Психологія праці - Баклицький І.О. - Керування емоціями

Важливу роль в ефективному самоуправлінні відіграв усвідомлення своєї життєвої мети і співвідношення з нею конкретних цінностей. Це нормалізує власний стан, економить душевні сили. Критичну ситуацію розглядають не в порівнянні з іншою подією, а оцінюють на фоні загальної перспективи, наприклад, власного життя людини або всього людства.

За законом Йеркса-Додсона, діяльність не досягає успіху, коли людина чогось не хоче або вона хоче цього дуже сильно. Для досягнення оптимального ефекту в діяльності бажано трохи послабити мотивацію, щоб зняти перезбудження. Допомагає довільне перенесення уваги, концентрація його не на значимості результату, а на аналізі причин, технічних деталях завдання і тактичних прийомах.

Для створення оптимального емоційного стану, передусім, потрібне правильне оцінювання значимості події, оскільки на людину діє не стільки інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їхня індивідуальна цінність. Якщо подію розглядають як надзвичайну, то цей фактор малої інтенсивності може спричинити дезадаптацію організму у дуже короткий термін. Треба пам'ятати, що при сильному емоційному збудженні людина неадекватно оцінює ситуацію: хороший прогноз стає оптимістичнішим, а поганий — ще сумнішим.

Тільки поінформованість дає змогу правильно визначити особистісну значимість події. Тому ефективним засобом стриманості є передбачення, чим більший обсяг інформації ви маєте, тим менша ймовірність емоційного зриву. Звідси випливає, що треба збільшувати обсяг відомостей про хвилюючу вас проблему. Поінформованість повинна бути різною. Корисно раніше підготувати відступні стратегії — це зменшує зайве збудження і робить імовірнішим успіх виконання завдання на провідному напрямі. Запасні стратегії зменшують термін ортимання несприятливих рішень і допомагають створенню оптимального фону виконання завдання. За деяких обставин потрібно відмовитись від зусиль одразу досягти мети, усвідомити ситуацію і свою поразку, зберегти сили для нової спроби за сприятливіших обставин.

У випадку поразки можна зробити загальну переоцінку значимості ситуації як-от "і не дуже то хотілося". Зменшення суб'єктивної значимості події допомагає відійти на раніше підготовлені позиції, готуватися до наступного штурму без значних втрат здоров'я. У глибоку давнину на Сході люди просили в молитві: "Боже, дай мені сили, щоб зробити те, що я можу зробити, дай мені мужність, щоб змиритися з тим, чого я зробити не можу, і мудрість відрізнити перше від другого".

Спроби вплинути на дуже схвильовану людину марні. Це зумовлено тим, що з цієї інформації, яку повідомляють схвильованому співбесіднику, вія вибирає, сприймає, запам'ятовує, враховує тільки те, що відповідає його домінуючому емоціональному стану. Тому прагнення заспокоїти людину, переконуючи її, що не варто сумувати, образа не така вже і велика, що кохання не заслуговує тих почуттів, які маєте, можуть спричинити лише образу й уявлення, що його не розуміють. Коли людина перебуває в стані сильного збудження, треба допомогти їй розрядити емоції, не перебиваючи роздратовану людину, краще дати їй виговоритися до кінця, бо вона підвищуватиме голос, зірветься. Людина виговориться, її збудження зменшиться. Тоді нею можна керувати, пояснити їй що-небудь. Вона стає доступною, чує не тільки себе, може усвідомити власні поклики і прийняти правильне рішення. Фізичну основу тимчасового неприйняття контраргументації при перезбудженні становить вогнище збудження в корі мозку, яке володіє здатністю гасити всі інші вогнища, робити людину глухою до того, що не відповідає її настрою.

Ніхто не застрахований від нещасних випадків, непоправних втрат, важких ситуацій. Треба не обтяжуватись переживаннями, не концентруватися на них, не піддаватися депресії і байдужості, а діяти, шукати вихід, пробувати нові варіанти. Людина, яка живе надіями на майбутнє, легше переносить страждання в цей момент. Будь-які зміни спрямованості думок відволікає людину від душевного потрясіння і допомагає вийти з прострації, шукаючи шляхи до життєвої мети. Пережити горе допоможе виконання відповідних звичаїв і ритуалів, форма поведінки також зменшує емоційне навантаження. Людину треба спонукати до будь-якої діяльності, навіть не дуже доцільної.

