Психологія праці - Баклицький І.О. - Фази розвитку групи.

Кожна людина приходить у групу й очікує роль, яку буде в ній грати.

Роль — це програма поведінки, яку вважають нормою для цього члена групи. В офіційних групах в ролі виявляються нормативно одобрений образ поведінки, який очікують від кожного, хто займає цю посаду.

Р. Шиндлер описав найпопулярніші групові ролі:

альфа — лідер спонукає групу до дії, імпонує групі;

бета — експерт має спеціальні знання, навики або здібності, які завжди потрібні групі і які вона поважає. Поведінка самокритична і раціональна;

гамма — пасивні, члени легко пристосовуються, намагаються зберегти свою анонімність, більшість із них ототожнюють себе з альфою;

омега —"крайній" член, який відстає від групи через відмінності або страх;

дельта — противник, опозиціонер, який активно виступає проти лідера.

Рольова поведінка виявляється в особливостях спілкування: вербального та невербального. Лідер ніби займає більше простору, ніж решта. Увага пасивних членів спрямована на лідера. Вони повторюють його слова, що надає їм сили. Крайні члени прагнуть потрапити у ряди гамм навіть за рахунок інших омег. Противник завжди виступає проти лідера, прагнучи привернути на свій бік якомога більше членів групи.

Згуртованість групи.

Групова згуртованість характеризується груповою прихильністю її членів. Показники згуртованості: а) рівень взаємної симпатії; б) ступінь привабливості групи в цілому для її членів.

Силу згуртованості визначають співвідношенням міри привабливості своєї групи порівняно з іншими доступними групами.

Фази розвитку групи.

Виділяють такі етапи розвитку групи: утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад. Зауважимо, що не всі групи проходять всі стадії розвитку.

Ведучому тренування завжди корисно врахувати ці характеристики груп і її учасників. Крім того, один із основоположників методу групового впливу К. Левін, враховуючи принципи гештальтпсихології, запропонував використовувати такі положення.

Ціле домінує над частинами. Група не є простою сумою індивідів; вона модифікує поведінку окремих працівників. Зовні легше вплинути на поведінку групи в цілому, ніж на поведінку окремого її члена. Кожен член групи визнає, що він залежить від усіх інших членів. Окремі елементи об'єднують в ціле. Не стільки схожість, скільки взаємозалежність членів є основою для формування групи. Працівник схильний ставати членом групи, з якою він сам себе ототожнює, а не груп, від яких він більше всього залежить. Людина залишається серед тих, кого поважає, навіть якщо їхня поведінка здається несправедливою, а тиск недружній.

На перших етапах формування груп тренування роль ведучого (тренера) дуже важлива — він створює групові норми, моделі поведінки, визначає завдання. Кожен тренер обов'язково виробляє свій індивідуальний стиль роботи. Вимоги до тренера: а) бути здатним рефлексувати завдання, яке поставлено в тренуванні; б) вміти слухати.

Учасників тренування треба ознайомити з основними правилами та принципами проведення тренування. Кожен повинен зрозуміти, що він отримає залежно від того внеску, який зробить. Людина, яка тільки слухає і дивиться, отримає менше, ніж учасник чи член. Тому спочатку група складає угоду або розробляє принципи організації занять. Як буде побудована робота, залежить від багатьох умов: індивідуального стилю ведучого, особливостей групи. Ці принципи може задати ведучий, виробити група, до принципів ведучого група додає свої вимоги.

Орієнтовний перелік принципів.

Принцип активності учасників. У ході занять членів групи постійно залучають до різних дій: обговорення, програвання рольових ситуацій, які запропоновані самими учасниками, спостереження за поведінкою учасників рольових ігор, виконання спеціальних вправ та ін.

Принцип творчої позиції учасників. Головна мета тренування — створення проблемної ситуації, мета учасників — самостійно знайти вирішення проблеми.

Принцип об'єктивації поведінки. М. Узнадзе вказує на два рівні поведінки: імпульсивний і об'єктивний. Поведінка учасників переводиться з імпульсивного на об'єктивний. Універсальний засіб об'єктивізації — зворотний зв'язок.

