Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Вимоги до консультанта

Одне з найголовніших питань, що виникло на початку впровадження в практику інституційної психологічної допомоги, - питання про те, хто професійно може виконувати ці обов'язки.

За умов тоталітарного правління, коли функції спільного благодійника й гаранта покладалися на політичну систему, ядром якої була комуністична партія, а інститутом реалізації могутності - держава, ніякої потреби, ніякої необхідності в існуванні іншої психологічної допомоги, окрім тої, що виходить від самої держави та її "політичного ядра", власне кажучи, не було. Політика державного зразокалізму передбачала струнку ієрархічну систему ідеологічного та політичного патронажу громадян, що здійснювалася за допомогою корпусу парторгів, комісарів, секретарів комсомолу та піонервожатих. Будь-який член суспільства з молодшого шкільного віку включався до безперервного конвеєра державного патронажу, який не лише культивував авторитет та само собою зрозумілу доцільність комітету комсомолу, політорганів в армії, партійного комітету (згадаймо хоча б численні звернення до цих інстанцій жінок із приводу подружньої невірності, пияцтва та ін.), але й прямо забороняв недержавну психологічну допомогу (наприклад, із боку церкви, релігійної общини та ін.).

Міф про людяного парторга, про душевного секретаря райкому, який, всупереч черствому бюрократові з райвиконкому, задовольняв прохання пенсіонера про виділення дров, міф про те, що "там завжди допоможуть", був не лише ідеологічною вигадкою. Це був реальний міф, який структурував та реалізовував, у певному розумінні, й психологічну допомогу. Реальність міфу забезпечувалася реальною системою влади, тобто розпорядженням ресурсами, проведенням певної політики й тому подібне.

Із середини сімдесятих років, очевидно, під впливом надзвичайно потужного у США й у цілому на Заході руху "counseling", у Радянському Союзі була ініційована довгочасна кампанія "наставництва". "Наставникові" - до речі, один із варіантів перекладу терміну "counsclor" - як правило, авторитетній у даному учбовому або виробничому колективі людині, доручалося психологічне шефство над підлеглими, тобто опікування, догляд під час несприятливих життєвих обставин, надання допомоги порадою та ділом. Зрештою, наставництво належало в основному до молоді або до тих, хто не заслуговував довіри з точки зору достатньої соціалізації (особи після ув'язнення). А в тих випадках, коли американська, скажімо, громадянка зверталася до пастора, наставника в общині або ж до консультуючого психолога (counseling psychologist) - неприємності в родині, проблеми у стосунках із керівниками, раптове сімейне нещастя, - радянські жінки приходили з надією до парткому й отримували моральну та соціальну підтримку. Інша справа - якою врешті й наскільки психологічною була ця допомога. В основному вона полягала у наданні соціальної та емоційної підтримки, підтвердженні ідеологічних орієнтацій. Ні про яке власне особистісне опрацювання мови бути не могло.

З крахом комуністичної системи правління лишилися в минулому парткоми та парторги, наставники та замполіти, але залишилися людські проблеми. І тепер, як ніколи, наше суспільство потребує, по-перше, кваліфікованих спеціалістів, а по-друге, - принципово іншої системи регуляції громадських зв'язків для надання повноцінної психологічної та соціальної допомоги кожній людині в ситуації, коли без такої допомоги з боку суспільства особистість може зруйнуватися, патологізуватися, а подекуди й просто загинути.

Не торкаючись у цілому проблеми принципово іншої розбудови суспільного життя, основу якого, без сумніву, повинні скласти принципи самоорганізації соціуму (ради, общини, асоціації- мікрорайону, підприємства, соціальні групи та ін.), зосередимося на проясненні головного і дуже важливого питання: хто і яким чином може забезпечити надання саме психологічної допомоги у нашому реальному сьогоднішньому суспільстві?

Природно, що насамперед наш погляд звернеться до фігури вчителя, психолога та психіатра. Навіть коли додати до них працівників служби зайнятості та профконсультацій і так званих "народних цілителів", до яких сміливо можна віднести "екстрасенсів", "магів", "астрологів" та інших, все одно цей список не можна зіставити з принципово іншою професійною та культурною традицією країн Заходу, насамперед - англомовного світу та США. І справа тут навіть не є лише у відмінності змісту освіти, хоча й це також важливо, скільки у ступені диференціації сфер діяльності та в соціокультурних традиціях.

