Управління конфліктами - Жаворонкова Г.В. - Конфлікт як джерело розвитку

Сама головна позитивна функція конфлікту полягає в тому, що, будучи формою протиріччя, конфлікт є джерелом розвитку. Найбільш явне вираження це функція конфлікту, що набуває форми кризи, знайшла в концепції Ериксона. Поряд з нею існує й безліч інших більш окремих додатків до загальної тези про позитивну роль протиріч у розвитку індивіда, групи, підприємства, соціуму. Наприклад, у ряді досліджень, заснованих на ідеях Жана Піаже та його школи, показано, що соціо-когнітивні конфлікти можуть бути джерелом інтелектуального розвитку (зокрема дітей).

Під соціо-когнітивним конфліктом розуміється ситуація, коли індивіди мають різні відповіді на ту саму проблему й мотивовані на досягнення спільного рішення.

Чим більш значущий цей конфлікт для учасників ситуації, тим потенційно сильніший його вплив на їхній інтелектуальний розвиток. Також загальновизнаною можна вважати тезу про протиріччя, як джерело розвитку груп, включаючи й можливі конкурентні процеси. Б. Ф. Ломов вважає, що в спільній діяльності "суперництво

(співробітництво) відіграє роль своєрідного "каталізатора" розвитку здібностей". Аналогічну функцію стимулювання активності й розвитку конкуренція відіграє в групі. Прийняття цієї точки зору виявилося в тому, що в психологічний словник 1990 року вперше був уведений термін "конфлікт продуктивний".

Конфлікт як сигнал до зміни

З інших позитивних функцій конфлікту найбільш очевидною є сигнальна фу нкція. Обговорюючи типи критичних ситуацій, Ф. Є. Василюк підкреслює позитивну роль, "необхідність" внутрішніх конфліктів для життя: "Вони сигналізують про об'єктивні протиріччя життєвих відносин і дають шанс вирішити їх до реального зіткнення цих відносин, здатних викликати пагубні наслідки".

Аналогічну сигнальну функцію конфлікти виконують і в міжособистісних відносинах. Конфлікт, подібно болю, виконує сигнальну функцію, повідомляючи нам про те, що щось не в порядку в наших відносинах або в нас самих. 1 якщо ми у відповідь на цей сигнал намагаємося внести зміни в нашу взаємодію, ми приходимо до нового стану адаптації у стосунках. Якщо ми на кожному етапі своїх відносин досягаємо нового рівня адаптацій, це забезпечує збереження, "виживання" наших відносин.

Конфлікт - можливість зближення. Існують і інші приклади, що ілюструють позитивні функції конфлікту, наприклад, "комунікативно-інформаційну" і "сполучну" (у тлумаченні Козера).

Конфлікт - це можливість розрядки напруги, "оздоровлення відносин".

Функція розрядки напруги, "оздоровлення" відносин, що потенційно містить у собі конфлікт, може цілеспрямовано використатися в педагогічній практиці. Наприклад, А. С. Макаренко розглядав конфлікт, як педагогічний засіб впливу на відносини людей. У нього є незакінчена праця "Про вибух", у якій зазначається, що в колективі завжди існує цілий комплекс різних протиріч "різних ступенів конфліктності".

Вибираючи "із загального ланцюга конфліктних відносин найбільш яскраве, що випирає й переконливе, для всіх зрозуміле", Макаренко рекомендує вирішувати його методом "вибуху". "Вибухом" він називає доведення конфлікту до останньої межі, до такого стану, коли вже немає можливості ні для якої еволюції, ні для якого позову між особистістю Й суспільством, коли ребром поставлене питання - або бути членом суспільства, або піти з нього".

Ця остання межа може виражатися в різних формах, але у всіх випадках її головним завданням є ламання неправільно сформованих відносин, на місці яких будуються нові стосунки й нові поняття. Макаренко виявляв велику цікавість до явища "вибуху", хоча й обмовляв при цьому, що "вибуховий маневр - річ дуже хвороблива й педагогічно важка".

Підкреслення потенційних позитивних можливостей конфлікту не повинне змусити нас забути про його ймовірну деструктивну роль у житті особистості. Можна вважати загальновизнаним уявлення не тільки про позитивне значення ефективного вирішення й подолання особистістю виникаючих внутрішньо-особистісних криз, конфліктів, протиріч, але й про негативний, а може й руйнівний вплив, що може мати для особистості їх неподолання. Ми можемо оцінювати вихід людини з конфлікту або кризи як продуктивний, якщо в результаті вона дійсно "звільняється" від проблеми, що його породила, таким чином, що переживання робить людину більш зрілою, психологічно адекватною та інтегрованою.

Ф. В аси люк відзначає, що емоційне переживання кризової ситуації, яким би сильним воно не було, саме по собі не веде до її подолання. Точно так само аналіз ситуації, її обмірковування призводить лише до її кращого усвідомлення.

Справжня ж проблема полягає у створенні нового змісту, коли результатом внутрішньої роботи особистості по подоланню, переживанню критичних життєвих ситуацій, стають зміни в її внутрішньому суб'єктивному світі - знаходження нового змісту, нове ціннісне ставлення, відновлення щиросердечної рівноваги тощо.

І навпаки, ті стратегії, які по суті, є психологічно неефективними, як би їх не оцінював сам індивід, реально виявляються спрямованими на ослаблення, зм'якшення гостроти пережитої кризи й супровідних їй емоційних станів.

Якщо використати медичну аналогію, то можна сказати, що в першому випадку люди, відчувши біль, намагаються з'ясувати його причину й упоратися з ним, вилікувавши хворобу, а в другому випадку вони просто вживають пігулки, намагаючись заглушити неприємні відчуття.

Загальна практична позиція може бути виражена словами Мея: "...Нашим завданням є перетворення деструктивних конфліктів у конструктивні".