Під зворотним зв'язком треба розуміти відкрите аргументування та конструктивне висловлювання кожним членом групи своїх суджень про смисл аспектів, способи вирішення проблем, власному стилю діяльності та спілкування, про відповідну ефективність тих або інших способів поведінки у спеціально змодельованих іграх, ситуаціях, про успішність виконання поставлених на занятті завдань. Саме завдяки активному використанню зворотного зв'язку. Все це утворює передумови для корекції і розвитку навиків і умінь спілкування, а ширше — для взаємодії в ході тренування [15].

Є правила, які дають змогу створити зворотний зв'язок у процесі спілкування:

а) говорити коротко;

б) говорити конкретно;

в) говорити, що ти при цьому відчував;

г) слухати уважно;

ґ) запитувати, щоб отримати додаткову інформацію;

д) не пояснювати своєї поведінки.

Принцип партнерського спілкування. Цей принцип ґрунтується на визнанні цінності особистості іншої людини, її міркувань, інтересів. Рішення приймають з максимально можливим врахуванням інтересів усіх учасників спілкування, а не досягнення однієї зі сторін своєї мети за рахунок інтересів інших.

Перелічені принципи може обговорювати група. Якщо виникає незгода, група повинна продовжити роботу до одностайного прийняття рішення, інакше не виконається четвертий принцип: член групи, який пропонує своє рішення, група пригнічує його.

У подальшій роботі група і ведучий слідкують за виконанням правил. Згаданий список принципів має багато варіантів. Можна запропонувати такі принципи.

Принцип постійності членів. Принцип "тут і тепер" (не виносити інформацію за межі приміщення). Група сама приймає всі рішення. Кожен член групи відповідає за себе.

У деяких групах обговорюють мету занять і періодично простежують: виконується вона чи ні. Може бути прихована мета, про яку мовчать.

Особливо важливо для групи тренування створення клімату довіри, який допомагає реалізувати більшу, порівняно з повсякденним спілкуванням, інтенсивність відкритого зворотного зв'язку.

Учасники отримують можливість реально побачити себе з боку і зорієнтуватися у власному досвіді, який склався під час спілкування, набути нового соціального досвіду.

Ведучий не є викладачем, а є одним із учасників групової роботи.

Мета соціально-психологічного тренування — удосконалити комунікативні якості. До таких якостей належать: уміння сприймати та контролювати свої способи вербального та невербального спілкування; здатність до емпатичного співпереживання; уміння слухати, переконувати, усвідомлювати свої соціальні ролі та формувати бажані моделі поведінки.

Кожне заняття, яке проводять методом соціально-психологічного тренування, охоплює чотири етапи:

1) створення єдиного психологічного простору, а також зворотний зв'язок "окремий учасник — вся група" і навпаки;

2) виконання конкретних завдань, опанування знаннями, навиками, уміннями, а також досягнення інших розвиваючих або корегуючих цілей;

3) проведення дискусії, гри, або інтерв'ювання для створення педагогічної рефлексії;

4) релаксаційно-відновлювальні вправи для зняття психологічної напруженості та підведення підсумків заняття [15]. Кожнен етап має фази:

а) визначення теми цілей дискусії, характеру проблеми, а також орієнтування на них учасників заняття;

б) дискусія з проблем, які обговорюють, для збору інформації, знань, суджень, думок, нових ідей, допущень від усіх учасників;

в) упорядкування інформації, її обговорення;

г) обговорення альтернатив і спільна їх оцінка;

ґ) підведення підсумків дискусії, спільне резюмування;

е) зняття психологічного навантаження та підведення підсумків заняття [17].

У рамках СПТ найрозповсюдженіша групова дискусія й ігровий метод. Групову дискусію використовують здебільшого у формі аналізу конкретних управлінських ситуацій і в формі згрупованого самоаналізу.

Можна виділити блоки методичних умінь, які потрібні ведучому дискусії. До першого блоку входять уміння вирішувати проблему-завдання, яку сформульовано (не допустити відхилення обговорення від теми, підведення окремих висновків під час роботи тощо). У другий блок входить уміння побудувати і розвивати стосунки з групою учасників дискусії (познайомити їх один з одним, якщо в цьому є потреба, підтримувати доброзичливу та ділову атмосферу, не допускати особистої конфронтації). Третій блок — охоплює уміння входити в продуктивний контакт з кожним окремим учасником дискусії (вислуховувати кожного, активізувати пасивних, зауважувати вклад кожного в загальний результат) [17].

