Психологія праці - Баклицький І.О. - 15.2. Нейролінгвістичне програмування на службі актуалізації резервних можливостей працівника

До пріоритетних напрямів роботи психолога належить розвиток як власної здатності, так і здатності працівників ефективно спілкуватися в різних життєвих і ділових ситуаціях. Уміння психолога грамотно спілкуватися є складною проблемою для багатьох працівників незалежно від віку, статі та життєвого досвіду. Тому розвиток творчого мислення, опанування методологічним і практичним інструментарієм ефективного спілкування і взаємодії, вміння керувати як собою, так і іншими людьми є пріоритетними завданнями психолога.

Одна з сучасних галузей прикладної психології — нейролінгвістичне програмування (НЛП) — ґрунтується на усвідомленні того, що більшу частину свого досвіду працівник отримує з власного сприймання навколишньої дійсності. У житті й у будь-якому виді діяльності на психофізіологічному рівні людина систематично відчуває труднощі перед виконанням гранично простих завдань. Якщо людина опанувала методи НЛП, то, використовуючи відповідні прийоми і способи, у складній ситуації почуває себе досить вільно.

Технології, розроблені на основі НЛП, допомагають вивчати внутрішній мисленнєвий процес конкретного працівника.

Людина народжується, живе, вмирає у світі, який вона не в стані до кінця зрозуміти, дослідити й усвідомити. Вона приречена жити серед таємниць і загадок. Можливо, найважливішою таємницею є вона сама. Розвиток цивілізації сприяє інформованості людини про навколишній світ, проте найперше дає змогу пізнати свою сутність. У вирішенні цього питання психологові допоможе психотехніка з використанням основ нейролінгвістичного програмування.

У чому ж виявляється привабливість НЛП? Чи здатний кожен психолог опанувати цей неординарний метод? Зробимо невеликий екскурс в теорію НЛП, а також відповідні вправи, за допомогою яких можна вдосконалювати працівників, розвиваючи резерви психіки.

Нейролінгвістичне програмування — сучасний напрям прикладної психології. Він допомагає проводити ефективну комунікацію, викликаючи бажані зміни у людині. Словосполучення "нейролінгвістичне програмування" розшифровують так: нейро (гр. neuron — жила, нерв) — частина складних слів, які вказують на відношення до нервової системи; лінгвістика (лат. lingua — мова) — наука про мову, її будову та функціонування; програмування — процес підготовки багатоетапних завдань для подальшого їх вирішення.

НЛП — це створення багатомірної моделі структури та функції людського досвіду. Основа НЛП — мовний (вербальний) вплив психолога на працівника, щоб створити нові, раціональніші програми поведінки та дії. Ці програми закріплюються у мозку людини на нейронному рівні і є основою її нового досвіду. Психокорекція такого типу — це психокорекція образу (імаго — від англ. image — "образ") за допомогою слова. Тому така корекція розшифровується як корекція образу і нейролінгвістичне програмування (НЛП). Загалом, це корекція словом.

НЛП — це процес прискореного навчання і переучування, відкидання небажаних стереотипів поведінки. Особливістю НЛП є те, що на клієнта не впливають, йому нічого не нав'язують. Просто пропонують вибір (бажаний для нього) програми, засвоєння її, закріплення на рівні стратегій роботи вищої нервової діяльності та подальше використання в повсякденному житті. Клієнт може (і повинен) доповнити відповідну програму своїми образами.

Базове допущення НЛП зводиться до незмінних постулатів. Для того щоб працювати в цій системі та досягти ефективного результату, треба приймати ці постулати на віру, не корегувати їх, не виправляти, не додавати нічого від себе. Або не працювати в цій системі взагалі.