Несприятливий вплив поривних перевантажень збільшується зі збільшенням фізичних "недовантажень". Тому корисно дати підсилене фізичне навантаження, пристрасть "загнати у м'язи".

Формування вогнища нової домінанти можна придушити або послабити: порадитися, виговоритися, поплакати, послухати музику, заставити усміхатися.

Для екстреного зняття напруги застосовують загальне розслаблення м'язів (релаксація).

Важливо пам'ятати, що особливо шкідливими є не активні реакції, які спрямовані на подолання або послаблення впливів, а пасивно-охоронні, які спрямовані на очікування труднощів і породжують напружене почуття тривоги. Посилюють патологічні виявлення: інфаркт, виразка шлунка, злоякісні пухлини. Пасивність виявляється в почутті безнадії, безперспективності. Активні реакції призупиняють розвиток патологічних станів і зменшують їх вираження. Активність може виявитися й у вигляді реальних вчинків, у формі фантазування, складання планів. Поява відомостей про способи подолання труднощів полегшує перехід до активного реагування.

Як підсилити емоції? (Це потрібно у тих випадках, коли втрачається працездатність і послаблюються творчі можливості). Підсилити емоції можна шляхом подолання дефіциту інформації, необхідної для досягнення поставленої мети при фіксованому рівні потреби або шляхом підсилення потреби. Близька мета — розчарування і пасивність. Треба ставити далеку мету, досягнення якої стало органічною потребою людини. Ще Н. А. Горіх писав: "Не будуйте маленьких планів, вони не мають чарівної властивості хвилювати кров". Мета організує діяльність. Значна мета створює підвищений емоційний фон.

Колективне співпереживання також підсилює емоції. Емоції загрозливі. Поспішність одного стає сильним психологічним стимулом для інших.

Важливий спосіб емоційного розвантаження і зняття психічної напруги — активізувати почуття гумору. С. Л. Рубінштейн вважав, що суть гумору не в тому, щоб бачити і відчувати комічне там, де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним; розуміють здатність ставитись до чогось хвилюючого як до малозначного, недостойного серйозної уваги. Гумор відображає переоцінку подій. Після сміху у людини м'язи менш напружені (релаксація), нормалізується серцебиття, спадає тривога, "стаціонарний обіг піднесений". Однак всяка переоцінка — це співвідношення зважування деяких цінностей.

Переоцінку можна організувати, якщо перенести акцент з розгляду ситуації як сильно значимої на сприймання її як менш суттєвої і травмуючої, що досягається при співвідношенні її з головними життєвими цінностями. Коли людина вже визначила для себе, що для неї головне, тобто вибрала свій шлях, вона визначила, що інші події і цінності для неї менш значимі, тому не варто ставитись до них як до катастрофи. Усвідомлення власних головних цінностей у напружених обставинах полегшує переоцінку ситуативно-травмуючих обставин, тоді виникає можливість ставитись до них з гумором.

Емоційно-стресова психотерапія як основа лікувального процесу при хронічному алкоголізмі та неврозах.

Поряд з усуненням симптомів і синдромів як факторів виявлення хвороби, велике значення має налагодження повноцінної гармонії життєдіяльності клієнта. Як відомо, повноцінна життєдіяльність — основа і мета життя, вона формує сенс буття людини. Навіть досягнення найважливішої мети без повноцінної діяльності не дає почуття щастя, сенсу буття, знецінює ці досягнення, робить життя нецікавим.

Повноцінна життєдіяльність робить людину життєздатною і життєдіяльною, тобто дає змогу їй розвиватися й існувати, незважаючи на труднощі в зовнішньому середовищі, у засобах самовираження своєї внутрішньої сутності. Як свідчать психологічні спостереження, така повноцінна життєдіяльність робить людину автономною, стійкою до того, до чого вона не може адаптуватися, допомагає перенести центр ваги життєвих обставин на інші явища. Саме типові для нашого часу труднощі соціальної адаптації призвели до того, що чисельною стала група людей з перед клінічними та клінічними проявами алкоголізму та неврозів. На практиці відновлення певних функцій організму, психологічних процесів ще не є виходом зі стадії лікування. Усунення моносимптомів в акцентованих неврозом не дає стабільності або оздоровлення, бо попередня форма життєдіяльності, взаємовідносини з середовищем, в які особистість повертається, призводить до цих симптомів і синдромів.

