Банківські операції - Прасолова С.П. - Модуль 4. Операції банків з цінними паперами, позабалансові та операції щодо забезпечення фінансової стійкості банку

Тема 16. Операції банків з цінними паперами

Під час вивчення даної теми студенти повинні надати характеристику цінним паперам та розглянути класифікацію банківських операцій з цінними паперами. Варто звернути увагу на механізм здійснення емісійних операцій банків з цінними паперами, а також використання акцій, облігацій та депозитних сертифікатів як інструментів емісійних операцій. Крім цього, потрібно дослідити принципи проведення, оцінки інвестиційних операцій з цінними паперами та проаналізувати ризики, пов'язані з тами операціями і засоби захисту від них.

У вивченні теми, слід звернути увагу, що в Україні згідно з чинним законодавством формується змішана модель організації ринку цінних паперів. Це модель, яка характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів. При цьому банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю з цінними паперами.

У цілому ж діяльність банків з цінними паперами є різноманітною. Вони можуть виступати у ролі емітентів, інвесторів, а також займатися професійною діяльністю з цінними паперами.

Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Розрізняють наступні різновиди цінних паперів:

♦♦♦ пайові: (акції) - визначають частку кожного власника в загальній емісії цінних паперів;

♦♦♦ боргові: (облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання України; ощадні, інвестиційні сертифікати; векселі) - визначають боргові зобов'язання емітента перед власником;

♦♦♦ похідні: (форвардні, ф'ючерсні контракти, опціони тощо) - особлива група цінних паперів, які підтверджують обов'язки, внаслідок виконання яких здійснюється перехід прав власності на базовий актив та проводяться розрахунки;

♦♦♦ приватизаційні - особлива група державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безкоштовне отримання в процесі приватизації частини майна державного підприємства.

Вивчаючи дану тему, слід враховувати певні особливості випуску й обігу цінних паперів в Україні:

1. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

- Іменні цінні папери, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

- Цінні папери на пред'явника обертаються вільно, хоча й мають дещо застарілу для сучасного ринку форму. Тому, для спрощення обігу таких цінних паперів та зменшення ризиків збільшується та ускладнюється технічна база депозитарію та здійснюється знерухомлення цінних паперів.

2. Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах.

- Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

- У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред'явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Роль банків на ринку цінних паперів розкриває модель обігу цінних паперів, яка складається з таких елементів:

У емітенти - структури, які здійснюють випуск (емісію) цінних паперів;

- учасники ринку цінних паперів - суб'єкти фондового ринку, що забезпечують його функціонування (продавці (емітенти), покупці (інвестори), професійні учасники (брокери і дилери)), система державного регулювання;

- фондова біржа - організована система купівлі-продажу цінних паперів, інфраструктура якої включає: реєстраторів, зберігачів та депозитарій;

- позабіржові організації - складається з організованого позабіржового ринку та неорганізованого (телефонного).

Банки здійснюють діяльність практично в усіх перерахованих секторах ринку цінних паперів. Розуміння цього показує розгляд груп операцій банків з цінними паперами.

Групи операцій банку з цінними паперами:

1) емісійні (пасивні основні операції). Емісійна діяльність банку полягає у випуску власних цінних паперів: акцій, облігації; ощадних та депозитних сертифікатів тощо;

2) інвестиційні операції - активні операції з вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені та формування портфелів цінних паперів;

3) посередницькі (комісійні, клієнтські - позабалансові додаткові операції банку). Здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів з метою отримання комісійних доходів (андерайтинг, трастові, консалтингові операції, брокерська, депозитарна діяльність тощо).

Здійснення вказаних груп банківських операцій з цінними паперами дозволяє забезпечити досягнення наступних цілей:

У розширення та стабілізація доходної бази незалежно від фаз ділового циклу, оскільки при скороченні доходів за позиками доходи за цінними паперами можуть зростати;

- забезпечення гнучкості банківського портфелю активів, оскільки інвестиційні цінні папери на відміну від більшості кредитів можуть бути швидко придбані чи продані ;

- підтримка ліквідності комерційного банку, оскільки цінні папери можуть бути продані для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава ;

- забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів.

Розгляд теми передбачає вивчення окремих груп банківських операцій з цінними паперами більш докладно.

