Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Сексуальність у давньоіндійській культурі

У давньоіндійській культурі сплелися питомі етнічні елементи з культурою народів, які у другій половині II тис. до н. е. перекочували сюди з Ірану (арії) і злилися з місцевим населенням.

Індуїзм. Згідно з цим релігійно-філософським ученням, кохання і секс мають божественні 100 тис. джерел, створених Богом Всесвіту. Найвеличнішим божеством індуїстського пантеону вважали Кришну, який виявляв інтерес до жінок і кохання. За одним із принципів індуїзму, сексуальна насолода є благом і цінністю, а сексуальне життя порівнювали з боротьбою, в якій активний чоловік, а жінка чинить опір. Секс не лише пов'язувався із задоволенням, високими почуттями, а й мав магічне значення: сексуальну близькість розглядали як ритуал, після якого виникає духовне очищення.

Серед найнижчих каст індійського суспільства сформувалися тантриотські течії і синоми (сингваїзм, вішуїзм, шанртизм), які проповідували поклоніння певному статевому енергетичному началу (частіше - чоловічому). Сексуальний акт мав для них сакральне значення, під час його здійснення визволяється енергія та повторюється космічний акт першої божественної пари. Основою тантризму є вчення про жіночу енергію, жінку - як володарку Всесвіту, їй має належати ініціатива при статевому акті. Вивільняючи під час оргазму енергію, жінка здобуває сексуальну незалежність. Тантристи виконують вправи йоги, які повторюють сексуальні пози, типи фрикційних рухів, що підсилює відчуття і викликає екстаз. Для збудження сексуальної енергії, сексуальних почуттів вони впроваджують еротичне мистецтво, поєднане з музикою. Дотепер збереглися численні картини, гравюри, які демонструють сексуальні акти в різноманітних позах між богинею Калою, богами Шивою, Кришною та Радхою.

Основним давньоіндійським навчальним посібником є "Камасутра" Ватсьяяни (засновник індійської школи сексу), написана в 677 р. до н. е. або 350 р. н. е. Не менш важливою є робота "Ананга ранга" Каліянамалли, написану приблизно в 1500 р. У них подано вказівки стосовно поцілунків, пестощів, статевого акту, зваблення дружини сусіда та збереження при цьому спокійною своєї совісті. Книги містять поради, як дотримуватися терпіння та м'якості у ставленні до жінок, особливо до дівчаток.

Із "Ка масу трою" перегукується практичний посібник "Духмяні сади" (1400) представника арабської школи шейха Нефзаві. Автор попереджає про підступність жінок, дає поради стосовно статевої слабкості та описує пози для здорових пар, а також спеціальні пози для особливих випадків: дуже повних людей, низьких чоловіків і високих жінок, людей з різними каліцтвами. Особливу увагу він приділив знанням та акробатичним здібностям індійців, захоплюючись жінкою, яка може тримати запалену гасову лампу в повітрі на ступні своєї ноги упродовж усього статевого акту, хоч і зауважував, що подібні експеременти роблять статевий акт незручним, не приносять задоволення.

Буддизм. Основою буддійського вчення було специфічне тлумачення моральної поведінки, інтуїтивної мудрості, психічної дисципліни. Ставлення до сексу в ньому - негативне, а сексуальні контакти розглядаються як зло, що приносить біду.

У давньоіндійській культурі існував культ чоловічої сексуальності, однак багато уваги приділяли й жіночій. Твори, присвячені мистецтву сексу, подають детальні настанови, як отримати найбільшу еротичну насолоду.

Питання сексуальності в культурі мусульманських народів

Культура ісламу взяла з численних літературних, медичних та філософських творів усе позитивне в ставленні до сексу, шлюбу та кохання. Створивши модель сексуального життя, метою якої є підтримання тіла та душі в чистоті, іслам регулював багато питань сексуальної поведінки, сформулював певні норми, заборони та правила. У них вміщено практичні поради щодо сексуальних питань, подано класифікацію партнерів. Сексуальну близькість розглядали як благо, джерело насолоди.

Попри оспівування та возвеличення вроди жінки, її можливості збуджувати бажання, бути жаданою, чоловіка в ісламі вважали більш вільним у своїх діях, ніж жінку, - йому дозволялися полігамія та конкубінат (позашлюбне співжиття з незаміжніми жінками).