Психологія сексуальності - Діденко С.В. - 2.5. Розвиток вітчизняних досліджень сексуальності

В Україні тривалий час сексологією, питаннями сексопатології здебільшого займалися психіатри, невропатологи та фізіологи.

Наприкінці XIX ст. за ініціативою акушерсько-гінекологічних товариств Києва почали з'являтися друковані праці, які здебільшого містили статистичні дані про статеве дозрівання, шлюбний та клімактеричний вік, опис факторів, що впливають на прискорення чи затримку початку цих періодів. Помітні на той час наукові праці із сексопатології - "Збочення статевого почуття у жінки" В. Тарновського та "Психологія статі" П. Ковалевського.

На початку XX ст. були спроби організації опитувань, однак вони мали одиничний характер, а результати їх статистичного оброблення є сумнівними.

Декрети більшовицької влади "Про відміну шлюбу" та "Про громадянський шлюб, про дітей і про внесення до актів громадянського стану" проголошували матеріальну та сексуальну самостійність жінок. Було скасовано закон про переслідування гомосексуалізму. Розпочалося багато сексологічних досліджень. Однак деякі політичні діячі пропонували проекти щодо того, як зробити жінок "спільними".

Певна свобода інформації, можливість обговорення питань кохання і сексуальних стосунків, які турбували молодь, прислужилися появі у містах дискусійних клубів. Проте посилення політичного авторитаризму відповідно позначилося і на ставленні влади до інтимного життя громадян. Були навіть твердження, що сексуальність суперечить класовій боротьбі, тому статева поведінка повинна в усьому підкорятися класовим інтересам. Із часом почали згасати дискусії про секс та кохання. У 1934 р. в Україні, як і в усьому СРСР, було заборонено гомосексуалізм.

Статева безграмотність, статеве безкультур'я стали буденними явищами. Відсутність знань із психології статевих стосунків породжувала соціальні ускладнення, навіть спричинювала хворобливі стани. Видання з гігієни та культури інтимних стосунків виходили рідко, піддаючись суворому цензуруванню. Слово "секс" зараховували до порнографічної лексики.

У 70-ті роки XX ст. наукові дослідження сексологічних проблем дещо активізувалися. У 1971 р. при Київському НДІ урології та нефрології було створено клініку сексопатології, а в 1974 р. на її базі відкрито науково-методичний та лікувально-консультативний сексологічний центр. З 1983 р. в українських школах розпочато викладання спеціального курсу "Етика та психологія сімейного життя".

Увага до проблем статевих стосунків пожвавилася наприкінці 80-х років XX ст. у зв'язку з лібералізацією суспільного життя. Однак поряд із науковими працями вчених було реалізовано немало ініціатив вульгарно-натуралістичного, непристойного зображення статевого життя у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, кіно.

Після бурхливого буму попит на сексуально-розважальні товари дещо знизився. Однак багато людей, особливо молоді, за відсутності належного сексуального виховання інстинктивно тягнулося до інформації, яка стосувалася сексуального життя.

В останні роки XX ст. сексуальними проблемами людини поглиблено займаються медичні працівники, психологи. Побачили світ фундаментальні посібники за редакцією Г. Васильченка, монографії А. Свядоща з клінічної сексології та сексопатології, із загальних питань сексології, роботи з проблем психосексуального розвитку, дитячої сексології й статевого виховання та ін. Усвідомлення проблем сексуального життя людини спонукає дослідників до розширення і поглиблення досліджень людської сексуальності.