Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - 3.4. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту

Експериментальне дослідження реальних конфліктів пов'язане з цілою низкою труднощів. Насамперед тому, що конфлікти між колегами, друзями, сусідами, вихователями та вихованцями не виносяться на загальний огляд, їх дуже часто не бачать сторонні люди. А отже, психолог, психотерапевт чи соціальний педагог залучається до участі у вирішенні конфлікту зазвичай уже тоді, коли конфлікт вже розгорівся. До фахівця звертаються з проханням про допомогу у вирішенні конфлікту, а не до його початку. Саме через це психолог у своїй роботі має доволі обмежені можливості щодо вивчення передумов конфлікту. Йому доводиться задовольнятися більше інтерпретаціями ситуації учасниками, аніж спостереженням реального конфлікту. Тобто психолог може безпосередньо сприймати лише частину конфлікту. Навіть тоді, коли фахівець-конфліктолог бере участь у веденні переговорів, у з'ясуванні обставин конфлікту чи стосунків між його учасниками, в обговоренні ситуації, не варто

забувати про те, що присутність третьої особи може певним чином впливати на учасників конфлікту і на природність їхніх поведінкових виявів (фасилітація, інгібіція). А тому психологу буває досить важко отримати об'єктивну інформацію про конфлікт. Це змусило дослідників вдатися до певних технологічних хитрощів. Зокрема, були здійснені спроби використати для вивчення конфліктів специфічні ситуації взаємодії людей, які можна розглядати як моделі конфлікту.

Однією з таких спроб Н.В. Гришина вважає працю П.М. Єршова "Режисура як практична психологія", видану у 1972 році. У ній Єршов спирається на положення про те, що конфлікт є основою драматичної вистави, яка відображає динаміку Його виникнення, розвитку і розв'язання, а матеріалом режисерського мистецтва є боротьба (а по суті - конфліктна взаємодія). Єршов описує механізми виникнення конфліктів, їхні різновиди та особливості поведінки людей у конфлікті.

М.В. Крогіус ("Пізнання людьми один одного у конфліктній діяльності" - дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук) розглядав як ситуацію протидії людей у конфліктних умовах їхні взаємодії у процесі гри в шахи. На основі свого експериментального дослідження він розробив комплекс методик, які дають змогу отримати цілісну психологічну характеристику суб'єкта психічної діяльності. Також одним із результатів його дослідження стало виявлення особливостей самопізнання та самоуправління у конфліктній діяльності. Як основні принципи конфліктної діяльності він визначив:

1) концентрацію сил;

2) координацію дій;

3) визначення напрямку та часу дій.

Також він довів, що труднощі, які створюються супернику, мають бути максимальними, оскільки найменша поступка іншій стороні, яка не є об'єктивно необхідною, обов'язково посилює потенціал цієї сторони.

У деяких працях досліджується взаємодія людей у юридичній практиці. Як зіткнення сторін з протилежними інтересами можна розглядати очну ставку чи допит (В.Л. Васильєв, Л.Б. Філонов та В.І. Давидов).

Однак взаємодія людей у юридичній практиці настільки специфічна, що її особливості навряд чи можна спостерігати у звичайних людських конфліктах.

Радянський дослідник М. Воробйов спробував створити математичну модель конфлікту ("Художнє моделювання, конфлікти і теорія ігор"). Однак він робить висновок про те, що для створення повноцінної математичної моделі конфлікту потрібно мати чітке уявлення про учасників конфлікту, їхні стратегії та виграші при кожному з варіантів завершення конфлікту. Однак у реальному житті усі ці аспекти доволі часто залишаються недосяжними і для психолога, а іноді і для самих учасників конфлікту.