Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Труднощі у стосунках із партнером

Почасти все те, що клієнт схильний розглядати як прояв патології, із погляду консультанта має інше, більш імовірне пояснення, пов'язане з характерологіями особливостями партнера й відсутністю взаєморозуміння між подружжям. Предметом скарг клієнта в цьому випадку можуть бути найрізноманітніші прояви поведінки партнера: негативне ставлення до дитини, прагнення чоловіка не розповідати іншому про свою професійну діяльність, причіпки, уразливість і т. п. У такій ситуації консультант повинен бути орієнтований насамперед на "здорове" пояснення того, що відбувається і лише у випадку нездоланних труднощів на цьому шляху - допустити змогу патології.

Якщо підозри клієнта про психічне захворювання партнера здаються консультантові безпідставними, у ході бесіди варто спробувати одержати відповіді на наступні питання:

1) навіщо клієнтові потрібно поставити партнерові діагноз, чого він хоче досягти в результаті консультації - нормалізувати стосунки й поведінку чоловіка або знайти зручний спосіб для знецінювання й керування ним;

2) чи завжди партнер був таким, чи зміни в його поведінці виникли поступово або є реакцією на якісь події, що змусили його змінитися і вирішувати свої проблеми саме таким, чином не занадто адекватним способом.

Іноді наявність "діагнозу" у партнера дійсно вигідне клієнтові, оскільки, з одного боку, це зміцнює його власні позиції, створює відчуття влади й правоти, а з іншого боку, дозволяє змиритися з поведінкою того, не відчуваючи власної відповідальності за те, що відбувається і без почуття провини, списуючи усе на хворобу партнера. Заперечуючи діагноз, консультант зобов'язаний іти далі, намагаючись з'ясувати, що в поведінці клієнта може провокувати партнера на негативні прояви, що заважає нормальному розвиткові подружніх стосунків у родині.

Обговоривши проблему "діагнозу" і не підтвердивши очікувань клієнта, а поставивши його припущення під сумнів, психолог уже у певному розумінні задовольнив запит, і тому для подальшого аналізу стосунків необхідна згода клієнта і його дійсна зацікавленість у цьому, тому що не можна змусити людину змінитися всупереч її власному бажанню.

Якщо співрозмовник зацікавлений надалі в обговоренні проблем сімейного безладу, бесіда може будуватися аналогічно тому, що вже не раз обговорювалося: консультант вислухує розповідь про сімейні труднощі й проблеми, вибудовує гіпотези про те, що саме у стосунках чоловіка й жінки провокує неадекватну поведінку і, насамперед, який внесок клієнта, що прийшов на прийом, по відношенню до того, що відбувається в родині.

Особливий випадок звертання - це проблеми, пов'язані з тим, що в родині є соматично важко хвора людина. З подібною скаргою часто звертаються не лише з приводу чоловіка, але і з приводу хвороби старих батьків, які живуть у родині клієнта.

Основним локусом скарги в подібному випадку зазвичай є серйозні зміни, що відбуваються в характері хворого: дратівливість, нетерплячість, часті скарги на недолік уваги з боку оточуючих і т. п. Звичайно, сам клієнт визнає подібні особистісні зміни почасти виправданими хворобою, але в цілому хотів би якось впливати на хворого, скорегувати його поведінку.

Насамперед варто особливо уважно розпитати про стосунки в родині в період від самого початку хвороби, почасти виявляється, що в цей час хворого буквально "душили" турботою, тим самим, з одного боку, постійно нагадуючи про хвороби і пов'язані з нею обмеження, а з іншого боку, позбавляючи його можливості нормально й самостійно пристосуватися до своєї ситуації. Після періоду інтенсивної опіки родина зазвичай трохи байдужіє до хворого за принципом "повинен же він/вона розуміти, що...", і саме в цей час загострюються його звички й вимоги, що починають турбувати інших членів родини і є приводом для звертання в консультацію.

Таким чином, надмірна турбота й гіперопіка служать провокуючими факторами, що у кінцевому рахунку призводить до погіршення психічного стану хворого. Звичайно ж, для того щоб установити цей взаємозв'язок, консультант повинен спочатку максимально докладно розпитати клієнта і лише потім, уявивши собі загальну картину розвитку стосунків у родині, приступити до обговорення шляхів виходу із ситуації, що створилася.

Одним із кращих виходів є модель стосунків, описана К. Роджерсом, коли члени родини орієнтуються на довіру до хворого, вірять у те, що він - особистість і в змозі пристосуватися до своєї важкої ситуації (джерела, що обговорюють соматичну хворобу як внутрісімейну проблему, надзвичайно великі: Ніколаєва В. В., 1987; Ейдеміллер Э. Г., Юстицький В. В., 1990). Свідченням віри у хворого

Є максимально здорове ставлення до нього, без будь-яких знижок і "голосінь" навколо хвороби, коли йому виявляється лише дійсно необхідна допомога. Важливим моментом є доручення хворому якихось посильних справ і сімейних обов'язків, орієнтація на те, щоб він по можливості сам обслуговував себе. Подібні вимоги сприяють збереженню в нього великих сил і життєвої енергії, бажання щось робити і не піддаватися недузі. Звичайно ж, консультант може і повинен надати вагому допомогу клієнтові, докладно обговоривши те, як це може бути в конкретному випадку - у його власній родині. Подібне обговорення часто буває корисним й у стосунках із психічно хворими, які живуть у родині, і з безпомічними старими батьками.

Використовувати цей принцип не так просто, особливо якщо в родині вже склалися традиції іншого ставлення до хворого, тим більше, що різка зміна вимог може лише стривожити людину, загострити відчуття себе як тягаря. Подібні зміни варто ретельно спланувати і попередньо обговорити з хворим. У такій розмові не варто, зрозуміло, говорити не про претензії до хворого, а про віру в його сили, надії, що він зуміє справитися з хворобою або максимально пристосуватися до своєї ситуації так, що вона не буде перешкодою Його особистісному й духовному зростанню. За цим можуть бути і пропозиції, щодо реорганізації побуту, виконання хворим якихось елементарних справ і т. д. Часом такі справи можуть бути дещо умовними, лише підтверджуючи потребу і залученість у справи родини, але вони вкрай необхідні для поліпшення настрою і загального тонусу хворого.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які особливості індивідуального психоконсультування подружжя?

2. Наведіть приклади труднощів у стосунках із партнером.