Карта — це не територія. Об'єкт — не образ. Цей образний постулат дає співвідношення особистого суб'єктивного образу світу та самого світу у всіх його виявленнях. Прийнявши постулат про те, що особисте бачення світу — це ще не сам світ, можна працювати в системі НЛП. Корекція НЛП не ставить перед собою мету зміни території (переповнення зовнішнього світу). Завдання НЛП — виправити карту (образ), пристосувати її до території. Більшість проблем, які мають люди: конфлікти, стреси, фрустрації, кризи, неврози, фобії — продукт невідповідності карти і території. Перше завдання психолога НЛП — переконати партнера, що йдеться про різні речі і цілеспрямованій дії відповідає карта, а не територія. Відповідно до цього, партнер повинен дійти до переконання, що всі проблеми, які він має у спілкуванні з іншими людьми, закладені, передусім, у ньому, а не в навколишніх (у карті, а не в території). Для того щоб гармонізувати ці відносини, треба виявити невідповідність карти та території, виправити карту.

Свідомість і тіло — це частина тієї самої системи. Весь життєвий досвід закодований у нервовій системі людини. Все, що вкладається протягом всього людського життя в знання, уміння, навики, здібності та досвід людини, не зникає безслідно. Те, що називається людською пам'яттю, має блоки оперативного користування і довготривалого зберігання. Вміння, навички і досвід, які не задіяні в повсякденній практиці, відкладають у довготривалу пам'яті. Здебільшого людина не має до них ключа доступу, не знає його (до неусвідомленого досвіду). Часто свідомість, раціоналізуючи всі способи поведінки людини, заважає тому, щоб використати людську психіку в повному обсязі. Однак в екстремальних ситуаціях людина може раптово пригадати, зуміти зробити те, що раніше їй було не під силу. В цих екстремальних ситуаціях свідомість не блокує підсвідомість, відкриває їй дорогу вільного виявлення.

Суб'єктивний досвід складається з візуальних образів, звуків, почуттів, смакових відчуттів і запахів. Це прості складові досвіду. Проте саме на їхній основі формують складніші програми дій і поведінки.

Смисл спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, яку воно спричиняє. Можна говорити й про інші смисли спілкування: конкретний, змістовий, діловий. У НЛП спілкування розглядають як феномен, який зумовлює відповідні реакції у людей незалежно від того, на що спрямоване спілкування.

У спілкуванні між людьми не буває труднощів, незгод, поразок. Усі результати — це тільки вираження зворотного зв'язку.

Будь-яка поведінка зорієнтована на вибір найкращого варіанта, який є на цей момент.

Будь-яка поведінка має позитивну інтенцію (намір, прагнення), бо адаптується до первинної території. Згідно з цим постулатом, людина, спілкуючись з іншими, представляє для решти свою територію, яку сама формує відповідно до власної карти. Спілкуючись із людьми з негативними намірами щодо себе, треба оцінювати упереджене розуміння ними власних цілей та цінностей. Щоб інтенція співбесідника була позитивною, треба позитивно формувати власну інтенцію (карту). Тоді намір буде сприйматися партнером по спілкуванню як дружня територія. Природно, що ця вимога має симетричний характер і належить до обох сторін комунікації.

Кожна людина має всі ресурси, які потрібні для досягнення своїх цілей.

Загальна територія — це дружнє, сповнене ресурсами середовище. Вступ до комунікації охоплює формулювання мети та досягнення рапорту.

Формулювання мети характеризує досягнення успіху, якщо виконано такі вимоги:

а) чітко сформульована мета, визначена в позитивних намірах і виявленнях у сенсорних категоріях (візуальних образах, звуках, відчуттях);

б) поставити мету, яку можна практично досягнути;

в) мета потрібна як така і з своїми наслідками;

г) мета допускає процедури перевірки і різноманітність засобів для її досягнення.

• Людина не повинна ставити цілі для навколишніх. У контакті психолога та клієнта працівник сам повинен поставити перед собою мету. На бесіді з психологом він відповідає на такі запитання:

• Результат. Чого я хочу досягнути?

• Ознаки. Як я довідаюсь, що досягнув мети? Що я побачу, відчую? Що я можу зробити?

• Умови. Коли мені це треба?

• Засоби. Чого мені бракує, щоб досягнути мети?

