Психологія праці - Баклицький І.О. - Процедури активізації мотивації досягнення.

Схвалення враховують тоді, коли хто-небудь схвалює, зауважує або нагороджує іншого (інших) за добру роботу або досягнення позитивних результатів. До схвалення належать твердження, в яких передбачена можливість винагороди (які характеризують визнання за позитивні досягнення). Схвалення також враховують, коли хто-небудь констатує чудову якість, акуратність, оригінальність роботи іншої людини.

Якщо герой оповідання стверджує лише можливість похвали або винагороди, залишаючи відкритим кінцевий результат, то це також враховують як схвалення (наприклад, "Якщо він удосконалить машину, то отримає підвищення").

Приклади тверджень, які належать до цієї категорії: а) викладач хвалить студента за оригінально розв'язану задачу; б) директор підвищує плату підлеглому за сумлінну працю; в) науковий керівник каже студентові, що останнім часом він працює значно краще.

Позитивний емоційний стан (Е+).

Як Е+ враховують усі емоційні стани (радість, задоволення) в межах певної діяльності, що пов'язано з певною роботою, досягненням успіху. До цієї категорії належать твердження, в яких герой оповідання виражає радість, захоплення, задоволення (тобто позитивні емоції) в процесі роботи.

Йтиметься про чітко позитивний емоційний стан (наприклад, твердження: "радіє...'', "задоволений...", "усміхається...", "захоплений...").

Приклади висловів, які належать до категорії Б+: 1) він з радістю вивчає цю тему; 2) вони задоволені своєю роботою; 3) він радіє, що зміг по* долати труднощі і його робота успішно просувається; 4) нарешті роботу закінчено: він відчуває полегшення і задоволення; 5) успіх надає йому сміливості і натхнення продовжувати роботу; 6) батько радіє, що його син успішно виконав це завдання. Такі позитивні емоційні стани, що пов'язані з досягненнями або успіхами іншої особи в оповіданні, також враховують як Е+.

Потреба в уникненні неуспіху (ПУН).

ПУН враховують в усіх випадках, коли відкрито виражено потребу, намір, бажання або сподівання уникнути невдачі діяльності. До цієї категорії належать твердження, в яких людина (або кілька осіб) ставить перед собою негативно сформульовану мету, яка пов'язана з уникненням неуспіху і неприємностей (тобто, коли вона прагне уникнути невдачі та неприємності).

Приклади тверджень, які належать до категорії ПУН: 1) думаю, що не одержу двійку; 2) він не хоче мати неприємностей; 3) він прагне не допустити помилок у роботі; 4) він зі страхом думає, що все буде гаразд; 5) вони розраховують на допомогу нового менеджера, міркуючи, що це допоможе їм уникнути банкрутства.

Процедури активізації мотивації досягнення.

Загалом методи формування мотивації досягнення зводили до таких процедур: психолог або спеціально підготовані викладачі вчили студентів, як міркує, говорить і діє людина з високорозвинутою мотивацією досягнення. Розробили різноманітні навчальні посібники для проведення тренінгу мотивації досягнення (навчальні фільми, спеціальні ігри, буклети з математичними оповіданнями тощо) [10].

Д. Макклелланд, аналізуючи умови формування мотивації досягнення, об'єднав основні формуючі впливи у чотири групи.

Формування синдрому досягнення (переваги у людини прагнення до успіху над прагненням уникати неуспіху).

Самоаналіз. Формування прагнення ставити перед собою високі, проте адекватні цілі.

Міжособистісна підтримка.

Кожна з цих груп складається з сукупності більш конкретних впливів. Наприклад, формування синдрому досягнення спрямоване на:

а) навчання способів створення проективних оповідань (тобто оповідань, які складають за картинками) з яскраво вираженою темою досягнення. Студентам пояснюють стандартні системи категорій, які використовують у діагностиці мотиву досягнення (очікування успіху, похвала, позитивний емоційний стан у процесі діяльності). їхнє завдання полягало в тому, щоб у своїх оповіданнях використати максимальну кількість цих категорій: у процесі такого навчання студенти починають правильно виявляти мотив досягнення серед інших мотивів, на підставі вивчених категорій формують особливу мову (категоріальний апарат), за допомогою якого аналізують мовну й інтелектуальну продукцію (і поведінку) як свою, так й інших людей;

б) навчання способів поведінки, типових для людини з високорозвиненою мотивацією досягнення (коли вибирають середні за складністю цілі й уникають їх, коли занадто легкі, або дуже складні; коли надають перевагу ситуаціям, які передбачають особисту відповідальність за успіхи справи, і уникають випадкових ситуацій, а також ситуації, де мету задають інші люди);

в) вивчення конкретних прикладів зі свого повсякденного життя, а також із життя людей з високою мотивацією досягнення; аналіз цих прикладів за допомогою системи категорій, які використовують у діагностиці мотивації досягнення.