Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - 1. Особистість консультанта як основна складова процесу консультування

1. Особистість консультанта як основна складова процесу консультування

У цій частині нашого курсу спробуємо відповісти на запитання ."Хто такий психолог-консультант як людина і як професіонал?"

Особистість консультанта (психолога) вирізняється майже у всіх теоретичних системах і наукових працях як найважливіший цілющий засіб у процесі консультування. Разом із тим, на наш погляд, при викладі такої теми не слід придумувати ще один варіант, як то кажуть велосипеду, а використовувати базові цінності психологічної науки, коментуючи їх для кращого сприйняття майбутніми професійними психологами. Тому у цьому модулі нами використано деякі матеріали з книги Кочунас Р. (Основы психологического консультирования. Пер. с литовского. M.: Академический проэкт. - 1999. - 240 с.) У відповідності до праці зазначеного автора, подано посилання на прізвища цитованих ним авторів.

Відомий представник гуманістичної психології К. Rogers (1961), наголошував, що теорія і методи консультанта не менш важливі, ніж здійснення своєї ролі. A. Gombs і співроб. (1969; цит. по: George, Cristiani, 1990) на підставі декількох досліджень установили, що успішного консультанта відрізняють від невдахи риси особистості.

S. Freud на питання про критерії успішності психолога відповів, що психоаналітикові не обов'язкова медична освіта, а необхідна спостережливість і уміння проникати в душу клієнта.

Отже, власне кажучи, основна техніка психологічного консультування - це "я - як прилад", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання особистості клієнта, є особистість консультанта (A. Adber: "техніка лікування закладена у Вас").

A. Storr (1980) відзначає, що психотерапію і психологічне консультування прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко уявити, як можна цілими днями вислуховувати чужі історії про нещасливе життя і труднощі. Тому представників цих професій вважають або ненормальними, або мирськими святими, що перебороли людську обмеженість. Ні перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: "хто такий консультант, а точніше, що являє собою консультант як людина, які вимоги ставляться до нього як до особистості, що робить його професійним помічником у невирі-шених проблемах інших людей?".

Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується психологом або консультантом. Необхідні такі професійні якості: людей у силу їхнього буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки або психопати:

o чутливість до настанов і поведінки інших людей;

o емоційна стабільність і об'єктивність;

o здатність викликати довіру інших людей;

o повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет із нагляду і підготовки консультантів США установив наступних шість якостей особистості, необхідних консультантові (цит. по: George, Cristiani, 1990):

o довіра до людей;

o повага цінностей іншої особистості;

o проникливість;

o відсутність упереджень;

o саморозуміння;

o свідомість професійного обов'язку.

L. Wolberg (1954) акцентує такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення себе з клієнтами), гнучкість і відсутність власних серйозних проблем.

Особливо шкідливими, для консультанта рисами він вважав: авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну настанову у ставленні до грошей.

А. Gombs у своєму дослідженні установив, що успішний консультант, звичайно, сприймає інших як здатних вирішувати власні

проблеми і приймати на себе відповідальність, що пропонує ототожнюватися з людьми, а не з предметами.

Н. Strupp (1969; цит. по: Schneider, 1992), що досліджував риси "гарного консультанта" із позиції клієнтів, указує на уважність, уміння вислухати, теплоту, сердечність, мудрість у дружніх порадах.

На думку А. Storr (1980), ідеальним психологом або консультантом має бути симпатична людина, відверта і відкрита почуттям інших; здатна ототожнюватися з різними людьми; тепла, але не сентиментальна, яка не прагне до самоствердження, однак, маючи свою думку, здатна її захистити; яка вміє служити на благо своїм клієнтам.

У повсякденній практиці психологічного консультування і психотерапії доводиться мати справу з найважливішими аспектами життя людини. Ми не зможемо наперед визначити стратегії поведінки психолога-консультанта у певних ситуаціях. Однак загальні напрями цієї поведінки можна вказати.

Консультант разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми свого підопічного і прагне допомогти йому:

o розібратися в мотивуванні повсякденних виборів рішень і їх наступних наслідків;

o вирішувати безліч емоційних проблем у складних міжособистісних стосунках;

o перебороти почуття внутрішнього хаосу - зробити незрозуміле і мінливе позитивним і доцільним.

Тому сам консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стати і яким його сподівається сприйняти клієнт. Тут виникає питання про необхідність визначення ролі консультанта. Як уявляє собі консультант клієнта як друга, або професійного порадника, чи учителя, експерта.

Багатьох, особливо консультантів-початківців, турбує відсутність універсальної відповіді на запитання про роль консультанта в процесі надання психологічної допомоги. Ця роль, звичайно, залежить від приналежності консультанта до певної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань клієнта.

Ефективність діяльності психолога-фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки чітко він уявляє своє місце в консультуванні. Якщо немає такої ясності, консультант у своїй роботі буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями і потребами клієнта, іншими словами, буде робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше очікують, що консультант візьме на себе відповідальність за успіх їхнього подальшого життя і розв'яже певні проблеми: де навчатися, як улагодити конфлікти на роботі, чи розлучатися з чоловіком і т. д.

Самолюбству консультанта-початківця може лестити, скажімо, і те, що люди, які шукають відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього. Тут існує небезпека, що консультант, який вважає себе знаючим відповіді на всі питання клієнта або ще гірше - буде нав'язувати клієнтові свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння консультантом своєї ролі лише збільшить залежність клієнта від нього і перешкодить наданню допомогти клієнтові в самостійному прийнятті рішень.

Ніякий консультант не має права вказувати як кому жити. У практиці психологічного консультування і психотерапії варто частіше згадувати слова відомого психолога J. Bugental (1987) про таємницю і знання: "Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця нескінченна, знання має межу: коли зростають знання, ще більше стає таємниць... Психологів підстерігає спокуса вступити в змову з клієнтами і відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, де рідко розкривається ілюзія, існують відповіді на всі життєві проблеми, що можуть розкрити значення кожного сну або символу і що ідеальною метою здорового психічного життя є раціональний контроль. Психологи зобов'язані багато знати, але одночасно випробувати покірність перед таємницею. Будемо відверті - ми ніколи не володіємо і не здатні мати повноту знань. Робити вигляд, що ми знаємо недоліки клієнта і можемо підказати йому правильний вибір, - отже зрадити клієнта. У будь-якій терапії варто допомогти клієнтові тримати таємницю в собі і нашій загальній таємниці..."

Щодо відповіді на питання про роль консультанта, то вона полягає в розумінні сутності процесу консультування.

Основне завдання консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові у виявленні Його внутрішніх проблем і в усуненні їх.

Клієнтам під час консультування також варто щиро оцінювати свою поведінку, стиль життя і вирішити, яким чином і в якому напрямку вони хотіли б змінити своє життя.

М. Сохнув (1988) називає це "структуруванням процесу терапії", що може бути первинним і вторинним. Під первинним структуруванням мається на увазі особиста присутність консультанта (психолога) у психологічному просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування - це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, ким є консультант, а в другому - що він робить. Характеризуючи психологічний процес, консультант надає клієнтові ініціативу саморозкриття. Іноді ініціативу доводиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує і контролює "потенціал розкриття" клієнтів.

Керуючись таким розумінням процесу консультування, С. Wrenn (1965) сформулював найважливіші рольові функції консультанта:

o побудова стосунків із клієнтом на взаєморозумінні;

o виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;

o безпосереднє "входження" у життєві обставини клієнтів і їхні стосунки з людьми;

o створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;

o постійне удосконалювання процесу консультування.