симптоми (зригування, блювання, запори, порушення апетиту, вибірковість харчування, обмороки).

Прояви аутичних розладів характеризуються вираженою недостатністю чи повною відсутністю потреби у контакті з оточуючими, емоційною холодністю чи байдужістю до близьких, страхом новизни, будь-якої зміни в оточуючій обстановці; хворобливою прихильністю до рутинного порядку, одноманітної поведінки зі схильністю до стереотипних рухів, розладами мовлення, іноді до повної "мовленнєвої блокади". Першою ознакою раннього дитячого аутизму часто виступає відсутність властивого здоровим дітям "комплексу пожвавлення", а потім порушення здатності диференціювати людей і неживі предмети, небажання вступати у контакт, беземоційністю чи паратиміями (неадекватними афективними реакціями) у поєднанні зі страхом новизни. У ранньому дитинстві до перелічених клінічних проявів додаються одноманітні маніпуляції з предметами замість ігор, використання нетрадиційних для ігрової діяльності предметів. Типовими є й порушення психомоторики у вигляді неспіврозмірності довільних рухів, неповороткості, відсутності дружніх рухів, розлади мовлення (від відсутності до переважання "автономного мовлення" - розмови із самою собою).

Гіпердинамічні розлади - проявляються руховою розгальмованістю, непосидючістю та іншими ознаками гіперактивності у поєднанні з порушеннями уваги (деколи їх позначають "синдром дефіциту уваги").

Психосоматичні розлади - характерні для дітей періоду новонародженості, немовляти і раннього дитинства:

- коліка немовляти, або "коліки тримісячного" - напади, що супроводжуються фізичним болем і емоційною реакцією на нього у вигляді голосного крику в дитини віком 3-4 місяців, що виникають, як правило, у другій половині дня і тривають від декількох хвилин до декількох годин;

- аерофагія - заковтування великої кількості повітря дітьми, які жадібно смокчуть, з наступним голосним звуком виривання повітря назовні (відрижка);

- зригування - виділення невеликих кількостей їжі, яка потрапила під час годування, що пов'язане з процесом надмірно жадібного заковтування їжі, швидкого смоктання;

- анорексія - характеризується втратою потягу до їжі і негативізмом при годуванні. Значущим є психогенний фактор у вигляді неправильного виховання (наприклад, відрив від матері);

- викривлення апетиту (симптом Піка) звичайно розвивається на 2-3 році життя і характеризується вживанням у їжу неїстівних речовин (вугілля, глини, паперу), що може бути пов'язане із відстороненням дітей при неправильному типі виховання;

- жвачка (мерицизм) - проявляється у вигляді повторного пережовування їжі після того, як проковтнута і перетравлена їжа відригається;

- зміни маси тіла (недостатнє додавання чи надмірне) - характерне для невропатичних реакцій при депривації;

- закреп (констипація) - може бути пов'язаний із емоційними порушеннями, що проявляються депресією, і порушеннями комунікації з формуванням нав'язливого страху перед дефекацією через хворобливість акту чи підвищену сором'язливість дитини (у нових умовах чи поза домом);

- енурез (нетримання сечі) та енкопрез (нетримання калу) - у вигляді мимовільного виділення сечі, калу до відповідної обстановки - зумовлені невропатичними розладами.