1. Особливе місце в темі посідають емісійні операції банків (пасивні основні операції), сутність яких полягає у випуску власних цінних паперів серед яких студенти повинні розглянути:

- операції з випуску пайових цінних паперів (акцій або інструментів власності), які здійснюються банками-акціонерними товариствами з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, тобто формування власного капіталу ;

- операції з випуску боргових зобов'язань (облігацій, ощадних та депозитних сертифікатів, комерційних цінних паперів, тобто інструментів позики) з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення активних операцій, тобто формування зобов'язань банку;

операції з випуску похідних цінних паперів (фінансових опціонів, ф'ючерсів, варрантів та інших) з метою страхування ринкового ризику та отримання додаткових доходів.

Здійснення емісійних операцій банками передбачає формування ними ефективної емісійної політики за наступними напрямами: - визначення цілей емісійної діяльності;

- вибір емісійних інструментів, тобто цінних паперів, що випускаються в обіг;

- визначення найефективніших форм випуску цінних паперів (документарна і бездокументарна) та методів розміщення цінних паперів ( (відкрите (публічне) розміщення потенційно необмеженому або закрите (приватне) розміщення вибраному (обмеженому) колу інвесторів);

- необхідність підтримки курсу цінних паперів власної емісії на вторинному ринку.

Щоб отримувати право випускати цінні папери, банк повинен:

- сплатити заявлений статутний капітал,

- не мати протягом трьох останніх років збитків (або з часу їх виникнення має минути не менше трьох років),

- не мати санкцій з боку державних органів за порушення чинного законодавства, не мати простроченої заборгованості кредиторам і за платежами до бюджету,

- дотримуватися економічних нормативів НБУ, а також дебетового сальдо на кореспондентському рахунку.

1.1. Особливості емісії акцій банку. Згідно з законодавством України, якщо акції випускаються публічним акціонерним товариством, зокрема банком, емітент повинен зареєструвати в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку як сам випуск, так і проспект емісії акцій.

При цьому, можливими цілями емісії акцій банку можуть бути: емісія акцій з метою формування статутного капіталу банку. При цьому статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Внесок до статутного капіталу банку здійснюється у грошовій формі - резидентами України у гривнях, а нерезидентами в іноземній вільно конвертованій валюті. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення;

збільшення статутного капіталу через додатковий випуск акцій за незмінної номінальної вартості акцій;

- розщеплення (поділ) або консолідація акцій за незмінного розміру статутного капіталу банку;

- реорганізація банку (наприклад, унаслідок злиття двох банків створюється новий банк, який має випустити свої акції. Акції банків, що злились, обмінюються на акції новоствореного банку).

Створення банку як акціонерного товариства характеризується в Україні деякими особливостями.

Також банки можуть викуповувати в акціонерів власні акції для різних цілей:

подальший перепродаж акцій з метою підтримання ринкового курсу; пільговий перепродаж акцій працівникам банку;

- анулювання акцій, тобто списання їх, та зниження у такий спосіб статутного капіталу і зменшення числа акціонерів.

Слід зазначити, що банки мають право викуповувати власні акції з наступним (протягом п'яти робочих днів) письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди за умови, що це не призведе до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень. Якщо банк має намір викупити власні акції у розмірі 10 % і більше від загальної емісії, він мусить письмово повідомити НБУ за 15 календарних днів до укладення угоди. НБУ має право заборонити купівлю власних акцій, якщо це може спричинити погіршення фінансового стану банку.

Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані упродовж одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування на загальних зборах акціонерів здійснюється без урахування викуплених банком акцій.

Процес емісії акцій банку складається з наступних основних етапів:

1. Прийняття рішення про випуск акцій учасниками або загальними зборами акціонерів, що оформлюється протоколом після обґрунтування рішення щодо доцільності створення нового банку (акціонерного товариства) відповідно до установчого договору; а при додаткових емісіях (якщо сума емісії не перевищує /3 статутного капіталу банку) - рішення приймає Правління даного акціонерного банку.

2. Державна реєстрація випуску акцій та відповідного проспекту емісії (узгодженого з НБУ) у Національній комісії цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) з присвоєнням реєстраційного номера.

3. Публікація проспекту емісії акцій в органах преси Верховної Рада України і Кабінету Міністрів України та в офіційному виданні фондової біржі до початку передплати на акції за 10 днів до розміщення акцій. Такий проспект емісії містить інформацію про емітента, зокрема, про його фінансово-господарський стан та безпосередньо про емісію акцій (тип, форма випуску, кількість та номінальна вартість акцій, дата прийняття рішення про відкрите розміщення акцій та строки їх розміщення, порядок і форми виплати доходу за акціями). У цілому, проспект емісії банківських акцій підписується Головою Правління банку, аудитором та засвідчується печаткою.