• Обмеження. Чому я не досягнув цієї мети раніше?

• Наслідки. Що відбудеться, якщо я досягну мети? Що зміниться, якщо я досягну мети?

• Цінність. Чи вартує мета моїх зусиль?

• Рапорт. Специфічний термін психокорекційної практики. Він характеризує особливий тип відносин, які складаються між партнерами по спілкуванню: не тільки між ними, а й взагалі в будь-якій комунікації. Рапорт має такі характеристики.

Глибоке почуття взаємної довіри та легкості, яке допомагає комунікаторам добре контактувати один із одним, отже, ефективно виконувати задачі спілкування. Рапорт — попередня умова доброї комунікації та ставлення до співпраці.

Люди довідуються, коли вони перебувають у рапорті, проте не завжди можуть визначити, як вони до нього приходять, або що треба робити, якщо рівень рапорту змінюється.

Рапорт неможливий в умовах міжособового конфлікту. Рапорт розвивається, коли людям вдається знайти спільну тему, спільні цінності, спільні форми вираження емоційних станів.

Перший крок до досягнення рапорту — підлаштовування до пози, жесту, голосу, тону, темпу та ритму мови.

Ефект відсутності поведінки допускає зміну всього спектра або окремих аспектів експресивної та вербальної поведінки.

Хороший рапорт допомагає ефективно вести комунікацію, керувати спілкуванням за взаємним бажанням. Зміна експресивної поведінки "ведучого" (комуніканта) здебільшого приводить до зміни експресивної поведінки "відомого" (рецепієнта), стеження за комунікантом.

Для глибшого рапорту вимагається підлаштовування до інтересів, переконань і цінностей іншої людини.

Щоб створити рапорт з іншою людиною, найперше треба бути в рапорті зі собою. Якщо у внутрішньому світі людини є конфлікт, то досягнути рапорту з іншими неможливо, бо надходитиме суперечлива інформація, сплутані послання.

Специфікація результату — це важлива характеристика роботи психолога. Умови правильного формулювання результату зводять до таких умов:

Результат сформульований ствердно — означає те, що його треба формулювати тими термінами, які хоче людина, а не тими, яких не хоче. Позитивна мета може бути виражена в позитивному результаті й обов'язково сформулюватися у стверджувальній інтенції. Треба пам'ятати, що заперечення "ні" — не просто слово, що складається з двох букв, а відповідна психофізіологічна реакція. Використання негативного формулювання результату обов'язково призводить до того, що надалі будуть великі ускладнення з подолання цього обмежено — деструктивного стану.

Результат повинен бути застосований до конкретної особи і контрольований. У відповіді на запитання: "Як би ви хотіли змінитися?" треба акцентувати увагу на тому, до чого це має привести і за якими ознаками все це буде помітно.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Варто отримати судження клієнта про те, що він побачить, почує, відчує, коли від досягне бажаного результату.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Доцільно одержати відповіді на запитання: коли, де, в яких умовах бажано досягнути результату. Для кожної ситуації треба отримати відповідні контекстуальні ключі, які подають конкретні ситуації використання.

Результат повинен супроводжуватися побічними позитивними продуктами. Треба підтвердити, як бажаний результат вплине на життя клієнта. Вимагають простежити, щоб жодна з переваг (або вторинних вигод) стану, які склалися, не було втрачено.

Кожен результат повинен мати відповідний масштаб узагальнень. Це просте правило визначає те, в якій галузі цей результат є бажаним, позитивним, який приносить задоволення.

Будь-який результат залежить від доступу до ресурсів (мобілізація волі, характеру, досвіду, знань тощо). У порядку специфікації результату належить отримати відповідь: які ресурси потрібні людині для досягнення бажаного результату?

Треба визначити всі перепони, які заважають досягненню результату. Крім вказівок на ці перепони, треба запропонувати клієнту сформулювати їх у категоріях сенсорного досвіду (в описах різних внутрішніх процентних репрезентантах).

