Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Розвиток Супер-Его

З едіповим комплексом тісно пов'язане формування Над Я - складного психічного утворення, що контролює бажання і прагнення особистості та її поведінку загалом. Розвиток Супер-Его вважають результатом внутрішнього конфлікту між відчуттям провини та ідеальним уявленням про себе, пов'язаним із засвоєнням батьківських заборон на едіповій стадії. Над-Я охоплює моральні та етичні норми і правила, у т. ч. релігійні, совість, провину, принципи і різні заборони, а також ідеали та цінності особистості -усе, завдяки чому вона відрізняє добро від зла і поводиться відповідно до уявлень про погане та хороше, належне, припустиме і недо-зволене. Багато що у складі цієї частини психіки несвідоме (майже все, що стосується колективних соціальноетнічних правил і звичаїв, суспільних табу, професійних або сімейних цінностей тощо). Фройд наголошу на п, що за своєю природою Над-Я радше колективне, ніж індивідуальне. Психотерапевтам не слід забувати, що

Супер-Его, ХОЧ І КОНТРОЛЮЄ НеСВІДОМІ ІМПУЛЬСИ І свідомість, значною мірою не усвідомлюється.

Важливу частину Над-Я становлять ідеали. Ідеал-Я -це власні уявлення людини про досконалість узагалі, а Я ідеальне - її образ в уявленні Значущих Інших. У структурі Супер-Его обидва аспекти ідеалу відповідають за слухняність, прагнення до досягнень і беруть участь у формуванні самооцінки, проте їх внесок у поведінку може бути різним. Наприклад, Его "слухається" Над-Я під страхом покарання, а Ід (Воно) "сліпо любить" Ідеал-Я і підкоряється йому, адже Ід формується на зразок об'єктів любові (батьків, улюблених фольклорних героїв), а Супер-Его - за зразком суворих батьків і вчителів, суддів і поліцейських.

Супер-Его складна і суперечлива структура, оскільки ідеальні образи, засвоєні з різних джерел, можуть конфліктувати. Дитині нелегко примирити суперечності, особливо як що протилежні думки і цінно* сті запозичені від авторитетних осіб. Такі конфлікти знижують самооцінку і призводять до недорозвинення "м'яких" компонентів Над-Я, що формуються через засвоєння образу доедіпової люблячої матері. Цей від-гримувальний і дбайливий, "гуманний" аспект Супер-Его протистоїть жорсткому садистичному контролю і відчуттю провини. Його слабкість робить Я безпорадним перед Ід, і дитина, а потім і дорослий, втрачає здатність любити, захищати, втішати і керувати з відчуттям гордості за себе. Клієнти з дефіцитом "люблячої та улюбленої" частини Супер-Его завжди готові до докорів і критики, сприймаючи їх як належне, і розгублюються, коли їх підтримують або хвалять.

Успішне становлення Супер-Его забезпечує могутнє потенційне джерело благополуччя і психологічного комфорту. Особистість при цьому все менше залежить від зовнішніх джерел варцисичної підтримки, здатна долати розчарування і фрустрацію завдяки власним ідеалам і стандартам Над-Я. Вона бере до уваги зовнішню оцінку і критику, причому без крайнощів - не витісняє і не підносить їх до абсолюту.

Щоб краще регулювати процес аналізу, слід чітко уявляти становлення Супер-Его. 3. Фройд, характеризуючи загальну динаміку розв'язання едіпових суперечностей, розрізняв нормальний і патологічний перебіг розвитку Над-Я. Я дитини відвертається від едіпового комплексу. Засвоєний Его батьківський авторитет утворює ядро Над-Я, яке запозичує суворість батька, підтверджує заборону інцесту і в такий спосіб запобігає поверненню Я до лібідної (материнської) об'єктної прихильності. Едіпові прагнення частково десексуалізу-ються і сублімуються, а частково перетворюються на ніжні почуття. Відчуження Я від едіпового комплексу можна класифікувати як витіснення, хоча пізніші репресії здійснюються за участю Над-Я, яке на цьому етапі формується. Цей процес є чимось більшим за витіснення: за сприятливого перебігу він рівнозначний руйнуванню і скасуванню комплексу. Якщо Я насправді не домоглося нічого, крім витіснення едіпальності, вона продовжує несвідомо існувати в Ід (Воно) і згодом скоїть свій патогенний вплив.

Часто основним складником Супер-Его вважають совість, а іноді ці поняття взагалі ототожнюють і про людину з розвинутим Над-Я кажуть "у неї є совість", протиставляючи її "безсовісним" соціопатам. Совість належить до етичних чинників. Вона закорінена в розділенні функцій Его, пов'язаних зі сприйняттям та оцінюванням власної особи. Щоб відповідати Я-ідеалу, дитині необхідно пригнічувати частину внутрішніх імпульсів і бажань. Психологічні захисти спотворюють реальність настільки, наскільки це необхідно для психологічного благополуччя індивіда. Проте внутрішню природу не можна змінювати нескінченно. Рано чи пізно дитина і дорослий можуть постати перед вибором: що краще - відповідати вимогам оточення або виражати власну суть? Керуватися справжніми почуттями чи нехтувати ними заради дотримання умовностей? Чи не криється за таким самозреченням боязкість або підлість? Совість як критерій внутрішньої реальності здатна не тільки "гризти" людину за серйозну провину і дрібні грішки, а й контролювати надмірну соціальну бажаність, хворобливо сприймаючи розрив між внутрішньою реальністю і поведінкою.

Психоаналітик Герберт Нунберг вважає виникнення Над-Я виявом синтетичної функції Его. На його думку, імпульси лібідо спочатку прагнуть до асиміляції, об'єднання, примирення протилежностей. Потреба пояснювати причини (виявляти зв'язки між подіями, об'єднувати їх), фантазія і творче мислення належать до сфери синтетичної функції. Его створює з нескінченної кількості сприйняттів, вражень, відчуттів, емоційних образів об'єктів нову незалежну структуру - Супер-Его. Цей новий психічний механізм формується завдяки асиміляції та інтеграції величезної кількості слідів, залишених в Его зовнішніми і внутрішніми подразниками.

Таке розуміння Над-Я добре узгоджується з його функціями не тільки критика і цензора, а й організаційного начала в особі. Супер-Его легко заповнює пропуски, створені витісненням, перевіряє "якість" раціоналізацій, формує вигадливі фантазії на моральні теми. Ця інстанція активно співпрацює із психотерапевтом - у разі, коли його інтерпретації та дії не суперечать ідеалам Над-Я.

Більшість оцінок і думок Супер-Его стосується власної особи, його сприйняття дійсності завжди опосередковане самооцінкою. Ця частина психіки більше пов'язана з несвідомим, ніж із реальністю. "Над-Я занурюється у Воно, - зазначав Фройд. - Як спадкоємець едіпового комплексу воно має з Ід інтимні зв'язки; воно далі від системи сприйняття, ніж Я. Супер-Его спілкується із зовнішнім світом тільки через Я". Тому сприйняття і розуміння світу, наука, технічна творчість і соціальний прогрес є полем діяльності Его, а Над-Я переважно контролює прагнення.

Латентний період психосексуального розвитку особи настає після едіпової стадії і закінчується статевим дозріванням. Так у людини формується зріла генітальна організація, відмінна від інфантильної. Водночас на ній залишають свої сліди попередні стадії розвитку. Магістральна лінія нормального розвитку визначається тріадою "автоеротизм - латентність - генітальність", а вектор психоаналізу є протилежним: від "дорослих" проблем до інфантильно-регресивних впливів конфліктів і переживань раннього дитинства.