У психотерапевтичній літературі не приділено належної уваги питанням життєдіяльності людини, особливостям функціонування її на соціально-психологічному рівні, в якому виявляється сутність людини, особливості її психічної сфери. Без глибокого розуміння процесу життєдіяльності, її закономірностей неможливе повноцінне лікування хворих на хронічний алкоголізм, невроз. Психологічна корекція повинна знайти підхід до хворої людини і розробити методи ефективної лікувальної дії на неї з розумінням всієї складності організації психіки.

Як свідчать клінічні дослідження, у багатьох хворих в результаті виховання, особливостей впливу на них мікросередовища їхня життєдіяльність була однотонною. Відсутність в арсеналі душевних процесів життєдіяльності, які робили б їх життєстійкими, надаючи сенс життя в її непатологічних рамках.

У процесі життєдіяльності людина задовольняє свої функціональні базові потреби, які формуються впродовж життя, під впливом мікросередовища й основних факторів. Задоволення цих потреб пов'язано не тільки з активністю людини, а й з характером, формою її виконання. Безперешкодне задоволення потреб не дає людині відчуття повноцінності життя. Тільки зазнавши відповідного напруження в процесі досягнення мети отримуєш повне задоволення.

Але проблема не зводиться тільки до цього — важливий відповідний темп життєдіяльності, відповідність психофізіологічним особливостям індивіда, законам душевного життя (роботі чуттєвої, вольової, інтелектуальної та інших сфер). Сповільнення темпу (як і дефіцит діяльності однієї зі сфер) призводить до суму, почуття незадоволеності, пригнічення. Невміння реалізувати цей темп розумними, цілеспрямованими, найадекватнішими засобами у всіх сферах життєдіяльності створює вакуум. Прискорення темпу, надмірна інтенсифікація спричиняють втому, перенасичення. Суттєвою є можливість компенсації однієї зі сфер життєдіяльності іншою. Важливо, щоб зовнішні дії "стикались" з інтимною стороною життя особистості, зачіпаючи її "я", викликали почуття глибини існування, повноти реалізації особистості. Всі ці компоненти має враховувати психолог. Об'єктом дії є не стільки хвороба (акцентуація, відхилення від норми), скільки особистість з її способом життя.

Процес життєдіяльності треба розглядати у всіх його сферах: повнота життєвих проявів забезпечує почуття життя, надає їй сенсу, допомагає ставитись до життя як до цінності (тобто породжує бажання жити, навіть якщо якісь мрії, надії індивіда залишаються недосяжними, цінувати ті, що є). Різноманітність життєвих проявів полегшує реалізацію компенсаторної функції в системі життєдіяльності індивіда. Наприклад, інтелектуальна сфера взаємозв'язана з емоційною і вольовою сферами. Через свою діяльність вона може компенсувати якоюсь мірою емоційну сферу. За допомогою інтелектуальної діяльності реалізують престижні функції.

Схему класифікації життєдіяльності особистості умовно можна подати так. (Одночасно спробуємо акцентувати увагу на питаннях, які особливо цікаві для роботи практичного психолога-педагога з погляду дослідження окремих сфер життєдіяльності учня).

Емоційна сфера, В яких чуттєвих виявленнях реалізує себе особистість, які емоції є для неї визначальними?

Інтерес — хвилювання.

Радість.

Здивування.

Горе — страждання.

Гнів.

Відраза.

Презирство.

Страх.

Як часто виникають, сила. Діапазон чуттєвих виявлень.

Включеність у життя, почуття включеності в життя мікросередовища, сім'ї, суспільства, на роботі. В чому це виявляється? Чи живе людина інтересами навколишнього світу, відчуває втягнутість у нього. Наскільки широка і різноманітна (або навпаки) ця втягненість? Ієрархія діяльності, яке хобі переважає нині? У здорового та акцентуйованого втягнутість різна.

Взаємовідносини з людьми, спілкування, яке дає змогу вилити навколишнім свій душевний стан, пережити почуття, що тебе зрозуміли інші, збудити деякий рух душі. Спілкування підтримує динаміку душевного життя. Надлишок спілкування створює бажання усамітнитися, недостача спілкування, навпаки, нудьгу, бажання спілкуватися, вилити душу тощо.

