Психологія - Трофімов Ю.Л. - 5.2. ОПЕРАЦІОНАЛЬНА ПІДСИСТЕМА

5.2.1. Основні положення психологічної теорії діяльності

Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С. Л. Рубінштейном, розвинуті в працях О. М. Леонтьєва, його учнів та послідовників.

З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:

1) "мотив -діяльність": без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність - це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом;

2) "ціль - дія": людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;

3) "задача -операція": задача - це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями;

4) "операція - функціонально-фізіологічна система": в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи - мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.

Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв'язки. "Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії" (О. М. Леонтьєв, 1975).

Серед різних підходів до вивчення складу діяльності найпоширеніші - аналітичний, алгоритмічно - структурний (О. І. Губинський), структурно-функціональний (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко), системно-операційний (Г. В. Суходольський), системний (В. Д. Шадриков). Для всіх цих підходів спільним є виділення дій, операцій як складових діяльності, відмінним - методологічні засади, які зумовлюють особливості розгляду діяльності як складного, багаторівневого, динамічного явища, а також виділення конкретних дій, операцій.

У загально психологічних і практично-прикладних дослідженнях різновидів діяльності дії класифікуються за рядом ознак:

1) видом діяльності: трудова діяльність існує у трудових діях, навчальна діяльність - у навчальних діях, діяльність спілкування - у діях (актах) спілкування (О. М. Леонтьев);

2) змістом та способом виконання - чуттєво-практичні та предметно-знаряддєві (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко);

3) співвідношенням предметного та розумового плану - графічні, предметно-просторові, словесно-описові (В. В. Давидов);

4) рівнем усвідомлення наміру (мети) - імпульсивні, довільні, суто вольові (С. Л. Рубінштейн);

5) особливостями цілі -рухові; гностичні (перцептивні, розумові); соціально-комунікативні (вчинки, свідомо висловлене ставлення); комунікативні (встановлення і підтримання контактів); організуючі (накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб (Є. О. Климов);

6) особливостями предмета (об'єкта) діяльності -предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові (М. В. Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін);

7) "нормативністю - пошуковістю" - репродуктивні, стандартні, пошукові й творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні (П. А. Гончарук).

Структуру цілісної дії на основі структурно-функціонального підходу дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є складною функціональною організацією цілої низки когнітивних, виконавських, цілеутворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізуються на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв'язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе утворення, які належать до різних рівнів розвитку, функціонування. Так, той чи інший когнітивний компонент (сенсорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності, дії, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.

Запропонована авторами модель функціональної структури людської дії містить ряд блоків ("образ ситуації" та "образ дії"), пов'язаних із предметною ситуацією через полі-модальний аферентатор і моторний компонент дії. "Образ ситуації" та "образ дії" виступають як джерела побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в "інтегральну програму" з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам'яті. Інформація про необхідні параметри дій надходить із блоку "інтегральної програми" у блок "диференціальної програми", трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок "контролю та корекції" надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з "інтегральної програми" і детальна інформація з "диференційної програми". У блок, що відповідає за збереження Й актуалізацію схем пам'яті, надходить інформація про успішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики виконуваних дій).

Розглядаючи операціональний склад предметної дії, треба розрізняти орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосереднього виконання.

Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених суб'єктом об'єктивних умов, на які він реально орієнтується при виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема орієнтаційної основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності:

1) аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного продукту (ціль діяльності);

2) аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних характеристик та оцінка можливості отримання потрібного продукту, виділення проміжних характеристик;

3) аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці з метою одержання її продукту;

4) аналіз складу, послідовності, способів виконання дії;

5) контроль і корекція дії в процесі її виконання;

6) оцінка кінцевого продукту як досягнутої цілі.

Виконавська частина дії, особливо трудової, включає рухи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи - дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою. У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:

1) рівень цілісної діяльності;

2) рівень окремого акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрорухи інтегруються в просторово-часовому співвідношенні в макрорухах.