Психологія людини з обмеженими можливостями - Бочелюк В.Й. - 1.2. Предмет і завдання спеціальної психології

Психологія людини з обмеженими можливостями розглядається в межах окремої галузі психологічної науки, що вивчає закономірності психічного розвитку й особливості психічної діяльності дітей і дорослих із психічними й фізичними недоліками - спеціальної психології.

Спеціальна психологія - це галузь психологічної науки, яка вивчає своєрідність психічного розвитку осіб з психофізичними порушеннями [172].

Як окремі напрямки в неї входять: психологія розумово відсталих (олигофренопсихологія), психологія глухих і слабочуючих (сурдопсихологія), психологія сліпих і слабозорих (тифлопсихологія), а також почали розвиватися пізніше психологія дітей з недоліками мови, психологія дітей із затримкою психічного розвитку, психологія сліпоглухих і ще більше молодий - психологія осіб з недоліками опорно-рухового апарата. Спеціальна психологія, у свою чергу, входить як важлива складова частина в дефектологію - інтегративну наукову область, що охоплює проблеми різнобічного вивчення, виховання, навчання, підготовки дітей і дорослих з порушеннями фізичного й розумового розвитку до праці й самостійного життя в суспільстві [180,14].

На думку провідних українських вчених В. М. Синьова, М. П. Матвєєвої, О. П. Хохліної, предметом спеціальної психології: "... є всі психічні явища, а саме: пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси, психічні стани та психічні властивості, які виявляються у різних формах активності людини - діяльності, спілкуванні, поведінці" [172,13]. Вони також зазначають, що: "... спеціальна психологія вивчає психічний розвиток особи в несприятливих умовах. Порушення розвитку під впливом таких умов є стійкою зміною параметрів функціонування психіки та темпів її вікової динаміки, що достовірно відрізняються від середніх значень, що характеризують певний вік" [172,14-15].

В завдання спеціальної психології входить: вивчення закономірностей і особливостей психічного розвитку дітей і дорослих з різними психічними й фізичними недоліками в різних умовах, і насамперед в умовах корекційного навчання; створення методів і засобів психологічної діагностики порушень розвитку; розробка засобів психологічної корекції недоліків розвитку; психологічне обґрунтування змісту й методів навчання й виховання в системі спеціальних освітніх установ; психологічна оцінка ефективності змісту й методів навчання дітей з недоліками розвитку в різних умовах; психологічне вивчення соціальної адаптації осіб з недоліками; психологічна корекція дезадаптації. У цей час найбільш актуальним завданням є розробка діагностичних методик, оскільки ця область залишається слабко освітленою [180,15].

Предмет та завдання спеціальної психології дозволяють виділити її структуру:

1. Психологія атипій розвитку (розділ, який присвячений опису та класифікації атипій розвитку). Як зазначає О. М. Усанова: "Під атипією нами розуміється розвиток, при якому виникають зміни у вигляді відхилень чи порушень у функціонуванні когнітивних, емоційних та регуляторних процесів психіки" [196,13].

2. Психологія направленого та спонтанного пізнання при атипіях розвитку (розділ, який присвячений закономірностям пізнавальної діяльності при атипіях).

3. Психологія соціалізації при атипіях розвитку (розділ, який присвячений впливу атипій на зміст та якість життя людини)

1.3. Методи дослідження психологічних особливостей людини з різними психофізичними порушеннями у спеціальній психології

Спеціальна психологія використовує адаптовані до контингенту досліджуваних методи збирання наукових фактів про психічній розвиток особистості з психофізичними порушеннями. Діагностика аномального розвитку дитини спрямована на визначення ступеня виразності психічної (інтелектуальної, емоційної, мовної) недостатності й на якісну оцінку структури дефекту з виділенням основного психопатологічного синдрому, на встановлення зв'язків його з іншими клінічними проявами, віком, соматичним і неврологічним станом дитини.

Як вказує О. М. Мастюкова [125,26] та інші вчені, діагностика відхилень розвитку ґрунтується на порівняльному аналізі загальних і специфічних закономірностей психічного розвитку нормальної й аномальної дитини. Діагностика носить комплексний характер, тобто при її проведенні враховуються дані клінічної медицини, дефектології, психології.

Всі психодіагностичні методи необхідно проводити з врахуванням структури дефекту дитини та дотримуватися основних принципів.

Л. С. Виготський [31,175], розглядаючи у своїй праці "Основи дефектології" граничний розвиток трудної дитини та її дослідження, виділів ряд принципів.

По-перше, основним принципом при вивченні розумово відсталої дитини вважає положення, що всякий дефект створює стимули для компенсації. Тому динамічне вивчення відсталої дитини не може обмежитися встановленням ступеня й ваги недоліку, але неодмінно включає облік компенсаторних процесів у розвитку й поведінки дитини.

По-друге, виняткову важливість при вивченні розумово відсталої дитини представляє її моторна сфера. Порушення моторної сфери можуть бути відсутні при розумовій відсталості й, навпаки, бути в наявності при відсутності інтелектуального дефекту. Принцип психокінетичної єдності (Ф. Шульц) у розвитку й поведінки дітей вимагає при вивченні розумово відсталої дитини неодмінно подвійної характеристики (інтелектуальної й моторної).

По-третє, дослідження розумово відсталої дитини повинне ґрунтуватися головним чином на якісному тесті, а не на кількісному визначенні дефекту. Завданням вивчення такої дитини є визначення типу розвитку поведінки, а не кількісного рівня, якого досягли окремі функції. Сам по собі інтелект не представляє чогось єдиного та цільного, а є загальним поняттям для різних якісних типів поведінки, форм діяльності. Число факторів інтелектуальної діяльності росте, разом з ним росте різноманіття дефектів і можливості їх заміщення.

