Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Сексуальність у європейському середньовіччі

У XII-XIII ст. християнська церква набувала все більшого впливу на суспільне життя і суспільну думку, в т. ч. щодо сексуальних питань. У тогочасній суспільній думці сексуальні функції пов'язували з тяжкими захворюваннями, до них формувалося негативне ставлення. Однак цілковитої заборони сексу не було через необхідність продовження людського роду. Призначення статевих органів вбачали винятково у відтворенні, тому будь-яке інше їх використання (гомосексуальний акт, анальні контакти, секс із тваринами) вважали таким, що суперечить волі Бога. Законодавство усіх західноєвропейських країн передбачало суворе покарання (позбавлення життя, тяжкі тортури) за відхилення та збочення в сексуальному житті. Демонологічне ставлення до сексуальності людини загалом і до жінки як до спокусниці та помічниці диявола, зумовлювало жорстокі покарання, навіть спалення " відьом ". Тодішні лікарі розглядали як сексуальні розлади будь-які не санкціоновані етикою сексуальні функції та форми поведінки, вважали, що це зумовлює тяжкі тілесні та психічні хвороби. Лікування зводилося до катування і "вигнання диявола".

Попри несприятливі умови, на той час припадають перші спроби наукового пізнання сексуальних проблем. Для маскування своїх досліджень учені змушені були вдаватися до різних хитрощів: найделікатніші місця в назвах зазначали латиною, друкували праці під псевдонімами тощо. Непевним було становище авторів таких праць, бо жоден захисник не заступився б публічно за "порушника моралі". Однак це не могло цілковито стримувати наукові пошуки.

Погляди на сексуальність у часи Відродження та Реформації

Б епоху Відродження буржуазія виступала за здорові та відкриті статеві взаємини, екзальтована любов до Мадонни поєднувалась із земним коханням до жінки. Секс почали розглядати не як плотський гріх, а як здорові тілесні радощі. Люди між собою вільно обговорювали любовні переживання. Поступово почали заявляти про себе культи насолоди і тіла. Деякі класики епохи Відродження зображували їх у не дозволених навіть для того часу сюжетах ("Леда та лебідь" Рафаеля, гравюри Романо). Із часом здоровий еротизм буржуазної аристократії перейшов у сексуальну розбещеність і бездуховність.

На початку XIV ст. французький хірург Анрі де Мондевіль (прибл. 1260-1320) видав працю з гігієни статевих органів. Французький лікар Жан Фернель (1497-1558) у XVI ст. намагався вивчати фізіологію сексуальності завдяки дослідженню "тілесних функцій". Анатомією статевих органів, проблемами сексуальності зацікавилися вчені -- Леонардо да Вінчі, Везалій, Амбруаз Паре.

Відродження гуманізму, розвиток образотворчого мистецтва в XVI-XVII ст. супроводжувалися послабленням сексуальних обмежень. Протестантська церква ставилася до сексуальних проблем терпиміше, ніж католицька. Вважалося, що секс не є ознакою гріховності, а доброчесність, безшлюбність - ознаками чесноти.

У XVII ст. було зроблено два відкриття, які мали важливе значення для подальшого розвитку вчення про сексуальність. Нідерландський анатом та фізіолог Реньє де Грааф встановив, що в людини яйцеклітини утворюються в яєчниках. Його співвітчизник Антоні ван Левенгук (1632-1723) описав чоловічі сперматозоїди, виявлені за допомогою мікроскопа. На базі цих відкриттів з'явилося два науково-філософських напрями: овісти (лат. ovum - яйце), які стверджували, що плід розвивається в яйцеклітині, та ані-малькулісти (лат. animalculum, від animal - тварина), які наголошували, що плід розвивається у сперматозоїді.

Німецький лікар Мартін Шурінг у 1720 р. надрукував працю про роль статевих органів, фізичне та моральне значення статевого акту.

На межі XVIII-XIX ст. розвитку досліджень сексуальної сфери сприяли теорія французького природодослідника Жана-Батіста Ламарка (1744-1829), опис процесу запліднення його співвітчизником Жоржем Бюффоном (1707-1788), видання антології "пріапічних творів" Фрі-дріха Форберга.

Попри активізацію наукових досліджень, елементи недоброзичливості у ставленні до сексу залишалися, а наприкінці XVIII ст. у суспільстві сформувалися нові консервативні напрями - романтизм, вікторіанство і пуританство.

Романтизм поєднував кохання та секс, наділяв їх стражданнями; мрія про кохання в його конструкціях була нездійсненною. Концепція романтичного кохання виявилася засобом емоційного маніпулювання, яким користувалися чоловіки, адже кохання - єдине, що виправдовувало їх сексуальну активність, і єдина умова, за якою жінка може подолати набагато потужніший психологічний вплив, спрямований на гальмування сексуальності. Романтичне кохання приховувало справжнє становище жінки, її економічну залежність.

Вікторіанство виникло в Англії під час правління королеви Вікторії. Його ідеологи приписували жінці пасивну поведінку під час інтимної близькості, орієнтували на придушення бажання отримати задоволення, вважаючи статеві стосунки великим гріхом.

Представники пуританства виступали проти всіх задоволень. Таку позицію найохочіше сприйняло міщанство, оскільки вона відповідала його уявленням про життя і була своєрідною опозицією в життєвій філософії аристократії. Пуританські погляди надовго затримали розвиток сексуальної культури в Європі, поки теорія 3. Фройда не показала їх наслідки та вплив на психічне життя людини.