Психодіагностика - Галян І.М. - Рефрактивні техніки (метод керованої проекції)

У психодіагностиці використовують два підходи до вимірювання і розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей людини, що відрізняються за розумінням об'єкта вимірювання, його спрямованістю і характером методів вимірювання (табл. 5.1): номотетичний (лат. norma - зразок) - вимірювання індивідуально-психологічних особливостей на основі зіставлення з нормою; ідеографічний (грец. idea - образ і grapho - пишу) - розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей та їх опис на основі різноманітних ідеографічних технік, зокрема "Техніки репертуарних решіток", розробленої Дж.-А. Келлі. Він стверджував, що в системі уявлень кожного індивіда є не тільки властиві всім еталони і стереотипи, а й специфічні, властиві тільки йому складові, обумовлені його індивідуальним досвідом. Такі часткові категорії індивідуальної свідомості, що відображають індивідуальний досвід людини, називаються особистісними конструктами. Конструкт - це параметр стосунків, за допомогою якого людина виділяє, оцінює і прогнозує події, створює образи, організовує власну поведінку.

На підставі аналізу індивідуальних конструктів Дж.-А. Келлі обґрунтував феномен "когнітивна складність", що свідчить про здатність конструювати соціальну поведінку на основі багатьох параметрів.

Когнітивна складність - психологічна характеристика пізнавальної (когнітивної) сфери людини, що відображає ступінь категоріальної розчленованої (диференційованої) її свідомості, сприяє вибірковому сортуванню вражень про дійсність, що опосередковує ЇЇ діяльність.

Визначається вона кількістю критеріїв класифікації, якими свідомо або неусвідомлено користується суб'єкт при диференціації об'єктів певної змістової сфери. Свідомість людини неоднорідна і в різних змістових сферах

Таблиця 5.1. Порівняльна характеристика номотетичного та ідеографічного підходів до вимірювання індивідуально-психологічних особливостей людини

може характеризуватися різною когнітивною складністю (наприклад, високою когнітивною складністю у спорті і низькою - у міжособистісному сприйнятті). Операціональним критерієм когнітивної складності може бути розмірність (кількість незалежних факторів) суб'єктивного семантичного простору.

Досліджуваний з високим ступенем когнітивної складності використовує ширше диференційовану систему вимірювань при оцінюванні поведінки інших осіб порівняно з тим, що має низький ступінь когнітивної складності. Тобто, чим менш жорсткі зв'язки між конструктами, тим складнішою є індивідуальна система конструктів людини, якщо розглядати її як показник подібності конструктів. Людина з вищим ступенем когнітивної складності лабільніша, здатна брати до уваги більше аспектів реальності, адаптується до ситуації, спроможна змінити свою думку відповідно до змін умов навколишньої дійсності. Людина з нижчим ступенем когнітивної складності не здатна швидко й адекватно реагувати на зміни.

Ідеографічні техніки ґрунтуються на використанні психосемантичних закономірностей, аналізі індивідуальних матриць, за яких масштаб самоопису і його змістових осей не задається апріорно на основі середніх даних, а виявляється у конкретного досліджуваного. Результати не інтерпретуються шляхом зіставлення з нормою.

Для аналізу самосвідомості, зокрема до диференціюючої частини Я-концепції, можуть застосовувати ідеографічні техніки, які часто використовують для діагностики індивідуальної свідомості. Однак основною проблемою при їх використанні є необхідність формування диференційованої системи діагностичних висновків на основі вивчення різноманітних індивідуальних варіацій, виявлених цими методами.

Застосування проективних технік при дослідженні самосвідомості, зокрема самоставлення і Я-концепції, зумовлене необхідністю зменшити вплив стратегій само-презентації. Воно ґрунтується не на психоаналітичному тлумаченні проекції, а на уявленнях про вияв загальної властивості відображення дійсності - упередженості, яка виявляється у тому, що структура особистості, зокрема уявлення про себе, і самоставлення можуть проектуватися в недостатньо структурованій ситуації. Як правило, проективні техніки використовують для аналізу з'ясування аспектів самоставлення, що не піддаються аналізу під час прямого самозвіту. Ідеться про несвідомі компоненти самоставлення, що формують внутріособистісні захисти, але не фіксуються на рівні свідомості; непомічене, ненавмисне самоставлення, яке людині важко адекватно вербалізува-ти; небажану самооцінку, яка суперечить соціально прийнятним нормам.

Найчастіше для аналізу самоставлення використовують експресивну проективну методику малювання людини, розроблену К. Маховером, для аналізу Я-концепції і самоставлення ТАТ - тести Роршаха, незакінчених речень.

Популярною проективною методикою для діагностування самосвідомості є "Символічні завдання на виявлення соціального Я". Діагностичний інструмент - це серія оригінальних символічних проективних проб, спрямованих на вимірювання самоставлення і самоідентичності. Фізичну дистанцію на аркуші паперу між намальованими досліджуваним кружечками, що символізують Я, і кружечками, що символізують значущих інших, можна інтерпретувати як психологічну дистанцію, кружечки, розміщені лівіше від тих, що позначають інших, - пережиту цінність Я, позиція вище - пережиту силу Я, усередині фігури, складеної з кружечків інших, - включеність і залежність, поза нею - незалежність Я.

