Практична психологія - Дуткевич Т.В. - 2. Основні етапи та особливості розвитку наук про людину

Впродовж ХХ століття науки про людину розвивалися нерівномірно. Природничі та суспільні науки інтенсивно розвивалися з кінця ХІХ ст. - та до початку 20-х років ХХ ст. За цей період у Росії створено 8 лабораторій, які займалися проблемами людини, відкривається перший інститут психології. В. М. Бехтерєв, розуміючи необхідність комплексних досліджень людини, організовує Інститут мозку.

У середині 30-х років спостерігається уповільнення темпів розвитку наук про людину, ліквідовані як наукові напрямки педологія, психотехніка. Розвиток психологічних наук активізується лише наприкінці 50-х - на початку 60-х років.

У другій половині ХХ ст. суттєво змінюється взаємозв'язок між різними науками, які вивчають людину як організм і особистість, як явище природи і історії, як предмет виховання і навчання тощо.

Безпосередньо дотичними стають природознавство і суспільні науки, медицина та педагогіка, економічні та технічні науки. До вивчення людини наближаються і фізико-математичні науки.

На межі біохімії, ендокринології, фізіології ВНД та психології виникає психофармакологія; на межі кібернетики, біології, фізіології та психології - біоніка з її основними розділами: моделюванням мозкових структур, аналізаторів зовнішнього середовища.

Встановленню взаємопереходів між різними науками, які традиційно вважалися несуміжними, сприяють суттєві зрушення в загальній структурі науки.

Антропологізуються технічні науки. По-перше, це пов'язано з технікою зв'язку і передбачає розробку технічного відтворення процесів людської комунікації (передача та прийом інформації, комунікаційні системи тощо);

По-друге, суттєво змінюються функції людини в сфері матеріального виробництва, зокрема, зростає значення функції регулювання та контролю за автоматичними системами. І хоча спостерігається автоматизація не лише фізичної, але й розумової праці, однак людина залишається вирішальною ланкою в діяльності та функціонуванні будь-якої системи.

По-третє, при розробці техніки враховуються можливості людини управляти нею.

Таким чином, спостерігається взаємопроникнення технічних та антропологічних наук.

Антропологічні науки вивчають людину як біологічний вид, акумулюють знання про біологію людини. У XX ст. суттєво змінилося їх становище у загальній системі біологічного знання. Перш за все, це пов'язано з розвитком теоретичної медицини, яка синтезувала в собі найважливіші досягнення всіх біологічних наук стосовно норм та патології людського організму. Тому теоретична медицина та інші біологічні науки чимдалі більше впливають на наукове пізнання людини загалом.

Людину як суспільну істоту, а також людство у розумінні, тотожному із суспільством, вивчають гуманітарні науки. В них також відбуваються значні зміни. Виникають наукові дисципліни, які доповнюють уже існуючі суспільні науки. Серед них:

o ергономіка - спеціальна наука про трудову діяльність людини, що вивчає економічну організацію виробництва і соціальні функції роботи людини;

o семіотика - наука про знакові системи. Для вивчення механізмів культурного розвитку людини ця дисципліна має таке ж значення, як ергономіка для розуміння трудової діяльності;

o аксіологія - наука про цінності життя і культури. Поглиблюється вивчення проблем людини на межі антропологічних та гуманітарних наук.

На базі психології, логіки і теорії пізнання, з одного боку, та нейрофізіології і біофізики - з іншого, складається евристика - загальна теорія мислительного пошуку і творчого мислення людини.

У природничих науках накопичуються дані про класи біологічних властивостей людини, виявлення і становлення яких вібдувається в соціальних умовах.

Вікова фізіологія і морфологія вивчають вікові особливості і основні фази онтогенетичного розвитку особистості.

Сексологія досліджує закономірності статевого диморфізму в філогенезі та онтогенезі; біологічні й соціальні механізми утворення статі, періодизацію статевого диморфізму, його вплив на загальносоматичний, нервово-психічний, особистісний розвиток людини.

Соматологія розробляє вчення про цілісність людського тіла, його структурно-динамічну організацію, типи тілобудови.

Комплексне вивчення біологічної та соціальної природи людини передбачає синтез знань, які накопичені антропологічними та гуманітарними науками. І найважливішим завданням при цьому є виявлення взаємозв'язків між первинними природними властивостями та соціально обумовленими якостями людини.

Таким чином, у центрі сучасної науки стоїть проблема людини, що пов'язано з принципово новим взаємовідношенням між науками про природу і суспільство.