Специфікація мети завершується визначенням першого кроку (або перших кроків). Для цього клієнтові пропонують визначити перший крок до досягнення бажаного результату, шляхи повернення назад, а також шляхи альтернативного шляху з досягнення результату.

У багатьох випадках специфікацію результату треба доповнити додатковим збором інформації, задаючи ключові запитання, які пов'язані з різними напрямами спостереження за клієнтом:

• Цінності. Що важливо в...?; Чому це важливо?

• Причини. Що спонукає вас? Що є причиною?

• Докази. Звідки ви знаєте, що...? Як ви можете доказати, що це вам треба?

• Уточнення. Що ви маєте на увазі під...? На що ви посилаєтесь? Чи можете ви навести мені приклад цього?

• Ефекти. Що це вам дає?

• Знаходження і дослідження перешкод. Що не дає вам...? Що трапиться, коли...? Що станеться, якщо все не...?

Нейрологічні види психотерапії допускають виявлення і класифікацію рівнів усвідомлення. Практично всім людям властива гранична генералізація (узагальнення) суджень про ставлення до світу. Генералізація виражається у судженнях типу: "Всі люди брешуть", "Кожна людина прагне тільки своєї вигоди", "Нікому немає справи до цих проблем" та ін.

Запрограмованість на генералізацію часто є підставою для багатьох самооцінок типу: "Мені нічого не вдається", "Мені не таланить", "Я такий нещасливий (нещаслива)" тощо"

Працюючи з пацієнтом, психолог найперше повинен звільнити його від генералізації, спонукаючи осмислено сприймати такі запитання:

а) хто є Я? — ідентифікація;

б) у що Я вірю? — цінності;

в) які мої можливості? — ресурси, стратегії;

г) що Я (звичайно) роблю? — специфічні види поведінки, стану, ситуації; ґ) яке моє оточення? — середовище, територія.

Ці рівні відповідають: а) передбаченню і цілям; б) задачам; в) дозволу і мотивації; г) управлінню; ґ) діям; д) реакціям.

Згадані рівні підходять нервовій системі в цілому, імунній та ендокринній системам, вищим функціям головного мозку, пірамідальним і мозочковим утворенням, які відповідають за рухові системи, периферичні Н-системи, що, своєю чергою, відповідають за відчуття, рефлекторні реакції.

Щоб досягнути рапорту, треба оптимально використати всі нейрологічні рівні. Є декілька етапів, які дають змогу досягнути рапорту. До них належать: вслуховування в повідомлення клієнта, дослідження почерків, рухів очей, знаходження ключів доступу у вербальних предикатах, калібровка сенсорних предикатів різної модальності.

Ознайомлення з практикою НЛП переконує в тому, що цей напрям є оригінальним способом вивчення пацієнта, управління ним. Нині його вважають найефективнішим.

Основні висхідні положення НЛП визначають підхід до розуміння способів і прийомів роботи працівника як нової моделі комунікації та поведінки. Людина володіє багатьма вхідними інформаційними каналами, за якими знадходить інформація про навколишню дійсність. їх ще називають репрезентативні системи (репсистеми). З позиції цього підходу працівників розрізняють за своїми репсистемами. За характером домінуючої системи (модальності) подання інформації, репсистеми поділяється на:

а) візуальну (домінує зір);

б) аудіальну (домінує слух);

в) кінестезійну (домінує відчуття);

г) полімодальну (переважають узагальнені уявлення, процеси мислення),

Репсистему можна розглядати і як стан психіки, який виявляється у вербальній і невербальній поведінці. Зокрема:

1) візуальна (домінує зір) частіше говорять яскраво, далеко, дивитися, уявляти;

2) аудіальна — голосно, слухав, говорив;

3) кінестезійна — тепло, гаряче, відчуваю, переживаю;

4) полімодальна — думати, розуміти, вважати тощо.