Символічні завдання цього тесту відповідають різним аспектам Я-концепції. Самооцінку визначають як сприйняття суб'єктом його цінності, значущості порівняно з іншими. Досліджуваному на аркуші паперу вказують рядок, що складається з восьми кружечків, і пропонують вибрати кружечок для себе і для інших людей з його оточення. Чим лівіше розташований кружечок, що означає себе, тим вища самооцінка досліджуваного. Сила визначається як перевага чи рівність, підпорядкованість щодо визначених авторитетних фігур. Мірою сили є вище розміщення кружечків, що позначають Я, порівняно з тими, які позначають інших. Досліджуваному пред'являють кружечок, що означає Я, оточений півкільцем, складеним з інших кружечків. Він повинен вибрати той із них, що означає іншу людину (батька, учителя, начальника). Пережита мисленнєва подібність чи відмінність від інших людей виявляється, коли досліджуваному дають аркуш паперу з розміщеними на ньому у випадковому порядку кружечками, що означають інших людей; унизу розташовують два кружечки, штрихування одного з яких збігається зі штрихуванням інших кружечків, а другого відрізняється. Потрібно визначити, який із двох зайвих кружечків означає Я досліджуваного.

Такий аспект Я-концепції як соціальна зацікавленість (сприйняття себе частиною групи чи відокремлено) з'ясовують, надавши досліджуваному аркуш паперу із зображеним на ньому трикутником, вершинами якого є кружечки, що позначають інших людей (наприклад, батьків, учителя, друзів). Розміщення ним кружечка, що означає Я, усередині трикутника свідчить, що він сприймає себе як частину цілого, поза ним - він відокремлюється від соціального цілого.

Ідентифікація (лат. identifico - ототожнюю) - включення чи не включення себе до Ми, утвореного з конкретною іншою особою, що визначається за допомогою пред'явлення горизонтальних рядів кружечків досліджуваному, де ліві крайні ряди позначають конкретних людей (матір, батька, друга, вчителя). Досліджуваний вибирає кружечок у кожному ряду, що позначає його самого: чим більше кружечків між Я й іншим, тим слабше Ми. В іншому завданні досліджуваному пропонують намалювати в будь-якому місці аркуша два кружечки, що позначають його самого й іншого (друга, матір, батька). Чим ближче розташовані кружечки, тим сильніша ідентифікація з іншою людиною.

Визначаючи егоцентричність (лат. ego - я і centrum - центр) (сприйняття себе "фігурою" або "фоном"), досліджуваний повинен розташувати кружечок, що означає Я, і кружечок, що означає іншого, усередині великого кола. Якщо свій кружечок він розташовує ближче до центра, ніж кружечок іншого, це свідчить про його егоцентричність.

Аспект Я-концепції - складність (ступінь її диференційованості) - з'ясовують, надавши досліджуваному 10 горизонтальних рядів геометричних фігур різної складності. Чим складнішу фігуру вибирає він на позначення Я, тим складнішою є його Я-концепція.

Популярність методики забезпечили простота й оригінальність символічних завдань, можливість їхнього застосування щодо різних контингентів обстежуваних, достатні надійність та валідність. Однак дослідження самоставлення за допомогою проективних технік має певні методичні та теоретичні проблеми. Деякі з них пов'язані з вибором емпіричних індикаторів категорій, що забезпечували б достатню однозначність і надійність при кодуванні індивідуальних протоколів. Багатство лексичного запасу досліджуваних, емоційне забарвлення слів, схильність до формальних і змістових характеристик проективної продукції, здатність впливати на експериментальні ситуації зумовлюють залежність процедури інтерпретації протоколів від досвіду та інтуїції інтерпретатора.

Недоліком інтерпретації є відсутність простих і валідних критеріїв порівняння проективних показників самоставлення. Оскільки проективні техніки спрямовані на виявлення глибинних аспектів порівняння, то зіставлення їх з вербальними методиками не повинне мати значних кореляцій. Використанню поведінкових критеріїв для валідизації показників заважає недостатня вивченість опосередкованих зв'язків між самоставленням і поведінкою. Проблематичною є валідність стимульної частини методик, тобто необхідність доводити належність частини проективної продукції або її аспекту до самоставлення, а не до інших психологічних характеристик. Актуалізується ця проблема під час аналізу експериментальної продукції (малюнка, речення тощо). Нагальною потребою є теоретичне розроблення обґрунтованої і несуперечливої системи категорій, що може стати основою процедури кодування проективного змісту.

Рефрактивні техніки (метод керованої проекції)

Вони охоплюють процедури, під час яких люди оцінюють певні свої атрибути, не усвідомлюючи, що оцінюють себе. У 40-ві --50-ті роки XX ст. було проведено серію дослідів (К. Хантлі, В. Вольф), у яких для вимірювання самооцінки досліджуваним пропонували зроблені без їх відома фотографії їх рук або обличчя у профіль, записи голосу, зразки почерку.

В інших випадках пред'являли у стереопарі (одночасний показ двох зображень) два різні зображення осіб, однією з яких був досліджуваний, або тахістоскопічні (змінювані через дуже короткий період часу) його фотографії разом з фотографіями інших людей.

Усі методи діагностування самосвідомості мають певні переваги і недоліки. Методики, засновані на вербальному стандартизованому самозвіті, забезпечують порівнюваність результатів, незалежність від досвіду експериментатора і кількісний підхід, апелюють до більш усвідомлених аспектів самоставлення і потенційно піддаються впливу стратегій самопрезентації. Крім того, вони обмежують висловлювання досліджуваного підібраними твердженнями, Нестандартизовані самозвіти набагато трудомісткіші, важчі для кількісного оброблення, залежать від лінгвістичних здібностей досліджуваних. Ідеографічні методики не завжди супроводжуються обґрунтованими діагностичними висновками, а проективні методики, усуваючи прямий вплив стратегії самопрезентації, пов'язані з труднощами інтерпретації проективних показників. Рефрактивні техніки полегшують інтерпретацію проективної самооцінки, залишаючи проблемним поширення оцінки певного аспекту фізичного Я та Я загалом.