По-четверте, будь-який органічний дефект реалізується в поведінці дитини як соціальне зниження її позиції. Ці вторинно-психологічні утворення (почуття неповноцінності й таке інше) повинні бути враховані при вивченні розумово відсталої дитини. Динаміка дефекту (компенсація, здатність змінюватися) визначається саме його соціально-психологічними ускладненнями.

В межах проведення експериментально-психологічних досліджень С. Я. Рубінштейн [163,60-62] виділив наступні принципи:

1. Принцип моделювання звичайної психічної діяльності, що здійснюється людиною в процесі праці, навчання, спілкування. Моделювання полягає у виділенні основних психічних актів і дій людини та організації виконання цих дій в незвичних, трохи штучних умовах.

2. Направленість на якісний аналіз психічної діяльності дітей. Тобто суттєво не те, вирішено чи ні завдання та відсоток виконаних завдань, а якісні показники. Ці показники свідчать про засіб виконання завдань, про тип та характер помилок, про відношення дитини до своїх помилок та критичних зауважень експериментатора.

3. Точна та об'єктивна реєстрація фактів експерименту. Реєстрація відбувається завдяки протоколу, в який записують дії дитини, її мовленнєві реакції, а також питання, прямі пояснення, репліки, що підказує експериментатор і таке інше.

З метою раннього виявлення дітей з проблемами в психофізичному розвитку та надання своєчасної допомоги Л. В. Кузнєцова, Л. І.Переслені та Л. І.Солнцєва [144,402] сформулювали принципи, на яких слід опиратися при виборі психодіагностичного інструментарію:

1. Незалежно від мети обстеження перед його початком необхідно одержати певні відомості та матеріали. До них відносять:

- відомості про попередні етапи розвитку (психологічний анамнез);

- аналіз інформації, що отримана від родичів, лікарів, педагогів і інших зацікавлених осіб, про індивідуальні особливості внутрісімейних і соціально-побутових умов, про особливості поведінки в різних ситуаціях;

- відомості про стан здоров'я, у тому числі до моменту обстеження.

2. Психодіагностичне обстеження може проводитися з метою:

1) виявлення відхилень у психічному або психофізичному розвитку, які можуть бути причиною психічних захворювань, труднощів навчання, труднощів поведінки й таке інше;

2) контролю за динамікою психічного розвитку й успішністю застосування лікувальних впливів і засобів корекції й компенсації;

3) виявлення особистісних особливостей, що ускладнюють соціальну адаптацію;

4) рішення питань профорієнтації й профвідбору.

Основні принципи психологічного обстеження дітей з органічними ураженнями мозку розкриває В. І.Козявкін:

o необхідно враховувати характер наявної в дитини клінічної симптоматики, особлива наявність рухових і мовних розладів, що впливає на вибір конкретних, адекватний для даних методик дослідження;

o принципове значення має рівень інтелектуального розвитку в дитини, що найчастіше також визначає підхід до психологічного обстеження;

o необхідно мати достатні відомості про мікросоціальне оточення дитини, особливостях системи виховання в родині, проблемах, пов'язаних з навчанням;

o практично в будь-якому психологічному тесті, розрахованому на обстеження дітей і підлітків є ряд процедурних вимог, пов'язаних з віком обстежуваних [87].

При розгляді нормативів вікового розвитку дітей до одного року Л. В. Кузнєцова, Л. І.Переслені, Л. І.Солнцєва та інші вчені вказують, що психологічне обстеження може здійснюватися починаючи з 1,5-2 місяців постнатального розвитку. Протягом періоду новонародженості в дитини переважають різні рефлекси, що відображають стан і процеси дозрівання нервової системи. Виявлення відхилень від норми в цьому віці розглядаються невропатологом. Чим раніше діагностується сенсорна недостатність, тим вище можливості розвитку збережених ланок і компенсації з використанням неушкоджених аналізаторів. Після двох місяців з метою виявлення відповідності нормативам проводиться психологічне обстеження. Обстеження дитини першого року життя включає аналіз рівня розвитку: рухової та сенсорної сфери, особливостей маніпулювання із предметами, способів взаємодії з дорослими, емоційних особливостей та голосової активності. Основний метод обстеження -спостереження за реакціями дитини, її діяльністю з іграшками, особливостями спілкування з дорослими, емоційними проявами, способами вираження позитивних і негативних переживань. Психодіагностичне обстеження дітей від одного до п'яти років включає вивчення особливостей поведінки й діяльності, що дозволяє оцінити рівень розвитку: пізнавальної, емоційно-вольової, мовної та рухової сфери. Перед початком обстеження дитини цього вікового періоду необхідно переконатися, що в неї немає грубих порушень зору й слуху [144,410].

При обстеженні психічних функцій завжди важливо враховувати умови виховання дитини, її культурно-побутове оточення, характер спілкування. Методи обстеження варто обов'язково підбирати з урахуванням дефекту. Так, дітям з мовними порушеннями можна давати завдання за допомогою показу, не вимагаючи від них мовної відповіді [125,41].

При психодіагностичній роботі з дітьми та дорослими з психофізичними порушеннями треба спиратися на основні методи психології. Вибір того чи іншого методу виходить із завдань дослідження, віку обстежуваних, а також характеру психофізичних порушень. Розкриємо кожен метод з точки зору доступності його застосування з даною категорією осіб.