Родинні зв'язки, почуття. Почуття великої любові, турботи, переживання про рідних, їхню долю. Батьківські почуття, переживання за дітей, прагнення жити їхнім життям, надіями, турботами. Особливе почуття співпереживання з ними.

Моральна сфера. Система моральних понять, уявлень і норм, які реалізуються завжди, відображаючи особистісні особливості індивіда. Сформовані моральні норми, зокрема які оберігають від моральних страждань, мук сумління (сумління — різна за змістом у людей і залежить від позицій особи, особливостей її престижної групи, минулого досвіду, поняття про себе).

Втілення себе в якійсь справі (трудовій діяльності, захопленнях). Йдеться не просто про роботу, а про реалізацію особистісних потенцій у праці, про установку на творчість, створення нового, переживання почуття гордості від зробленого, про розуміння ролі своєї праці. Діяльність є фактором внутрішньої рівноваги, зняття напруження або, навпаки, усунення бездіяльності. Через захоплення людина також реалізує себе в чомусь, втілює свої внутрішні потреби самовираження, реалізуючи себе в чомусь реальному.

Сексуальна сфера, динаміка її функціонування, створення ритму збудження, насолода, задоволення, спокій. Важливим є створення здорового ритму, який не викликав би відчуття пригніченості або навпаки незадоволення. Емоційне задоволення, взаємні впливи почуттів, уміння привнести в сексуальну сферу естетичну насолоду, творче сприйняття обставин, партнера, здатність створювати нові комбінації, ракурси сприймання та ін. Своєчасне переключення діяльності з сексуальної сфери на інші. Уміння не затримуватися на ній, не звинувачувати себе в прагненні відчувати ще якісь необмірковані почуття — дуже важливий фактор у формуванні правильного функціонування в цій сфері.

Естетична сфера, особливості самореалізації в ній особистості. Розвиток естетичного сприйняття, особливості почуття прекрасного, сприймання природи.

Сфера матеріального забезпечення. Рівень потреб, місце цієї сфери в загальному плані життя. Інстинкт самозбереження, турбота про своє майбутнє, почуття надійності життя, впевненість або невпевненість, переживання.

Вольова сфера, міра її розвитку. Досвід вольової діяльності, радість почуття вольових напружень (зусиль), переборювання перешкод.

Престижна сфера, її функції і реалізація. В чому виявляється почуття гордості, самоповаги, престижного задоволення та ін.? В чому реалізує людина своє уявлення про престиж: у трудовій діяльності, досягненні мети, вольової діяльності, в уподобаннях, у собі як особистості, яка має особливі властивості, у власному статусі в мікросередовищі, в тих враженнях, які він справляє на оточення, у задоволенні своїх потреб? Шляхи самоутвердження. В чому утверджується людина, як не у своїх очах, в очах оточення: на роботі, сім'ї, матеріальному забезпеченні, накопиченні речей тощо?

Інтелектуальна сфера, особливості її виявлення. Згасання, збіднення інтелектуальної діяльності призводить до суму, порушення психічної рівноваги. Важливо підтримувати інтенсивність інтелектуальної сфери діяльності, постійно відтворювати, оновлювати свою потребу пізнання.

Сфера відпочинку, особливості відновлення балансу своїх сил, засіб підтримки своєї життєдіяльності. Пасивний відпочинок (сон, просто відпочинок), активний відпочинок. Почуття втоми. Особливості підтримки тонусу діяльності організму.

Ця схема сфер життєдіяльності людини дає, на наш погляд, змогу практичному психологу-педагогу не абстрактно, інтуїтивно, а конкретно, цілеспрямовано нормалізувати життєдіяльність учня. Здійснювати аналіз життєдіяльності учня за всіма сферами. Ми наочно бачимо специфіку функціонування їх у суспільстві, своєму мікросередовищі, а також особливості організації їх душевного життя. Чи може життєдіяльність у такому вигляді забезпечувати (суб'єктові діяльності, пацієнтові, співбесіднику) повноцінне вираження і відчуття життя, подавати почуття сенсу буття, реалізувати свою сутність у діяльності, повноцінну адаптацію до оточення, і водночас захисні механізми повинні мати в чомусь автономію душевного життя, стабільність його у відношенні якихось явищ зовні та ін. Наприклад, в емоційній сфері, який діапазон чуттєвих проявів у повсякденному житті? Можуть виявлятися почуття егоїстичного характеру, але немає зовсім альтруїстичних, або не виявляються почуття ніжності, поваги, співпереживання, доброти, доброзичливості. В інтелектуальній сфері немає прагнення зрозуміти інших, подивитись на все, в тому числі і на себе їхніми очима. Вона заповнена тільки думками про себе, немає думок про інших, їх інтереси. І в той же час ця людина жаліється на почуття самотності, нерозуміння її зі сторони оточуючих. Хіба вона може в такому випадку розраховувати на співчуття, допомогу, співпереживання тощо?

