Психологія сексуальності - Діденко С.В. - 2.3. Нагромадження досексологічних знань із психології сексуальності

На перших порах вчення про сексуальність розвивалося як сексопатологія. Нормальна сексуальна поведінка ще не була усвідомлена як проблема, що потребує пояснення. До її вивчення підходили поступово, здебільшого через дослідження аномалій та варіацій, які фіксували і спостерігали в клінічній практиці та побуті.

У XIX ст. сексологія вже почала формуватися як наука, однак іще не виокремилась у самостійну дисципліну. Тоді представники різних наукових напрямів почали вивчати окремі питання сексуального життя людини. У межах біології виникла ембріологія, яка за допомогою мікроскопа вивчала невідомі аспекти розвитку зародка людини. Англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809-1882) обґрунтував теорію еволюції, описавши у праці "Походження людини та статевий добір" (1871) еволюцію статевої моралі від "розбещеності дикуна" до високоморальної моногамії вікторіансь-кої Англії як результат природного біологічного процесу.

Гінекологи і патологи (Лоусон, Глевеке, Кальман) зайнялися вивченням закономірностей статевого потягу. Невропатологи та психіатри (Р. фон Крафт-Ебінг, 3. Шарко, В. Маньян) описали різні прояви патологічної сексуальності. У 1836 р. в Парижі було видано медичний трактат К. Лаллемана "Про самовільну втрату сперми".

Питаннями сексуальності зацікавилися і соціологи, етнографи (Лонг, Ейре, Боас, Хеддон, Піле), які збирали та опрацьовували інформацію про сексуальні ритуали, звичаї різних народів. Вони досліджували прояви сексуальності, які в одних культурах вважали нормою, в інших - анормальними. У 1888 р. французький етнограф Ш. Летурно видав книгу "Еволюція шлюбу та сім'ї", а в 1891 р. фінський соціолог та етнограф Е. Вестермарк - "Історію людського шлюбу", в яких вони описали розвиток шлюбу. Німецький філософ Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884), аналізуючи книгу Л. Моргана "Стародавнє суспільство", окреслив залежність розвитку шлюбно-сімейних стосунків від розвитку засобів виробництва і виробничих сил. Інформацію про сексуальний символізм і поведінку містили праці з історії релігії.

Важливий внесок у вивчення сексуальності людини та її проявів, психологічного стану закоханості зробили автори художніх і мемуарно-автобіографічних творів. Письменники Ж. Лафонтен, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, П.-Ж. Беранже, О. де Бальзак, Е. Золя, В. Гюго, Стендаль описували кохання та секс, обстоюючи право жінки на сексуальне задоволення. Стендаль у книзі "Психологія шлюбу" висловив ідею, що сексуального партнера слід підбирати ще до вступу у шлюб. Жорж Санд у своїх романах об'єднала еротизм та романтизм, сміливо для свого часу описала сексуальні сцени; у героїв її оповідання "Лелія" можна помітити нарцистичні та ексгібіціоністські риси.

Буржуазні моральні канони піддали сумніву у своїх творах Л. Толстой, Г. Флобер; О. Купрін зображував жорстокі будні в публічному домі, Г. де Мопассан - адюльтерство як нормальне, повсякденне явище. Маркіз де Сад, від прізвища якого пішов термін "садизм" (вид статевого збочення, за якого статеве задоволення досягається завдаванням статевому партнерові фізичного болю), систематизував відомі на той час свідчення про використання механічних засобів при здійсненні статевого акту: описав блоки, лебідки, які використовували під час статевого акту в різноманітних позах та для тортур.

Багато оповідань, у яких описано аномалії сексуального потягу, написав Л. фон Захер-Мазох, розкривши сутність мазохізму (статеве збочення, за якого для досягнення задоволення необхідно відчувати фізичний біль) як девіації, а також еротичні переживання, якими він супроводжується.

Німецький філософ А. Шопенгауер у трактаті "Світ як воля та уявлення" стверджував, що кохання - хитрощі природи з метою схиляння людей до дітонародження, а людина, яка кохає, стає безвольною, втрачає контроль над своїми діями.

Отже, у XIX ст. відбулося нагромадження знань із психології сексуальності, які характеризувалися поступовим ослабленням жорсткого біологічного детермінізму, ускладненням і збагаченням поняття "сексуальність". Важливу роль у цьому відіграли не лише лікарі, соціологи, а й етнографи, письменники того часу.