Справді, виключимо фігуру лікаря-психіатра з переліку спеціалістів, що мають кваліфікацію та право займатися наданням психологічної допомоги в англомовних, скажімо, країнах. Виключимо навіть одіозні фігури астрологів, магів та інших шарлатанів, що використовують легко навіюваність і стероїдів, і так зване "пророцтво, що самозміцнюється". Навіть у такому випадку перелік спеціалістів лишається значним.

Психолог - насамперед із вищою освітою та вченим ступенем, той, хто регулярно й успішно складає авторитетний іспит на ліцензію в одній з таких галузей: соціальна психологія, психодіагностика, клінічна психологія та власне консультування. Загалом тут ідеться про чотирьох спеціалістів з уточненням їх точної спеціалізації, кваліфікації та можливості об'єднання своїх зусиль як у приватній практиці, так і в роботі у корпоративній, академічній або державній психологічній службі.

При цьому клінічний психолог співвідмаєся у загальному напрямку роботи з нашим медичним психологом, але з одним уточненням: цей професіонал повинен пройти спеціальну підготовку в галузі надання допомоги людям у вирішенні їх психологічних проблем.

Консультуючий психолог - спеціалізується, як правило, в галузі проблем, що стосуються соціальних ролей та позицій: проблеми шлюбу та сім'ї (кваліфікація "сімейний психолог"), проблеми, що стосуються роботи чи зайнятості ("консультант служби зайнятості"): шкільні проблеми ("шкільний психолог") та ін.

Релігійний наставник або пастор - традиційна фігура протестантського світу. Місце їх діяльності - община, навчальні та культурні центри.

Особливе місце, як указувалося раніше, у процесі надання психологічної допомоги відводиться фігурам психіатра, психоаналітика, медичного психолога та психіатричного соціального працівника, що можуть працювати як у лікувальних закладах (державних та приватних), так і займатися приватною практикою. В основу професійних критеріїв покладені концептуальні положення й емпіричні дані таких авторів: В. С. Братуся, О. Ф. Бондаренко, Ф. Е. Василюка, Б. Д. Карвасарського, Г. С. Бєлкіна, Ю. М. Ємельянова, Л. А. Петровської та ін.

Отже, психологічна допомога та психотерапія - фактично взаємо проникливий континуум проблематики, методів та самого змісту діяльності, в якому різні полюси психологічного втручання визначаються специфікою проблематики, інтенсивністю залучення та особливістю завдань, які вирішуються.

Слід особливо наголосити, що всі вказані спеціалісти в обов'язковому порядку проходять регулярне ліцензування та с членами однієї з професійних асоціацій, приналежність до якої служить своєрідним гарантом якості роботи і водночас гарантом захисту прав як консультанта, так і його клієнта.

Що стосується організації психологічної допомоги у країнах Співдружності, зокрема в Україні, слід відзначити, що за останні роки переважний розвиток отримали чотири галузі психологічного консультування: у межах шкільної психологічної служби та службах ВНЗ ("психолог у закладах освіти"), у межах профконсультації ("психолог центру профконсультації"), у межах психологічної служби підприємств ("соціальний психолог") та психолог сімейної консультації.

Традиційним місцем роботи вітчизняного психолога-консультанта є: психологічна служба школи, ВНЗ та підприємства, сімейна консультація та посада медичного психолога у закладах Міністерства охорони здоров'я. На сьогодні відкриті нові спеціальності у ВНЗ, де передбачена підготовка консультуючих психологів, створені річні факультети перепідготовки вчителів для роботи шкільними психологами, нагромаджено значний досвід роботи шкільних психологів у Москві, Мінську, Києві, Петербурзі, країнах Балтії.

Велику роль у розвитку інституту психологічної допомоги відіграє, без сумніву, економічний стан суспільства. Зрозуміло, що суспільство, де переважна більшість населення не має можливості задовольняти свої первинні потреби, позбавляє людей можливості усвідомити свої психологічні потреби та проблеми. Причому, рівною мірою це стосується особи самого психолога, яка не здатна надати психологічну допомогу людина, яка сама стурбована проблемами виживання і яка просто не може думати про благо клієнта, не забезпечивши певного благополуччя для себе й своєї родини.