Детальний аналіз життєдіяльності співбесідника за всіма сферами, корекція в процесі рівноваги психокорекції, колективної групової психотерапії сприймаються співбесідником емоційно-значимо, зачіпає його глибинну сутність, сприяє виникненню емоційно-стресового стану, який у свою чергу, породжує психічну перебудову життєдіяльності, життевідчуття, мобілізує духовні сили людини.

Розглянуті способи саморегуляції і відновлення вимагають тонкого розуміння, проникнення в них, систематичності та наполегливості в опануванні ними. Треба прийняти рішення і налаштуватися на велику та серйозну роботу щодо вдосконалення регулятивних механізмів психіки і не очікувати несподіваних результатів. У цьому складному процесі самовдосконалення та відновлення можна умовно виділити декілька етапів.

Перший етап — це самопізнання, вивчення свого фізичного та психічного "я" з чітко визначеним завданням: усвідомити якомога більше того, що може слугувати інструментом саморегуляції або її об'єктом. Початковим механізмом цього специфічного самопізнання є бажання зробити собі краще: і для себе, і для інших, бажання, яке буде реалізовуватися. Таке бажання переростає у можливість.

На другому етапі детальніше вивчають конкретні соматичні та вегетативні виявлення емоцій і структурні одиниці самосвідомості. На підставі цього вивчення створюється ідеальна програма саморегуляції та відновлення, яка є індивідуально-своєрідним поєднанням сенсорно-перцептивних (образи, вторинні образи) і мисленнєвих (поняття) компонентів. Використовуючи цю програму, поступово переходять від конкретних зовнішніх і внутрішніх виявлень емоційних змін. Відбувається це за допомогою спеціальних поступово ускладнених вправ (наприклад, розслаблення окремих груп м'язів після попереднього напруження або тренування чіткості відтворення образу предмета вслід за його сприйманням та ін.). У ході самопізнання та тренування невизначеність і неусвідомленість ознак емоційних станів зменшується, процес саморегуляції та самовідновлення стає удоскналенішим, оскільки удосконалюються конкретні інструменти самоуправління: образи, вторинні образи, поняття, переживання і дії. У ході своє" матеріалізації програма уточнюється і доповнюється. Критерієм корисності методів є практика. На основі чіткого відбору і багаторазових випробувань прийоми, які використовують, класифікують, найдієвіші створюють групи прийомів для регуляції специфічних станів і різні комбінації цих груп, тобто фактична програма саморегуляцій і відновлення до різних життєвих ситуацій.

Третій етап — робота над скороченням часу, який витрачається на саморегуляцію і відновлення, максимальна автоматизація. На завершальних етапах удосконалюють здатність попереджати можливість покращення оптимуму емоційного стану (збудження), на основі чого ще до виникнення тривожних симптомів відбувається така психологічна самопідготовка, завдяки якій негативні моменти не виникають взагалі. Отже не виникає необхідності у саморегуляції та відновленні. Передбачити і підготуватися — один із основних принципів, які забезпечують успіх.

Ключові поняття теми

Резервні можливості особистості, психічний розвиток, індивід, суб'єкт праці, особистість, індивідуальність, психотехнології, активне акмеолого-психологічне консультування, психотравмуючі фактори, група ризику, саморозвиток, програма саморозвитку людини, нейролінгвістичне програмування, соціально-психологічний тренінг, психологічна релаксація та відновлення.

Формалізована структура змісту теми

Запитання для самостійного опрацювання

1. Охарактеризуйте розвиток і корекцію особистості працівника з позиції акмеолоеічного підходу.

2. Які головні критеріальні зміни відбуваються при акмеологічному підході?