Будь-яка робота з інформацією проходить багато обов'язкових стадій (виникнення, опрацювання, оцінювання). В НЛП виділяють три інформаційні системи активності людського мозку:

1) ведуча, яка відповідає за збір інформації;

2) резервна, що забезпечує виявлення інформації (візуальна, аудіальна, кінестезійна) свідомості;

3) референтна, яка звіряє одержаний результат з тим, що шукають (тобто аналізує інформацію).

Загалом процес вибору і прийняття рішення містить:

а) первинний збір інформації, який допускає збір інформації, розгляд самих можливостей, варіантів вибору а використанням візуального способу на етапі візуального сприймання;

б) обговорення через внутрішній діалог: що розглядають і співвідношення цього діалогу з аналогічними запам'ятовуваними внутрішніми діалогами, тобто варіантів вибору на етапі аудіального сприймання;

в) зіставлення того, що чуємо або проговорюємо "про себе", з відчуттями, які ці слова викликають, тобто варіанти вибору на етапі кінестезійного сприймання.

Ознаки поведінки, характерні для домінуючих способів сприймання подано в табл. 15.1:

Таблиця 16.1. Ознаки поведінки, які характерні для домінуючих способів сприймання

Ознаки поведінкиСпособи сприймання
візуальнийаудіальний кінестезійний
Жести
Вище плечей*
На рівні грудей*
Нижче грудей*
Дихання
Верхнє (ключичне)*
Середнє (міжреберне)*
Нижнє (діафрагмальне)*
Голос
Високий*
Середній
Низький*
Положення очей*
Позиції 1, 2, 3, 5
Позиції 4, 6, 9
Позиції 7,8
Ключові слова
Дивитися, уявити*
Слухати,говорити*
Відчувати, переживати*
Форма губ
Тонкі, вузькі*
Різна*
Пухкі, м'які*
Поза
Пряма, випрямлена
Голова схилена вбік*
Викривлена, зігнута*
Тип тіла і рухів
Тонкий або товстий, рухи сковані*
Нестійкі рухи, стислі або вільні*
Пухкий, рухи вільні, плавні*
Категорія сатири
"Засуджуючий"*
"Плутаник"*
"Миротворець"*

* Визначення пріорітетів аргументів, які відповідають власним модальностям, тим чи іншим зонам вибору і прийняття рішення, в яких перебуває співбесідник.

Для наочності наведемо приклад. Один працівник каже іншому: "А ви знаєте (дивиться праворуч вгору)... я справді (дивиться праворуч вниз) відчуваю ревність". Зобразимо це схематично (рис. 16.1):

Домінуючі способи сприймання

З наведеного прикладу видно, що у цього клієнта в результаті його діяльності склався притаманний тільки йому процес формування внутрішнього досвіду. Мабуть, цей працівник відчуває певні труднощі, оскільки у нього тільки один варіант формування досвіду. Знаючи структуру, можна запропонувати йому іншу стратегію, яка допоможе змінити ставлення до висловленого та внесе корективи в який-небудь із ступенів. Наприклад, змінивши насиченість картини: понижуючи її, зменшуючи до плями, коли картина розмивається тощо.

Згадані стани реалізують природний цикл прийняття рішень, унікальність якого виявляється як різниця величини відліку часу, який затрачують у візуальній, аудіальній і кінестезійній зонах вибору, так і відміною послідовності виконання етапів рішення. Усе це легко визначити за ознаками, які властиві основним способам сприймання інформації (табл. 16.2).

Особливу увагу треба приділяти ознакам, які відображають факт звернення прийнятого рішення до всього досвіду або своєї уяви. Асиметрії доповнюють властивостями домінуючої репсистеми, про які свідчать відповідні позиції, які займають очі.

Якщо особистість звертається до власного досвіду, то, залежно від домінуючої модальності, очі людини займають такі позиції: а) 2, 3, 5 — коли

Таблиця 16.2. Ознаки, які властиві основним способам сприймання інформації

Діалог працівникаФіксація очейТой, що говорить, будує всередині себеМодальністьСтупінь
"Але ви знаєте"Праворуч, вгоруКартинкаВізуальнаВедуча система
"Я справді"Праворуч, внизПочуття приємніКінестетичнаРепрезентативна система
"Відчуваю ревність"Ліворуч, внизЯ кажу собі, що це нормально, у мене немає на це

ніяких підстав, але почуття ревнощів у мені вирує
СлуховаРеферентна система

пригадуються візуальні образи; б) 6, 9 — коли відновлюється аудіальна інформація; в) 7, 8 — коли пригадуються кінетичні відчуття.

Якщо працівник звертається до власної уяви, то позиції, які займають очі, інші: а) 1 — коли поєднуються візуальні образи; б) 4 — коли констатуються аудіальні повідомлення.

Вправа: а) запам'ятайте ознаки (див. табл. 15.2) і напрями погляду (див. рис. 15.1), які відповідають візуальному, аудіальному та кінестичному способам обміну інформації; б) за домінуючим положенням очей виявіть у спостереженого працівника основну модальність конструкційних образів (візуальна або аудіальна); в) за напрямом погляду (див. рис. 15.1) та інших структурних ознак визначте тактику прийняття рішень.

Вказана вправа дозволяє отримати додаткові можливості для:

а) поглибленого взаєморозуміння, завдяки підвищенню рівня відповідності (адекватності) інформації, яка притаманна індивідуальним особливостям партнерів;

б) підвищення продуктивності процесів пригадування й уяви з використанням принципу зворотного зв'язку, тобто через розташування очей, як у позиції пригадування, так і конструювання (самопрограмування);

в) якісного визначення змісту отриманої інформації, яку пригадуємо або вигадуємо (контролюємо);

г) ефективніше володіння голосом при переході з однієї тональності в іншу за принципом зворотного зв'язку, тобто розташування очей у позицію, яка відповідає низькому, середньому або високому тону голосу;

ґ) визначення пріоритетів, які відповідають власним модальностям, тим чи іншим зонам вибору та прийняття рішення, в яких перебуває співбесідник.

Поняття взаєморозуміння підвищує ефективність спілкування та прийняття рішення. Для підвищення взаєморозуміння можна використати прийоми, які були розроблені в рамках НЛП-підходу. Реалізація цих прийомів у процесуальному плані повинна утворювати три етапи: 1) приєднання; 2) закріплення; 3) ведення.

На початковому етапі приєднання — використовують особливості дихання та пози. Досягнення синхронності свого дихання з диханням партнера, а також ідентичності поз, допомагає м'яко увійти в контакт. Ідентичність поз є відправним пунктом у приєднанні або якщо поза свідчить про закритість, то тільки після її копіювання можна через деякий час перейти до пози, яка свідчить про відкритість до спілкування. Мета цього етапу — синхронність станів репсистем вас, вашої та вашого партнера по спілкуванню.

На етапі закріплення використовують відповідну міміку (адекватну асиметрії партнера), жести, голос і ключові слова, які розривають контакт у напрямі "підключення до комунікативного контексту партнера", забезпечуючи тим самим стійке спілкування з ним.

Етап ведення — це поступове переключення партнера з його власної програми на запропоновану. В цьому випадку основна увага зосереджена на зонах та прийнятті рішення, тобто на ведучих зонах обміну візуальною, аудіальною та кінестезійною інформацією. Отже, реалізується синхронний супровід процесу прийняття рішення та переключення партнера на виконання бажаної для вас програми. Процес спілкування на цьому етапі розвивається в зацікавленому для вас напрямі, простежується поглиблене взаєморозуміння. Детальніше з розвитком макрохарактеристик людини можна ознайомитись у [17, с. 308—328].

15.3. Соціально-психологічний тренінг як засіб формування, розвитку та корекції можливостей працівника
Цілі групи.
Норми групи.
Структура групи.
Згуртованість групи.
Фази розвитку групи.
Орієнтовний перелік принципів.
15.4. Методика психологічної релаксації і відновлення
Керування емоціями
Розділ 16. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru