Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Взаємодія і формування гештальтів

Усвідомлення і контакт є умовами активного і повноцінного життя й задоволення людських потреб. Згідно з поглядами Ф. Перлза, цілісний акт життєвої активності - це безперервний процес творення і руйнування гештальтів.

Гештальт (нім. Gestalt - образ, структура, цілісна форма) - цілісна структура, що описує єдність і взаємозалежність потреб особи, її власної активності і навколишнього середовища.

У гештальттерапії "працює" гомеостатична модель особистості, згідно з якою задоволення потреб необхідне для відновлення рівноваги в системі "організм - середовище". Доповнена принципом холістичності (цілісності), що стверджує нерозривну єдність і взаємозалежність тіла і психіки, ця модель представляє життєдіяльність здорової людини як безперервний ланцюг контактів із навколишньою реальністю. У процесі контактів сприйняття під впливом домінуючої потреби людина виокремлює головне (фігуру) і другорядне (фон), а задоволення потреби завершує геш-тальт. З виникненням нової потреби цей цикл повторюється.

Ф. Перлз наголошував на значущості тілесних аспектів особистості і виступав проти їх відокремлення від духовних (mind-body split - "розділення на тіло і дух"), вказуючи на цілісність людської природи. Його учень, засновник Паризької школи гештальту Серж Женжер (нар. 1950) ілюструє багатомірність і цілісність гештальтпідходу за допомогою пентаграми аспектів людської активності (рис. 6.1):

У здоровій психіці формування гештальтів підкоряється принципу "first things first* - "спочатку найважливіше" ; існує також гнучкість взаємних переходів фігури і фону. Турбота, увага, інтерес, збудження і задоволення характеризують нормальне формування фігури/фону, а сплутаність, нудьга, тривожність, "зациклення", збентеження і невпевненість свідчать про ускладнення цього процесу. Будь-які порушення і збої в циклі досвіду, а також вади контактної межі між суб'єктом і навколишньою дійсністю у гештальттерапії трактують як невротичні прояви.

Актуалізація потреби зумовлює активний пошук людиною можливості її задовольнити, віддаючи перевагу всьому пов'язаному з її бажанням, відтісняючи все інше. Відчуття потреби чи непотрібності чого-небудь посилює усвідомлення і викликає збудження, що сприяє початку дії. Після задоволення потреби і завершення гештальту відбувається переривання контакту ("відхід"). Проте цикл досвіду може бути порушений на будь-якому етапі, і такі порушення стають джерелами невротичних проблем.

Здорова нормальна людина легко і плавно переходить від циклу до циклу, вона присутня "тут-і-тепер" в кожному з них. Порушення і збої залишають гештальти незавершеними, цикл переривається, і суб'єкт вимушений перебувати "там-і-тоді". На думку Ф. Перлза, невротик - це людина, яка не отримує актуального задоволення від життя, перебуваючи в певній формі контакту зі своїм минулим досвідом. Незакінчені і непрожиті ситуації прагнуть жити за рахунок актуальних, віднімаючи в них енергію, а в особистості загалом - відчуття впевненості в собі.

Незавершені ("незакриті") гештальти перетворюють людське життя на хаос проблем, що поступово стають нерозв'язними. Невротичну особистість буквально роздирають на частини окремі фрагменти її непрожитого досвіду. Невротик утрачає здатність організовувати свою поведінку відповідно до ієрархії власних потреб, не може зосередитися. У терапії він має навчитися розрізняти безліч потреб і по черзі мати справу лише з однією з них, відчувати їх та ототожнювати себе з ними, в кожен момент бути повністю зануреним у те, що він робить, перебуваючи у ситуації достатньо довго, щоб завершити гештальт і перейти до інших справ.

Гештальттерапія, використовуючи як робоче поняття слово "організм" замість термінів "індивід" або "особа", акцентує на ролі потреб у циклі життєвої активності. Під їх впливом людина формує своє ставлення до об'єктів навколишнього середовища, оцінюючи їх як позитивні, негативні або нейтральні. Вона живе посередині між нетерпінням і переляком. Сильна потреба вимагає негайного задоволення. Якщо воно не відбувається, особистість переживає емоційні форми збудження при порушенні рівноваги: переляк (аж до паніки), заздрість, відчуженість. Рівновага відновлюється за рахунок привласнення позитивних об'єктів, знищення чи уникнення негативних. При цьому майже немає відмінностей між уявою і дійсністю: людина прагне видалити шкідливі думки, неприємні образи або руйнівні відчуття зі своєї свідомості, ніби це її реальні вороги. Найнадійніший спосіб знищити ворога - вбити або знешкодити його. Невротик, позбавлений можливості це зробити, вдається до магічного знищення: заплющує очі і затуляє вуха, щоб не бачити і не чути неприємного для себе, або в інший спосіб утікає з реальності. Магічна втеча не знищує небезпеку, а лише розриває контакт із ситуацією, яку він сприймає як загрозу - йдеться про тілесність (травма, хвороба), Я-образ (ганьба, приниження), модель світу (екзистенційний вакуум), матеріальний добробут (убогість) чи про щось інше.

Власне відхід і контакт не здорові і не патологічні. Невроз полягає в неможливості повного контакту або правильного відходу. Нав'язливі дії є прикладом нездатності розірвати контакт, а нудьга (часта скарга невротиків) виникає в тих ситуаціях, коли людина намагається перебувати в контакті з тим, що не цікавить її. Діалектика контакту і відходу становить суть психологічних подій, що відбуваються на контактній межі між суб'єктом і навколишньою дійсністю (організмом і середовищем). На думку Ф. Перлза, контакт із середовищем і відхід із нього, схвалення і заперечення - найважливіші функції цілісної особистості. Психологічні теорії, що дотримуються дуалістичних поглядів на людину, вбачають у них протилежно спрямовані сили. А в гештальтпсихології їх розглядають як аспекти одного і того самого - здатності до розрізнення. Якщо вона погано функціонує, індивід не може поводитися природно і його вважають невротиком.

У студентській групі, що вивчала психотерапію, одна дівчина висловила незвичну скаргу: вона не могла дивитися фільми жахів, трилери і все, що належить до жанру напруженої дії. Вона детально описувала свій страх, істеричні реакції (сльози, крик), відчуття "вичерпаності, спустошення" після закінчення фільму, встати і піти з кінотеатру або від телевізора вона не могла. Учасники групи спершу визнали ситуацію уявною: мовляв, не можеш дивитися - не дивись, і не роби з цього подію. Проте дівчина не погодилася і продовжувала наполягати, що ця проблема для неї справді важлива, обгрунтувавши, що не відчуває себе через це дорослою, зрілою особою, якщо поводиться, як маленька дитина (боїться, хоча знає, що все "не насправді").

У процесі подальших розпитувань з'ясувалося, що сильних почуттів в інших ситуаціях свого життя дівчина практично не переживає. Вона скаржилася на нудьгу, самоту, відчуття нереальності навколишнього світу. Студентка була не задоволена своїми стосунками з близькими, вважала себе нетямущою І звичайною, не здатною до досягнень, боялася, що люди помічають це і зневажають її. Поступово психотерапевт зрозумів, що дівчина може бути в повному контакті тільки з фільмами жахів, а від реальних людей, подій та речей вона втікає. Нездатність до розрізнення дійсності та фантазії і була причиною компульсивної (такої, що нав'язливо повторюється І посилюється) поведінки, яка проявлялася під час перегляду таких фільмів. Дівчина не могла їх не дивитися - їй потрібно було хоча б час від часу перебувати у справжньому контакті. Після обговорення цього в групі вона здійснила декілька спроб реального контакту зі своїми товаришами, що привели до інсайту. Поступовий розвиток здатностей до контакту врешті-решт дав їй змогу розв'язати цю проблему.

Гештальттерапія надає великого значення активній свідомості, зокрема усвідомленню всієї повноти контакту людини зі світом. Цим вона відрізняється від глибинних напрямів, проте Ф. Перлз запозичив із них ідею про те, що взаємодія з реальністю часто супроводжується її викривленням. Такі викривлення в гештальттерапії трактують як порушення (дефекти) контактної межі і спрямовують терапевтичний вплив на їх виправлення.