3. Охарактеризуйте програму психічного розвитку дорослих людей, у чому полягають її особливості?

4. В чому суть нейролінгвістичного програмування?

5. Охарактеризуйте основні методологічні принципи соціально-психологічного тренінгу,

6. Назвіть основні функціональні стани, які виникають у працівника в трудовому процесі і період регламентованих перерв.

7. Які Ви знаєте основні режими роботи психофізіології працівника?

8. Назвіть основні методи релаксації і відновлення сил працівника.

9. Розкажіть про метод керованої саморегуляції.

10. Охарактеризуйте емоційно-стресову психотерапію при лікуванні хронічного алкоголізму та неврозах.

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи згідні Ви з думкою, що за допомогою одного методу психологічного тренування можна вирішити всі проблеми працівника?

2. Чи згідні Ви з твердженням, що між поняттями "метод психологічного тренування" і "метод соціально-психологічного тренування" принципової різниці немає?

3. Чи можна стверджувати, що для особистісного розвитку найбільше підходить метод психологічної релаксації та відновлення?

4. Чи можна прискорити психічний розвиток особистості?

5. Чи згідні Ви з твердженням, що між поняттями "суб'єкт праці" та "індивідуальність" принципової різниці немає?

6. Чи можлива психологічна корекція без чіткого уявлення про її мету?

7. Чи можна стверджувати, що принципова відмінність між різними видами психологічного впливу полягає в характері його результатів?

Завдання та проблемні ситуації

1. За якими зовнішніми проявами особистості можна робити висновок про рівень її психічного й особистого розвитку?

2. Як співвідносяться між собою: а) цінності; б) норми; в) зразки поведінки?

3. Хто і коли з психологів уперше обґрунтував метод психологічної релаксації?

4. Які характерні особливості відрізняють психологічну підготовку працівника?

5. Які засоби і методи застосовуються для особистісного розвитку працівника?

Література

1. Авдеев В. В. Психотехнология решения проблемных ситуацій. — М., 1994.

2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. — Мм 1995.

3. Алиев X. М. Ключ к себе: этюды о саморегуляции. — М": Мол. гвардия, 1990.

4. Ассаджиоли Р. Психосинтез: теория и практика. — М., 1994.

5. Бендар Р., Гриндер Дж. Структура магии. — СПб., 1993.

6. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

7. Грофф С. Области человеческого бессознательного. — М., 1993.

8. Грофф С. Путешествие в поисках себя. — М., 1994.

9. Дизель П.М., Мак-Кинли Ранъяну. Поведение человека в организации. — М., 1993.

10. Кандиба Д. В. Универсальная техника гипноза. — СПб., 1994.

11. Маерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. — СПб.: Питер Ком, 1998.

12. Милтс А. А. Гармония и дисгармония личности. — М., 1990.

13. ОсгудД. Начни с начала! Практическое руководство по менеджменту личности. — СПб., 1992.

14. Пиз А. Язык телодвижений. — Новгород, 1992.

15. Практическая психология для преподавателей. — М.: Филинь, 1997.

16. Психотерапевтическая энциклопедия. — СПб.: Питер Ком, 1998.

17. Рабочая книга практического психолога: технология эффективной профессиональной деятельности. — М.: Изд. дом "Красная площадь", 1996.

18. Столярен ко Л. Д. Основы психологи. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.

19. Тойч Ч, К., ТойчД. М. Второе рождение, или искусство познать и изменить себя. — М., 1994.

20. Фейдимер Дж., ФрейгерР. Личность и личностный рост. — М., 1991. — Вып. 2; М., 1994. — Вып. 3.

21. Фейдимер Дж., Фрейгер Р. Личность и личностный рост: восточные теории личности. — М., 1994.

22. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

28. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. — М., 1994.

24. Хорни К, Невротическая личность нашего времени. — М., 1993.

25. Хьелл Л.. Зиглер Д. Теории личности (основные положения, исследования и применение). — СПб.: Питер Ком, 1998.

26. Цукерман Г, А., Мастеров Б. М. Психология саморазвития. — М., 1995.

27. Шевардин Н. И. Психодиагностика, корекция и развитие личности. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.

28. Шуцкий Ю. К. Китайская классическая "Книга перемен". — СПб." 1992.

29. Юнг К. Психологические типы. — М., 1995.