Основні види ігрового методу для менеджера:

а) психотехнічні ігри, мета яких — зняття психічної напруженості, розвиток внутрішніх психічних сил конкретної людини;

б) ігрові методи вирішення конфлікту;

в) ігри-захист від маніпулювання;

г) ігри розвитку педагогічної інтуїції; ґ) позиційні ігри (ігри комунікації).

Регулярне виконання кожним учасником психотехнічних ігрових вправ допомагає йому правильно орієнтуватися у власних психічних станах, адекватно оцінювати їх, ефективно керувати собою. Уся ця робота спрямована на досягнення успіху в управлінській і іншій професійній діяльності при порівняно невеликих затратах нервово-психічної енергії [17].

Вправи, які тренують уміння передавати невербальну інформацію, розшифровувати її.

ВПРАВА 1.

Мета. Тренування уміння виражати відповідний емоційний стан за допомогою міміки.

Процедура. Групі пропонують три типи ставлення: 1) позитивне (кохання, симпатія, дружба); 2) байдужість; 3) негативне (злість, агресія, відраза).

Одному учасникові треба вийти, він визначатиме ставлення решти членів групи. Ведучий розподіляє ролі. У випадку неправильної ідентифікації ставлення тренер може попросити закрити обличчя руками, подумати про ту роль, яку треба виразити і спробувати зробити це ще раз.

Вправа не вимагає великих затрат часу, можна виконувати декілька разів.

ВПРАВА 2.

Мета. Тренування передачі інформації невербальними засобами.

Процедура. Група ділиться на пари. Один із кожної пари — ув'язнений, інший — колега, який організовує втечу, якому треба невербально передати план втечі.

На виконання завдання — приблизно 3—5 хв.

Після невербальної взаємодії заарештований розповідає, як він зрозумів план втечі. В обговоренні можна помітити відмінності у невербальній мові людей: експресію, використання рухів тіла, сплітання рук, поплескування, контакт очей, міміки й інших особливостей, які виявилися в групі.

Ці вправи можна повторити, якщо пари помінялись ролями.

Працівники, які відчувають труднощі у вербальному вираженні своїх почуттів, зможуть легше налагодити контакт з членами груп за допомогою цієї вправи.

ВПРАВА 3.

Мета. Тренування уміння виділити й оцінити виявлення емоційних станів.

Процедура. Одному членові групи треба вийти. Решта отримують завдання записати будь-яке невербальне виявлення колеги, що вийшов. Коли він повернеться і сяде так, щоб його бачив кожен, проте він не знає, що реєструють його колеги. Записувати варто все: зміни на обличчі, повертання голови, рухи руками, ногами, нахили та ін.

Перед вправою охочого вийти працівника треба попередити про те, що вправа не зовсім звична і вимагає від нього витримки. Незважаючи на це, а може бути саме так, більшість відчуває почуття незручності, яке виявляється у прагненні захистити себе: зціплені руки, схрещені ноги, сумка перед собою. Тривога і нетерпіння виявляється в рівномірних рухах ногами і пальцями та ін.

Обговорюючи, визначають обсяг побаченої невербальної інформації, а також чи помітив волонтер усі свої невербальні сигнали. Можна обговорити, що позначали найяскравіші та цікаві сигнали.

ВПРАВА 4. "ДЗЕРКАЛО"

Вправу проводять у парах. Одному учасникові пропонують сісти в звичну для нього позу. Другий учасник дзеркально відображає цю позу і намагається розповісти, як він себе почуває.

Уміння виділити і правильно оцінити невербальні компоненти спілкування слугує основою для розвитку такої важливої властивості, як емпатія. Під емпатією розуміємо співпереживання, тобто розуміння актуального емоційного стану проникнення в почуття іншої людини.

Розрізняють такі види емпатії.

Емоційну, яка ґрунтується на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншої людини.

