Психологія праці - Баклицький І.О. - 4.3. Домінуючий емоційний фон й особистісні характеристики працівника

До емоційної сфери людини належать такі компоненти. Емоційний тон відчуттів — безпосередні переживання, які супроводжують окремі життєво важливі дії, які спонукають людину до збереження і усунення (інакше — бажання).

Окремі так звані ситуативні емоції, які є суб'єктивною формою вираження міри задоволення тієї чи іншої потреби, виражають оціночне ставлення до окремих умов, які допомагають або перешкоджають діяльності, конкретним досягненням в ній, до ситуацій, що склалися, і перспективах задоволення потреб.

Емоційні стани: а) загальний емоційний фон — настрої; б) реакції на екстремальні умови, коли людина не справляється з ситуацією, яка виникла — афекти; в) реакції на довготривалі підвищені навантаження, які вимагають мобілізації всіх сил — стреси.

Абсолютно домінуючі стійкі почуття — пристрасті.

Вищий рівень розвитку емоцій людини — стійкі почуття до об'єктів (матеріальних або духовних), які належать до вищих потреб.

Емоційність людини — тобто зміст, якість, динаміка її емоцій і почуттів.

Емоційний досвід людини — способи реагування, які закріпились, ієрархія емоцій і почуттів [13].

Будь-яка діяльність людини відбувається за умов впливу внутрішніх і зовнішніх факторів. Питома вага останніх у виробничому процесі так само, як і їх об'єктивна оцінка, — величина досить мінлива. Залежить вона від міжособистісних стосунків між людьми, від конкретних виробничих ситуацій, завдань.

Визначити і врахувати фактори внутрішньої детермінованості поведінки людини неможливо, важко їх проаналізувати. Спочатку такі спроби привели до переліку технічних процесів і властивостей поведінки людини або до проблеми докорінної перебудови індивідуально-психічних відмінностей у процесі праці або виробничого навчання (наприклад, перебудови мотивації і ставлення до своєї роботи). Згодом психологи почали аналізувати емпіричні категорії, які давали змогу визначити особу людини та внутрішні детермінанти її конкретної дії:

1. Основні ознаки темпераменту, які виявляють у реакції людини на події, навколишнє середовище й оточення.

2. Основні риси характеру, що формують моральне обличчя людини, її ставлення до оточення, роботи, яку вона виконує, до різних подій життя та самої себе.

3. Світогляд відтворює систему поглядів на основні питання життя та суспільного буття.

4. Кваліфікаційний рівень, який визначають здібності, знання, вміння, досвід, навики.

5. Мотиваційні виявлення, які відображені у загальному настрої та спрямованості поведінки людини, у загальній орієнтації.

6. Життєві плани, перспективи людини та зусилля для їх досягнення.

7. Риси, які переважають у спілкуванні з іншими людьми, — довірливість чи настороженість, відвертість чи залежність, товариськість чи відл юдкуватість.

8. Відхилення або особливості, наприклад, перебільшення відчуття самотності, надмірна довірливість, улесливість, хворобливе піклування про своє здоров'я, неврівноваженість, психічні порушення іншого порядку тощо [7; 8; 12].

Важливим для вдосконалення людини як суб'єкта праці є розвиток свідомості, самосвідомості, знання про себе, формування індивідуальних своєрідних способів вирішення типових життєвих завдань із врахуванням не тільки зовнішніх, а й внутрішніх, індивідуально-неповторних умов.

Під свідомістю в психології праці розуміють вищу форму психологічного відображення дійсності та саморегуляцію, яка використовує систему понять, категорій. Свідомість притаманна тільки людині як суспільно-історичній істоті.

Емпірична свідомість — це сукупність чуттєвих і розумових образів, які безпосередньо виникають перед суб'єктом у його внутрішньому досвіді й випереджують його практичну діяльність, що безперервно змінюється.