4. Організація відкритого розміщення акцій банку на ринку - публічного акціонерного товариства (протягом року) може здійснюватися безпосередньо емітентом (прямий продаж) або через професійних посередників ринку цінних паперів (андеррайтерів). Розміщення акцій може здійснюватися шляхом передплати і через фондову біржу за рішенням головного банку не раніше ніж через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск.

5. Подання звіту до НКЦПФР про результати розміщення акцій після закінчення строку їх відкритого розміщення та одержання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

У цілому, економічне обґрунтування, розробку пакета документації та емісію акцій здійснює Управління цінних паперів і біржової діяльності головного банку. Випуск акцій здійснюється в обсязі статутного капіталу банку, додатковий випуск можливий тоді, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальну. Банк може приступити до здійснення емісії цінних паперів з моменту видачі дозволу Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку капіталу.

Акції продаються їм за курсовою вартістю, яка визначається як сума номінальної вартості плюс сума курсової надбавки. Рішення про розміщення мінімальної курсової надбавки приймає Правління головного банку.

Слід зазначити, що прості акції продаються шляхом укладання між банком і клієнтом договору-заявки у двох примірниках. У такому договорі вказуються: статус обох сторін, кількість простих іменних акцій, їх номінальна і загальна сума, оплачена акціонером (10 % оплачується одразу, решта - до кінця передплати). Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 25 % статутного капіталу банку.

За формою, у якій здійснюється випуск та обіг акцій, вони поділяються на ті, що мають документарну форму, і ті, що мають бездокументарну електронну форму, тобто існують у вигляді комп'ютерних записів.

На кожного акціонера ведеться особовий рахунок. Після зарахування сплачених коштів на кореспондентський рахунок банку акціонеру видається свідоцтво про кількість і номінальну вартість акцій з підписами керівника банку і печаткою установи банку.

Важливою складовою процесу емісії акцій також є дивідендна політика, яка стосується рішень про розміри відрахувань на виплату дивідендів, які приймаються загальними зборами акціонерів банку. При цьому нарахування дивідендів здійснюється після розподілу прибутку з тієї сум, яка залишилася у банку після сплати податків та інших відрахувань. У випадку недостатності прибутку, нарахування дивідендів за привілейованими акціями проводиться за рахунок резервного фонду. За рішенням загальних зборів дивіденди можуть виплачуватись новими акціями, облігаціями, іншими цінними паперами, товарами, іноземною валютою (якщо акції були оплачені валютою).

1.2. Особливості емісії облігацій. Банківські установи залучають додаткові ресурси також за рахунок випуску своїх боргових зобов'язань і, зокрема, облігацій.

Банківські облігації належать до цінних паперів, які є в обігу на території України. Вони засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати їм (власникам) номінальну вартість у зазначений термін із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Банки, створені у формі акціонерних товариств, мають право випуску облігацій на загальну суму, що не перевищує 25 % від їхнього статутного капіталу, причому лише після повної оплати раніше емітованих ними акцій.

Випуск облігацій забороняється:

- для формування або поповнення статутних фондів банків;

- для покриття збитків від господарської діяльності.

Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом, який має містити інформацію стосовно емітента, мети випуску і виду облігацій, загального обсягу емісії (позики), порядку випуску облігацій та виплати доходів за ними, строків і порядку погашення облігацій тощо. Технологія випуску, реєстрації та обігу облігацій значною мірою схожа з технологією випуску і реєстрації акцій.

Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії облігацій тісно пов'язана з їх ліквідністю та ціною. У свою чергу, ці характеристики облігаційної позики визначаються у зарубіжній банківській практиці рейтингом облігацій, що присвоюється відомими рейтинговими агентствами та забезпечує їх емітентові кращі цінові умови за більш високої ліквідності.

Згідно з законодавством України підприємства, у т.ч. банки, можуть випускати облігації різних видів:

o іменні або на пред'явника;

o процентні, дисконтні, або цільові;

o у документарній формі або бездокументарній.

Підприємства, зокрема банки, розміщують свої облігації тільки після повної сплати статутного капіталу. Підприємство (банк) має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається йому з цією метою третіми особами.