Когнітивну, яка ґрунтується на порівнянні, аналогії тощо. Отже, емоційний стан іншої людини пізнається не з допомогою почуттів, а з допомогою мислення.

Предикативну, яка виявляється як здатність людини передбачати ефективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Можлива при великому життєвому досвіді та доброму знанні цього працівника або особливості поведінки людей в цілому.

Співпереживання виділяється в особливу форму емпатії як переживання суб'єктом тих самих емоційних станів, які відчуває інша людина через ототожнення з нею і співчуття, переживання власних почуттів з приводу почуттів іншого.

Відомий зарубіжний психолог Карл Роджерс по-іншому розуміє емпатію. Емпатія, за Роджерсом, означає вміння сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінків, повністю виключає переживання власних почуттів.

Емпатію розглядають як спосіб спілкування з іншою особистістю, вона має декілька граней: а) входження в особистий світ іншого та перебування в ньому "як вдома"; б) постійна чутливість до переживань іншого, які постійно змінюються; в) вловлювання того, що інший ледве усвідомлює, ледь відчутні почуття, оскільки вони можуть бути травмуючими; г) повідомлення ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли ви дивитесь спокійним поглядом на ті елементи, які хвилюють і лякають вашого співбесідника.

Цей процес емпатійного спілкування допускає окреме звертання до іншого для перевірки своїх вражень й уважне вслуховування в зміст отриманих відповідей. Емпатійне розуміння, емпатійне слухання К. Роджерс ставить в основу психотерапевтичного процесу. Тому треба відмовитись від своїх поглядів, цінностей, свого "Я". Це можуть зробити люди, які почувають себе досить безпечно, впевнені, що не загублять себе в загадковому та чудакуватому світі іншої людини і зможуть успішно повернутися у свій світ, коли захочуть. Можна виразити мінімальне та максимальне емпатичне розуміння: а) min — точне відображення значень слів і афективних реакцій співбесідника; б) mах — повідомлення сприймає і коментує партнер по спілкуванню, який намагається відобразити в інтерпретаціях те, що сховано від свідомості партнера.

Емпатичність потрібна не тільки для психотерапії. У житті люди, які володіють такими якостями, чутливі, тонкі, уважні до навколишніх, активні, сильні, хороші співбесідники, їх люблять, оскільки вони розуміють почуття іншого.

Можна запропонувати декілька порад, за допомогою яких людина тренуватиме свої емпатичні здібності.

Зосередьтеся на вербальних і невербальних повідомленнях та формах емоційної експресії іншої людини. Намагайтеся на ранніх стадіях навчання емпатії використовувати як можна більше слів і виразів, які взаємозамінні за значенням і емоційним зарядом. Формулюйте відповіді мовою, яка зрозуміла співбесіднику. Використовуйте емоційний тон, який відповідає тону співбесідника. Глибше пізнаючи емоційний стан іншого, намагайтесь уточнювати, розширювати смисл його повідомлення. Це допомагає співбесіднику виразити почуття, які він до цього виразити не міг. Намагайтеся усвідомлювати почуття і думки, які не були прямо висловлені співбесідником, але, мабуть, розумілись у повідомленні. Пригадайте те, що пропущено в повідомленні [17].

Можна сказати, що емпатична здатність індивідів зростає зі збільшенням життєвого досвіду, емпатія легше реалізується у випадку схожості людей.

Для використання в тренінгах можна запропонувати такі вправи, які навчають і тренують емпатичне співпереживання.

ВПРАВА 1.

Мета. Розвиток емпетичного переживання, проективне вираження свого Я.

Процедура. Тренерові треба мати стільки іграшок-предметів, скільки людей у групі. Це може бути годинник, ручка, дитячий конструктор, скріпки, м'ячик, свисток, ножиці, нитка, ключі, аркуш чистого паперу. Спочатку треба дати час розглянути всі ці предмети і вільно пересуватися біля столу або стільця, на якому вони лежать. Відповідно до сигналу кожен вибирає той предмет, який йому більше подобається. Тепер він стає цією іграшкою.

Після цього кожному учасникові пропонують.

Розкажіть про себе як про цей предмет: "Я годинник..." (З хв.).

Загальна розмова між іграшками: "Я би хотів погратися..." (10—15 хв.).

