Психологія - Трофімов Ю.Л. - 5.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки

Саморегуляція особистості мас ту особливість, що в ній відображається "конкретне ставлення людини до дійсності, в якому виявляються властивості особистості, що мають більш комплексний конкретний характер, ніж функції та аналітично виділені процеси" (С. Л. Рубінштейн).

Системний аналіз діяльності, зокрема предметної, вимагає не тільки розкриття н цілісної картини, а й виявлення рівнів і процесуальних особливостей саморегуляції. Як зазначають Н. Д. Завалова, Б. Ф. Ломов і В. О. Пономаренко, цілком очевидним є факт, що діяльність у кожен момент адекватна її предмету, засобам та оточуючим предметам. А це можливо тільки в тому разі, якщо предмет, засоби й умови відображаються в голові людини (при цьому суб'єктивно, тобто з позицій суб'єкта діяльності, зокрема відносно її цілей і мотивів), а відображення, що виникло, регулює дії. Крім того, автори наголошують на тому, що рівень організації діяльності зумовлюється рівнем відображення: "чим повніше, глибше й адекватніше суб'єкт діяльності відображає навколишнє середовище, тим більшими можливостями для здійснення діяльності він володіє".

Рівнями психічного відображення, якими регулюються дії як складові діяльності, вважаються:

1) сенсорно-перцептивний (образи відчуття, сприймання);

2) уявлення (образи уявлення, тобто образи тих предметів і явищ, які в даний момент на органи чуття не впливають, але впливали в минулому);

3) вербально-логічний: рівень мовно-мисленнєвих процесів; характерним є узагальнене й опосередковане відображення дійсності; формується в процесі засвоєння індивідом знань, прийомів узагальнення та абстрагування.

Звернімося до ролі образу в регуляції дій, діяльності людини. Відомо, що людина сприймає предмет у тому місці, в якому він знаходиться, і в той момент, коли він діє на органи чуття. У цьому виявляється безпосередня дійсність образу сприймання, на якій заснована адекватність чуттєвого відображення (відповідність образу предметові), довіра до показань органів чуття. У процесі життєдіяльності людини, оволодіння нею предметними діями, діяльністю формуються досить жорсткі однозначні зв'язки-стереотипи, завдяки яким у звичних умовах орієнтування в просторі не вимагає спеціальних, цілеспрямованих, свідомо контрольованих дій; воно здійснюється на неусвідомлюваному рівні - автоматично. В разі розладнаності між сигналами різної модальності (екстеро-, інтеро-, пропріоцептивними відчуттями) відносно стереотипу (еталона), що склався, може статися, наприклад, спотворення просторового образу. Зокрема, в авіації це виражається в ілюзіях нахилу, протилежного обертання, пікірування, просторового положення, горизонтального польоту (Н. Д. Завалова, Б. Ф. Ломов, В. О. Пономаренко, 1986).

Функціональна модель предметної дії включає образ ситуації, образ дії, полімодальний аферентатор та моторний компонент. Образ ситуації й образ дії тісно пов'язані між собою. На основі їх взаємодії визначаються шляхи подальшої поведінки, встановлюються оптимальні (з найменшими затратами сил і з найменшим ризиком) умови й можливі результати (наслідки) дії до того, як вона буде фактично виконана. Саме образ ситуації й образ цілі слугують тією основою, на якій суб'єкт діяльності приймає рішення і складає програми виконання актуальної дії.

Створення програми актуальної дії реалізується шляхом здійснення цілої низки орієнтувально-оцінних інтелектуальних операцій, а саме: оцінка просторового співвідношення предметів, порівняння довжин і величин (особливо у випадках різного положення порівнюваних предметів або різного їх віддалення), розрізнення предметів за їх величиною та формою, оцінка прискорених і уповільнених рухів, просторове уявлення та конструктивна уява. Виконання таких операцій зумовлюється певним рівнем розвитку й спеціалізації відповідних психофізіологічних функцій людини.

Співвідношення "-образ-ціль" - "образ-результат" (або "проміжний результат") є головною умовою регулювання виконання актуальної (поточної) ДІЇ. У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема розуміння суб'єктом цілі діяльності. Л. С. Нерсесян, О. О. Коногасін, розглядаючи функціональну структуру процесу саморегуляції (рис. 56), підкреслюють суб'єктивність розуміння цілі діяльності, яке може бути різним за однієї і тієї самої інструкції" за постановки одного й того самого завдання. Автори підкреслюють, що найчастіше це помітно в разі недостатньої чіткості, конкретності самої інструкції й має місце в навчанні, зокрема трудовому. Не менш важливою для успішного виконання програми трудових чи навчальних дій є суб'єктивна модель значущих умов діяльності, що являє собою "комплекс інформації, яку в даний момент має людина про ті умови діяльності, врахування яких необхідне, на її думку, для успішної роботи".

Рис. 56. Блок-схема функціональної структури процесу усвідомленого регулювання діяльності (за О. О. Конопкіним)

В усіх типах професій, спеціальностей (табл. 11) важливе місце посідають предметно-практичні й предметно-розумові дії. У їх регуляції значне навантаження припадає на образи сприймання та уявлення. Якщо образи сприймання забезпечують переважно формування "різних траєкторій рухів у Процесі виконання однієї й тієї самої дії", дають змогу довільно вибирати їхні ритм і темп, то образи уявлення забезпечують "можливість перенесення прийомів праці з одних ситуацій на інші" (Г. Т. Береговой, Н. Д. Завалова, Б. Ф. Ломов, В. О. Пономаренко, 1978). Йдеться про сенсомоторну регуляцію, яка тут переважає мовно-мисленнєву.

Сенсомоторне напруження при виконанні трудової (професійної) діяльності неоднакове навіть у межах одного типу професій, спеціальностей. Наприклад, висуваються різні вимоги до сенсомоторики представників таких поширених технономічних професій, як токар, фрезерувальник, слюсар, монтажник радіоапаратури, оператор термоз'єднань, оператор вакуумно-напилювальних процесів, кабельник-спайщик, електромонтер, монтажник з монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій, машиніст автокрана, оптик та ін., хоча для успішної трудової діяльності в усіх цих спеціальностях необхідне виконання досить складних координованих, точно дозованих рухів. Специфіка сенсомоторики зумовлюється конструктивними особливостями знарядь праці, а також її метою Й умовами. Наприклад, у роботі електромонтера, монтажника радіоапаратури, оптика переважає ручна праця із застосуванням різних інструментів, пристроїв тощо. Робота токаря, машиніста автокрана, бульдозера, екскаватора, локомотива близька до такої, яка характерна для операторів механізмів (механічне, машинне, транспортне обладнання з ручним управлінням). Наш досвід практичного професіографування переконує в тому, що найадекватнішими ознаками сенсомоторного навантаження у професійній діяльності є ціль і знаряддя праці.

Процесуальна саморегуляція профдіяльністю значною мірою забезпечується завдяки створенню функціональних систем. П. К. Анохін вказує на те, що функціональна система, як правило, включає в себе різні органи, тобто в ній узгоджуються відповідно до вимог реалізації провідного мотиву образні й моторні компоненти психомоторики індивіда. В. Д. Шадриков, розглядаючи проблеми професійних здібностей, стверджує, що "ефективність діяльності визначається рівнем сформованості й організації функціональної системи діяльності". Він також зазначає, що "здібності можна визначити як характеристики продуктивності функціональних систем, які реалізують той чи інший психічний процес (сприймання, пам'ять, мислення тощо)".

Отже, особливості перебігу процесуальної саморегуляції зумовлюються, з одного боку, видом, типом і формою дії, що виконується, з іншого - рівнем розвитку психомоторних (мовно-моторних), перцептивних, мнемічних, розумових здібностей індивіда, які під впливом змісту діяльності, зокрема трудової, набувають спеціальної спрямованості й трансформуються в актуальні професійні. В процесуальній саморегуляції психічні (колективні) процеси розгортаються переважно як мимовільні, тобто в них - більшою чи меншою мірою - відсутній свідомий контроль.

Головне в особистісній саморегуляції -ціле покладання. Саме ціль є тією ланкою саморегуляції, яка весь час усвідомлюється (рис. 56). Однак "образ-ціль" впливає не тільки на загальну спрямованість діяльності, що усвідомлюється, а й на особливості формування й роботи інших ланок процесу саморегулювання. Таким чином, "образ-ціль", "образ-результат", "образ-значущі умови" - це головні базові регуляційні опори, які дають можливість здійснювати усвідомлений контроль за виконанням діяльності.

У контурі усвідомлення виконуваної діяльності провідна роль відводиться мовно-розумовим процесам. Саме мовно-розумовий рівень регуляції, який є для людини провідним, забезпечує передбачення ходу подій, а також планування цілісної діяльності, поведінки. Оволодіння індивідом мовою, розвиток його мовлення спричинює докорінну перебудову всіх пізнавальних процесів, зокрема мислення.