Залучення коштів шляхом емісії облігацій має для банку певні переваги порівняно:

а) з емісією акцій:

- проценти, які банки виплачують за зобов'язаннями, вираховуються з прибутку;

- боргові зобов'язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів;

б) з міжбанківським кредитом або залученням депозитів:

- ціна коштів, залучених у такий спосіб є відносно меншою і фіксованою (зазначається в умовах випуску), що в умовах інфляції становить для банку-емітента значну вигоду;

- термін погашення облігації, як правило, вимірюється роками, тобто значно переважає строки за міжбанківськими кредитами або залученими депозитами;

- банк-емітент може не повертати кошти власникам облігацій, якщо останні по закінченні терміну обігу будуть конвертовані в акції банку.

Банківські установи можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом).

Відповідно, премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без урахування нарахованих на час придбання відсотків (купона).

Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо остання нижча за номінальну без урахування нарахованих на час придбання відсотків.

Також важливою характеристикою облігації є її дохідність. Розрізняють такі види дохідності: купонну, поточну та повну.

Купонна дохідність визначається відносно номіналу і показує, який відсоток нараховується щорічно власникові облігації. Ця ставка встановлюється згідно з умовами випуску.

Поточна дохідність визначає відсоток, який щорічно одержує власник облігації на інвестований капітал. Вона розраховується як відсоткове співвідношення між річним купонним доходом від облігації і тією ціною, за якою інвестор її придбав. Слід розрізняти дохідність, що наводиться у біржових зведеннях, і дохідність для певного інвестора: у першому випадку використовується поточний курс цінного паперу, у другому - у знаменнику записують курс, за яким облігацію купив інвестор.

Повна дохідність характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), що його одержує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі.

1.3. Особливості емісії ощадних (депозитних) сертифікатів та інших боргових цінних паперів банками.

Для залучення тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб банки емітують ощадні сертифікати з низьким номіналом, орієнтовані на індивідуальних вкладників (інвесторів) (ощадними сертифікатами на пред'явника оформляються лише вклади на строк більше ніж 30 днів), а депозитні сертифікати з великим номіналом, орієнтовані на інституційних вкладників (інвесторів), великий бізнес.

Банк, який емітує сертифікати, самостійно розробляє умови випуску сертифікатів в обіг. Випуск сертифікатів має бути зареєстрованими в Національній комісії України з цінних паперів та фондового ринку. Умови і процедура емісії та обігу депозитних сертифікатів також регулюються внутрішніми положеннями банків і повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації або в загальнодоступному для клієнтів місці в банку.

Сертифікати можуть випускатися:

- одноразово або серіями; іменними або на пред'явника;

- у бездокументарній формі або в документарній: іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються в бездокументарній формі, а на пред'явника - у документарній; на вимогу або на строк;

- номіновані як у національній, так і в іноземній валюті: погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюється за бажанням їх власників як в іноземній, так і в національній валюті;

- купонними і безкупонними. Купонні сертифікати мають окремі купони, на кожному з яких зазначено строк виплати процентів за вкладом. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власникові сертифіката дохід у формі процентів

Номінал, строки обігу сертифікатів, депозитні процентні ставки в законодавстві не регламентовані і визначаються банками.

Власник сертифікату може уступити право на вимогу за сертифікатом іншій особі. За сертифікатом на пред'явника ця уступка здійснюється простим врученням, але за іншим сертифікатом - оформляється на зворотній стороні сертифіката двосторонньою угодою. При настанні строку вимоги грошових сум власник сертифіката повинен пред'явити сертифікат в банк разом із заявою, в якій зазначається спосіб погашення.

У світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули значного поширення починаючи з 60-х років, коли банки в США почали емітувати високоліквідні депозитні сертифікати на пред'явника, що обертаються для задоволення попиту на кредити, інвестиції та для виконання обов'язкових резервних вимог. Депозитні сертифікати, що обертаються, виявилися привабливими як для банків, так і для їхніх клієнтів (вкладників).

Депозитні сертифікати мають суттєві переваги перед строковими внесками, оформленими простими депозитними договорами, а саме:

- завдяки великій кількості можливих фінансових посередників в розповсюдженні й обліку сертифікатів розширюється коло потенційних інвесторів;

- банки мають можливість розширити коло клієнтів завдяки диверсифікації послуг, що надаються суб'єктам ринку. Це пов'язано з тим, що депозитні сертифікати - це ліквідний і досить дохідний інструмент розміщення їхніх коштів;

- завдяки вторинному ринку сертифікат може бути достроково продано іншій особі з одержанням доходу за час збереження і без змін при цьому обсягу ресурсів банку,

У банки завдяки емісії депозитних сертифікатів мають можливість гнучко управляти процесом залучення коштів, оскільки вони самостійно визначають:

- номінал сертифікатів, обсяг і порядок їх емісії;

- строк сертифікатів, тобто тривалість залучення коштів, що дозволяє банкам знизити ризик незбалансованої ліквідності і планувати активні операції;

- вартість залучення коштів, тобто дисконтну ставку, або процентну (фіксовану або плаваючу).