Обмін почуттями: іграшки говорять про те, що вони помітили, відчули.

ВПРАВА 2.

Мета. Розвиток зацікавленості один в одному, емпатії, стимулювання експресії.

Процедура. Вибирають того, хто веде. Він на певний час залишає групу. Група вибирає "жертву". Після повернення ведучий повинен сказати, кого вибрали "жертвою". Для цього він звертається зі запитаннями, які мають опосередкований характер. Наприклад: "Якщо ця людина була б деревом (квіткою, твариною, погодою, порою року, предметом побуту), то якою вона була б?" За відповідями учасників групи він повинен здогадатися, кого вибрали "жертвою".

Вправу можна повторювати декілька разів. Спочатку варто попросити, щоб на запитання відповідали всі учасники, так можна простежити відмінність у сприйманні однієї людини.

ВПРАВА 3. "ПОДАРУНКИ"

Мета. Розвиток емпатичного сприймання іншої людини.

Процедура. Учасникам групи пропонують зробити "подарунки" всім (намалювати, усно описати, показати). "Подарунок" символічний: квіти, зірка 8 неба, вілла на безлюдному острові. Гра дає змогу виразити взаємні побажання, тобто визначити те, що заважає повнішому контакту, або вгадати бажання.

ВПРАВА 4. "СОЦІОМЕТРІЯ ЗА РІВНЕМ ЕМПАТІЙНОСТГ Процедура. Провести в кімнаті невидиму риску, напочатку якої перебуватимуть люди найбільш емпатійні, вкінці — найменш. З групи вибирають ведучого, який розміщує людей на цій невидимій лінії. Під час процедури ніхто не може заперечувати. Коли ведучий закінчив розміщення, то повинен запитати учасників: "Чи зручно Вам на цьому місці?". Якщо хтось незадоволений, то може стати на місце, яке йому подобається.

Вправа може виявити елементи психологічного захисту, спровокувати тренера на виконання ролі ведучого, відмовитись від участі. Цю вправу можна модифікувати, якщо група відкрита.

Основні завдання тренера — проведення дискусії та рухові ігри. Як тему для дискусії можна запропонувати таку задачу:

ВПРАВА 1.

Мета. Знайомство з прийомами аргументації. Оцінка їх ефективності.

Процедура. Для спільного виконання запропоновано завдання "селянин купив коня за 6000 гри. Через рік продав його за 7000 грн. Ще через рік такого самого коня він купив за 8000 грн, на наступний рік продав за 9000 грн. Запитання: чи мав селянин у результаті цієї операції щось, якщо мав, то скільки?".

Ми попереджаємо, що інформація в умовах завдання є необхідною і достатньою, жодні інші міркування не враховують (витрати на доглядання коня, його використання, інфляція та ін.). Час на виконання завдання не більше 1 хв. Оскільки в реальному управлінському тренінгу відповідь дають за 10—20 с. Відповіді записують на аркуші паперу, здають ведучому. Завдання виконує кожен учасник групи індивідуально, обговорювати між учасниками не можна.

Ведучий переглядає відповіді, щоб визначити різні варіанти. Можливі варіанти відповідей: 1000 грн, 2000 грн, 10 000 грн (найчастіше трапляється 1000 грн). Усі варіанти відповідей повертають.

Ведучий ставить перед групою завдання: протягом певного (або необмеженого) часу учасники групи повинні дійти однієї спільної думки. Завдання має одну правильну відповідь, але в цьому випадку не має значення, до якої відповіді дійшла група, найважливіше, щоб з цією відповіддю погодились усі.

Обговорюючи, ведучий фіксує (або запам'ятовує), які аргументи звучали на підтвердження тієї або іншої думки.

У груповому обговоренні навчальної групи (не тренінгової) краще обмежити час обговорення (дискусії) 20—25 хв., припинити, коли надійшли дві — три відповіді.

З правильної відповіді починають обговорювати проведення дискусії (2000 грн). Далі визначають, хто приєднується до цього погляду, які аргументи вплинули на них.

Потім обговорюють всі прийоми техніки аргументації, хто їх використовував і як.

Найчастіше трапляються неконструктивні способи поведінки в дискусії.

