1.1. Поняття про науку управління
1.2. Організація і трактування цього поняття наукою управління
1.3. Психологія управління як наука. Її об'єкт і предмет
1.4. Психологія управління на Заході
1.1. Поняття про науку управління
Поняття "управління" використовують у різних науках. Є багато визначень цього поняття. Відповідно до трьох головних сфер розвитку об'єктивного світу (нежива природа, жива природа, суспільство), можна виокремити головні види управління:
— управління в неживій природі;
— управління в живій природі;
— управління у суспільстві.
Будь-яке управління — це процес впливу на систему для переведення її в новий стан або для підтримки її у певному режимі. Зауважимо, що такий вплив можливий тільки тоді, коли він відповідає об'єктивним законам чи закономірностям цієї системи.
Загалом управління характеризується наявністю таких складових:
— системи і причинних зв'язків між її елементами або підсистемами;
— управляючої підсистеми і підсистеми, якою управляють;
— управляючого параметра (чинник, який впливає на систему).
Для процесу управління характерні збереження, передача, перетворення інформації, цілеспрямованість, зворотний зв'язок.
Усім видам управління властиві такі риси, які можна об'єднати у дві групи:
— статичні риси, які властиві формі та структурі управління;
— динамічні риси, які властиві процесу управління.
Процес управління має певні загальні закони, наприклад, закон зворотного зв'язку, який передбачає наявність інформації про результативність певного впливу на процес.
Загальні закони всіх видів управління вивчають філософія, теорія систем, кібернетика, теорія інформації та теорія управління.
Під соціальним управлінням розуміють вплив на суспільство в цілому або на окремі одиниці чи ланки (виробництво, соціально-політичне і духовне життя, галузі економіки, підприємства, людину), щоб забезпечити успішність досягнення поставленої мети. Отже, соціальне управління — цілеспрямований, планомірний і систематичний інформаційний вплив суб'єкта управління на його об'єкт з урахуванням, корегуванням змін, які відбуваються в об'єкті.
Суб'єктом управління є управляюча підсистема, а об'єктом — підсистема, якою управляють, що в сукупності взаємних зв'язків утворюватиме систему управління.
Система управління в цілому, як цілісно-організаційне об'єднання, може характеризуватися:
— функціями і цілями діяльності цієї системи;
— конкретним переліком складових частин, що наявні у підпорядкуванні;
— режимом зовнішніх зв'язків (субординація, координація, договірні відносини);
— правовим регулюванням структури, зв'язків та повноважень;
— правовим регулюванням системи управління в цілому та її елементів;
— інформаційним забезпеченням;
— процесом прийняття і виконання рішень.
У соціальному управлінні головними компонентами управляючої підсистеми і підсистеми, якою управляють, є люди — представники різних організацій. На відміну від управління в біологічних і технічних системах, специфіка соціального управління полягає в об'єднанні суб'єкта й об'єкта управління.
1.2. "Організація" і трактування цього поняття наукою управління
Поняття "організація" багатозначне, його часто використовують як у повсякденному вжитку, так і на практиці управління. Це поняття розуміють по-різному. Наприклад, Я. Зелінський в книзі "Организация трудових коллективов. Введение в теорию организации управлення", намагається систематизувати термін "організація". Він зазначає, що цей термін можна використовувати або для визначення об'єкта (ознаки, його атрибуту), або для визначення стану чи процесу.
Найчастіше це поняття вживають у значенні соціального інституту (розуміють підприємництво, установу, компанію, фірму тощо). Зауважимо, що кожна така одиниця має певні завдання, засоби і методи їх досягнення, а також господарсько-юридичну самостійність. Один із видатних представників "системної школи" управління Ч. Барнард визначив організацію у предметному змісті як систему свідомо координованої діяльності двох або більше людей.
У сучасних концепціях управління це визначення уточнюється і розкривається через ознаку системності. Організацію розглядають як певний вид соціальної системи, яка характеризується складною, багаторівневою будовою, здатністю розвиватися, відкритістю, тобто взаємозв'язком з ширшими структурами суспільства, коли носіями ознаки організації є свідомо координована діяльність двох або більше осіб.
А. Дікарєва і М. Мірская зазначають у книзі "Соціологія праці", що організація — це об'єднання працівників, які спільно реалізують мету і діють згідно з певними правилами і процедурами. У науковій літературі організацію інколи трактують як процес, діяльність, із налагодження взаємодії частин у систему для досягнення поставлених цілей.
В умовах виробництва організовувати — це означає скласти з людських, матеріально-технічних чинників систему, яка би підпорядковувалась певним цілям. Кожен процес організації передбачає дві сторони: управлінську і виконавчу.
Отже, організація — це структура, в межах якої проводяться певні заходи для досягнення певних значимих цілей. Це одна з функцій управління.
Для того, щоб група людей могла називатися організацією, необхідне виконання таких обов'язкових вимог:
— наявність меншою мірою двох людей, які вважають себе членами цієї групи;
— наявність хоча б однієї мети, як кінцевого стану або результату, яку приймають як спільну для всіх членів цієї групи;
— існування членів групи, які свідомо і спеціально працюють разом, щоб досягнути значимої для них мети.
Ці вимоги навів один із класиків західного менеджменту Ч. Барнард у ЗО—40 рр. XX ст. Він перший дав визначення організації. Відправним пунктом управління є постановка організаційних цілей. Щодо організації, мета — це конкретний стан або результати, яких досягають спільними зусиллями працівники, об'єднані у групи. В основі будь-якої трудової діяльності тієї чи іншої організації (в якій залучені люди — працівники) є цілепокладання, тобто постановка цілей.
Будь-яка трудова діяльність окремої людини або групи людей характеризується метою. Саме мета визначає зміст процесу управління і процесу виконання.
Мета — це не просто супроводжувальний чинник, а чинник, який зумовлює зміст діяльності людини або цілої управляючої системи. Закономірно, що в науці про управління вчення про мету посідає особливе місце. Склався цілий розділ науки — теорія вибору цілей (на підставі побудови дерева цілей). Ми розглянемо психологічні аспекти цього питання.
Зауважимо, що загальну мету управління не вибирають. Її задають спосіб виробництва й економічні відносини, які склалися в суспільстві. А управління— це передусім інструмент її досягнення.
Якщо взяти окреме виробництво, то його метою є отримання максимального прибутку. Досягнення цієї мети і прагне система господарювання. Навіть окремий власник засобів виробництва, який придбає засоби виробництва, не може змінити мету свого виробництва (отримування прибутків), інакше він збанкрутує.
Конкретні цілі певного колективу повинен вибирати керівник. У цьому й полягає його головне завдання. Особливості цього процесу досліджує наука управління.
У сучасних умовах загальновизнано необхідність виділення науки управління як самостійної галузі знань.
1.4. Психологія управління на Заході
Розділ 2 ОСОБИСТІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1. Соціальна позиція та роль особистості в організації
2.2. Рівень домагань особистості та їх значення в управлінських відносинах
2.3. Соціальні норми як регулятори поведінки особистості
Розділ 3 ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В ОРГАНІЗАЦІЇ, її ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЯЦІЇ
3.1. Мотиви трудової діяльності, їх характеристика
3.2. Деякі напрями дослідження мотивів трудової діяльності у США
3.3. Психічні стани в трудовій діяльності. Особливості, класифікація, характеристика