Недоліком сертифікатів порівняно зі строковим внеском є великі витрати банку, пов'язані з емісією.

1.3.2. Порівняно недавно на фондовому ринку України з'явилися іпотечні цінні папери: іпотечні сертифікати та іпотечні облігації. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". Іпотечний сертифікат - це особливий вид цінних паперів, забезпечених іпотечними активами, або іпотеками. Законом введено два різновиди іпотечних сертифікатів - сертифікати з фіксованою дохідністю та сертифікати участі.

Сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують права власників щодо отримання номінальної вартості та процентів в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни, а також право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента.

Сертифікати участі - це сертифікати, які забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів та на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, які перебувають у довірчій власності управителя.

Закон України "Про іпотечні облігації" визначає правові засади випуску та обігу іпотечних облігацій, вимоги до їх іпотечного покриття, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері. Законом передбачається два види облігацій: звичайні іпотечні облігації та структуровані іпотечні облігації. Банки можуть бути емітентами звичайних іпотечних облігацій. Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа.

Іпотечні облігації - це облігації, виконання зобов'язань емітента (банку) за якими забезпечене іпотечним покриттям. Іпотечні облігації є іменними цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента (банку) відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власникові право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття. У свою чергу, іпотечне покриття визначається як іпотечні активи, а також інші активи, які забезпечують виконання зобов'язань емітента за іпотечними облігаціями.

Порядок випуску (емісії) звичайних іпотечних облігацій:

1) банк (іпотечний кредитор) надає іпотечний кредит;

2) банк емітує звичайні іпотечні облігації під забезпечення заставних, які йому належать;

3) банк продає звичайні іпотечні облігації та бере зобов'язання щодо виплати основного боргу і процентів;

4) інвестори купують облігації та отримують платежі в рахунок погашення основного боргу і виплати процентів від банку (іпотечного кредитора);

5) управитель від імені власника іпотечних цінних паперів здійснює управління іпотечним покриттям;

6) іпотечні кредити залишаються на балансі банку, але враховуються на окремому рахунку;

7) у випадку банкрутства емітента (банку), власники облігацій мають вищий пріоритет над правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює державну реєстрацію випусків і проспектів емісії іпотечних облігацій.

1.4. Емісія похідних цінних паперів. Банки можуть емітувати фінансові похідні цінні папери, а саме, такі як:

Варант - це похідний цінний папір, що надає пільгове право на купівлю акцій емітента протягом визначеного періоду (звичайно декілька років) за обумовлену ціну.

Опціони - це похідні короткострокові цінні папери, які дають право власнику купувати, продавати інші цінні папери протягом визначеного періоду за визначеною ціною контрагента, який за грошову премію приймає на себе зобов'язання реалізувати це право. Розрізняють фінансові, валютні та товарні опціони, які обслуговують відповідні взаємовідносини.

Ф'ючерси - це похідні цінні папери, що розглядаються як короткострокові контракти на продаж певного цінного паперу за визначеною ціною на визначену майбутню дату. Розрізняють товарні, валютні, фінансові ф'ючерси. Останні - пов'язані з обігом цінних паперів.

У цілому емісія цінних паперів пов'язана для банків з фінансовими і функціональними ризиками. Велике значення для емісійної діяльності має ризик нерозміщення цінних паперів на ринку і ринковий ризик. Рівень цих ризиків визначається:

o інвестиційною привабливістю цінних паперів;

o наявністю на ринку платоспроможного попиту і взагалі кон'юнктурою ринку;

o послугами і правами, які банки-емітенти пропонують інвесторам (потенційним акціонерам і кредиторам).

Емісія боргових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифікатів) чуттєвих до коливань процентної ставки пов'язана для банків-емітентів з процентним ризиком. Управління ризиками передбачає використання різних методів та інструментів їх хеджування, розглянутих наприкінці теми.

2. До основних операцій банку також відносять інвестиційні операції - активні операції з вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені. Ці операції банк проводить з метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами (портфельні інвестиції) та для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їхньою власністю (прямі інвестиції).

Інвестиційні вкладення до 20 % голосів вважають портфельними, від 20 до 50 % - капітальними вкладеннями в асоційовані компанії, від 50 до 100 % голосів - капітальними вкладеннями в дочірні підприємства.

При цьому, банки мають право здійснювати прямі інвестиції за рахунок власних коштів у статутні фонди та акції інших юридичних осіб (прямі інвестиції) тільки на підставі письмового дозволу НБУ (за деяким винятком).

Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;

- юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

- регулятивний капітал банку повністю відповідає нормативним вимогам, установленим НБУ та вимогам для інвестицій,

При цьому, банкам забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

Також НБУ встановлено для банків обмеження щодо прямих інвестицій у вигляді нормативів інвестування: Н11 та Н121 (участь банку у статутному фонді будь-якої установи не повинна перевищувати 15 % від регулятивного капіталу банку, а його сукупні прямі інвестиції, тобто норматив загальної суми інвестування - 60 %). Для спеціалізованих інвестиційних банків значення нормативу загальної суми інвестування встановлено на рівні 90 %

Розглядаючи інвестиційні операції банку з цінними паперами (активні операції), окрему увагу слід приділити розгляду основних видів інвестиційних цінних паперів, підходів до формування портфеля цінних паперів і управління ними.

Результатом проведення інвестиційних операцій банку є формування портфелів цінних паперів різних видів.

Портфель цінних паперів - це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за типами і призначенням.

А саме, залежно від мети придбання, характеристики цінного папера, можливості їх оцінювання за справедливою вартістю і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють:

- цінні папери в торговому портфелі - придбані із наміром їх подальшого перепродажу в найближчий час з метою отримання прибутку у результаті короткострокових коливань їх ціни (або дилерської маржі) ;

- цінні папери в портфелі на продаж - враховуються акції, інші цінні папери з нефіксованим прибутком та боргові цінні папери, які банк не має наміру або змоги тримати до строку погашення;

- цінні папери в портфелі до погашення - враховуються боргові цінні папери, які банк придбав з наміром утримувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу.

- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії - належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які придбані з метою формування істотної участі у діяльності компанії для управління та відповідають визначенням асоційованої (10% голосів )або дочірньої компанії (50%).

Придбання цінних паперів для формування портфелів здійснюється банком за допомогою арбітражної дилерської діяльності, пов'язаної з виконанням угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'язанням їх купівлі або продажу за заявленими цінами, а також шляхом прямої купівлі акцій з метою утримання їх у своєму розпорядженні терміном більше ніж 1 рік.

Банки інвестують кошти у цінні папери, маючи при цьому різні цілі:

- розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

- підтримка ліквідності банку шляхом створення вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів (інструментів грошового ринку), які у разі необхідності легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

- забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

- формування контрольного пакета цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об'єкта інвестування;

- розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на найдинамічніших ринках.

Цілі інвестиційної діяльності визначають форму інвестицій у цінні папери.

У Стратегічні інвестиції - це вкладення коштів у цінні папери конкретних емітентів з метою формування контрольного пакета цінних паперів компанії й управління її діяльністю.

5. Портфельні інвестиції - це вкладення коштів у цінні папери різних видів, що належать різним емітентам, але управляються як єдине ціле з метою приросту капіталу на основі зростання курсової вартості портфеля й одержання прибутку від створення цінними паперами стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризиків.

У цілому, розглядаючи портфельне управління інвестиційними цінними паперами, студенти повинні вміти розрізняти:

- активні портфелі цінних паперів, формування яких пов'язано зі спекулятивними оборотами за короткостроковими цінними паперами, придбаними для перепродажу;

- пасивні портфелі цінних паперів, що придбані для інвестиційних цілей. До типів такого портфеля відносять портфелі росту, доходу, ризикового капіталу, збалансовані, спеціальні та різні різновиди інвестиційних портфелів.

У цілому, тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, основана на відношенні доходу і ризику. Важливою ознакою при класифікації типу портфеля є те, яким чином та за рахунок якого джерела цей дохід отримано: за рахунок зростання курсової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів, процентів.

Процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямів):

1) визначення цілей, горизонту і форми інвестицій. Як уже зазначалося, цілі інвестицій можуть бути стратегічними або портфельними;

2) інвестиційний аналіз. Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу - фундаментальний і технічний. Результати такого аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспективі, тобто передбачити зміни ціни цінних паперів у портфелі банку. У першій половині XXI ст., у зв'язку з глобальною фінансовою кризою, на перше місце виходить завдання оцінити, перш за все, дохідність і ризик інвестиційного інструменту, а не просто передбачити ціну. В основі такого аналізу лежить використання ймовірніс