Ігнорування: "Так, звичайно, але...", "можливо ви і маєте рацію в чомусь, але...", "Я розумію вас, але...".

Інверсія смислу: "Все, що я можу зробити для вас", "І це все, що ви можете зробити". Тобто достоїнство подають як недолік чи навпаки.

Перебільшення або зменшення значення якої-небудь деталі. В цій задачі — це 1000 грн, які потрібні для наступної покупки: її позичають, отже, треба віддати з прибутку, що, власне, знищує його до... Чим довше продовжується обговорення завдання, тим частіше звучить цей аргумент.

Посилання на авторитет конкретної людини, частини групи, всієї групи звучить здебільшого наприкінці обговорення, коли один із поглядів продовжують відстоювати один — три учасники.

Прийоми, які заважають розуміти партнера.

Негативна оцінка висловлювання, яка принижує особистість партнера (наприклад: "Дурниці ти говориш", "Я бачу, що ти в цьому питанні нічого не розумієш" тощо).

Ігнорування — співбесідник не бере до уваги того, що говорить партнер, нехтує його висловлюваннями.

Егоцентризм — співбесідник намагається знайти у партнера розуміння тільки тих проблем, які хвилюють його самого.

Проміжні прийоми.

Випитування — співбесідник ставить партнерові питання за питанням, прагнучи довідатись щось, але не пояснює йому своєї мети.

Введення нового значення (смислу). Найефективніший прийом. Для виконання цього завдання пропонують три нових значення: 1) розглядати свою ситуацію з покупкою і продажем як дві самостійні справи; 2) вважати прибуток як різницю між затраченими на купівлю сумами (6000 + 8000 = = 14 000) й отриманих від продажу сумами (7000 + 9000 =16 000); 3) вважати, що всю операцію можна подати: 6000 + 7000 - 8000 + 9000 = 2000.

Основний акцент роботи при обговоренні прийомів аргументації на ефективність і частоту застосування. У реальному процесі тренінгу це ув'язується і з особистими особливостями учасників групи. Можна обговорювати прийоми, які допомагають і заважають взаєморозумінню партнерів. Формулюють висловлювання типу: "Пора приступити до нашої розмови", "Давайте повернемося до нашої розмови" тощо.

Підтакування — співбесідник супроводжує висловлювання партнера реакціями типу: "Так-так", "Угу".

Прийоми, які допомагають розумінню партнера (так зване активне слухання).

Вербалізація, ступінь А — проговорювання. Співбесідник точно, дослівно повторює висловлювання партнера. Він може почати з ввідної фрази: "Як я зрозумів вас..." та ін.

Вербалізація, ступінь Б — перефразування. Співбесідник відтворює висловлювання партнера в скороченому вигляді, коротко формулює найсуттєвіше в його словах.

Вербалізація, ступінь В — розвиток ідеї. Співбесідник намагається вивести логічний висновок із висловлювання партнера або висунути припущення стосовно причин висловлювання ("Якщо врахувати те, що ви сказали, то випливає, що...").

Як тему дискусії можна пропонувати будь-які проблемні ситуації, які торкаються проблем учасників і мають альтернативні рішення. Важливо, щоб у групі були учасники, які мають різні погляди. В особливих випадках можна спеціально запропонувати учасникам захищати протилежну думку і заставити їх стати на чужу позицію, знайти раціональні позитивні докази на користь чужої думки.

Обговорюючи проведену дискусію, учасникам можна запропонувати проаналізувати особливості поведінки членів групи з позиції розподілу соціальних ролей. Можна обговорити, хто з учасників і яку роль виконував, особливості поведінки, пози, жести, інтонації, які характерні для тої чи іншої ролі.

Орієнтовний перелік принципів.
15.4. Методика психологічної релаксації і відновлення
Керування емоціями
Розділ 16. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН У ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ
16.1. Соціально-психологічні феномени в групі
16.2. Психологія ділового спілкування
Структура ділової бесіди
16.3. Методи забезпечення результативного спілкування
16.4. Конфлікт, його структура та причини виникнення, реагування на конфліктну поведінку працівника
Розділ 17. ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕГОВОРІВ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru