Юридична психологія - Александров Д.О. - Teмa 8. Правова психологія

1. Психологічні аспекти правової соціалізації особистості.

2. Психологічна характеристика правосвідомості.

2.1. Правова ідеологія.

2.2. Правова психологія.

2.3. Правова культура.

В юридичній науці хрестоматійними є ідеї інтегративного підходу до права, законотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності. Тільки такий підхід здатен забезпечити досягнення бажаного правового і соціального результату. Зазначається, що поряд із спеціально-юридичним, необхідний підхід особистісний. Особистість - не тільки об'єкт правового впливу, але й джерело формування права, сила, що за допомогою права перетворює соціальну дійсність. Пріоритет особистості, їїпотреб та інтересів у правових рішеннях і діях повинен бути беззаперечним, оскільки це визначається гуманістичною природою права.

Правники, відзначаючи необхідність інтегративного підходу, розвивають власне правову його сторону в аналітичній теорії права; психологічні аспекти цієї проблеми допоки залишаються недостатньо вивченими. Часте вживання слів "психологія" та "особистість" не рятує ситуацію.

Питання психології права потребують більш повного і компетентного розгляду, що й є компетенцією юридичної психології, а точніше - такого її напряму як правова психологія.

Правова психологія-це напрям юридичної психології, що досліджує психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин.

1. Психологічні аспекти правової соціалізації особистості

Кожна людина з моменту свого народження перебуває у постійному та безперервному розвитку, що триває все життя, але найбільшого значення набуває в перші 15-25 років. Цей період має особливе значення за своїми результатами та наслідками через те, що основним його завданням та змістом стає соціалізація особистості. Людина, за словами видатного психолога О.М. Леонтьєва, по суті народжується твариною, яка має унікальну можливість - в процесі прижиттєвого розвитку стати особистістю.

Соціалізація (от лат. sociatis - суспільний) - це процес навчання та засвоєння індивідом соціальних норм, культурних цінностей, зразків поведінки, притаманних певному суспільству чи соціальній групі. Завдяки соціалізації люди одержують можливість взаємодіяти один із одним, передавати соціальний досвід і культурні цінності, що є надбанням попередніх поколінь та втілені в оточуючій предметній і духовній дійсності. В ході соціалізації кожна людина розвиває власну індивідуальність та здатність незалежно мислити і діяти. Соціалізація не є пасивним процесом - вона пов'язана з активною, діяльною участю у ньому самої людини.

В процесі соціалізації індивіда можна виділити дві сторони - соціальну адаптацію й інтеріоризацію. Соціальна адаптація - це пристосування індивіда до соціальних умов, рольових функцій, соціальних норм та цінностей нового для нього середовища. Інтеріоризація - це процес включення соціальних норм, цінностей у внутрішній світ людини, формування здатності особи поєднувати індивідуальні та суспільні інтереси.

Звичайно, найбільш Інтенсивним періодом соціалізації є дитинство та підлітковий вік, але й досягнувши дорослого стану людина повинна адаптуватися до змінюваних соціальних цінностей - під час переходу з одного соціального середовища до Іншого (зміна соціального статусу, шлюб, переїзд із села до міста, зміна місця роботи та кола спілкування і т. ін.), до виконання нових соціальних ролей. Саме тому науковці виділяють два якісно відмінні типи соціалізації: первинна (або рання) та вторинна.

Первинна соціалізація охоплює період дитинства, коли індивід стає членом суспільства та включається у сферу міжособистісних відносин у малих групах. Вторинна соціалізація передбачає своєрідну трансформацію особистості (засвоєння нових цінностей і навичок), за допомогою якої вже соціалізований індивід інтегрується у нові сектори суспільства.

У сучасній науці виділяють наступні соціально-психологічні механізми соціалізації:

ідентифікація-визначення особою своєї належності до певної соціальної групи, що полегшує процес засвоєння норм, відносин та форм поведінки, їй властивих;

імітація (наслідування)-свідоме чи несвідоме відтворення зразків поведінки людей, які є набуттям життєвого досвіду попередніх поколінь;

навіювання - несвідоме відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він взаємодіє;

конформізм - прагнення пристосувати свою поведінку до вимог групи.

Засвоєння соціальних норм І цінностей у різних індивідів відбувається з різною успішністю: можна зустріти людей, які ледь піднялися над тваринним рівнем розвитку-їх життя визначається слабо соціалізованими біологічними і матеріальними потребами. Інколи соціалізація починається більш-менш успішно, але у певний період позитивна тенденція змінюється на негативну (відбувається асоціалізація). Подолання тимчасових негативних змін у процесі засвоєння соціальних норм і цінностей супроводжується двома взаємодоповнюючими процесами: десоціалізацією та ресоціалізацією.

Десоціалізація - це процес "відучування" від старих цінностей, ролей і правил поведінки; ресоціалізація - навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки.

Соціалізація особистості - процес багатовимірний. Одним з найважливіших напрямів загального процесу соціалізації є правова соціалізація, зміст якої полягає в засвоєнні особистістю правових цінностей, перетворенні їх у норми власного життя І поведінки.

Правова соціалізація включає в себе:

- засвоєння критеріїв оцінки юридично значимих ситуацій;

- вивчення законів і соціальних вимог, що визначають міру можливої і належної поведінки в суспільстві;

- усвідомлення та прийняття власних прав і обов'язків, методів і засобів їх реалізації;

- оволодіння необхідними соціальними навичками користування правовими знаннями, вимогами, правилами;

- вироблення певного типу поведінки, що характеризується розумінням особою власної ролі у соціально-правовій системі суспільства та реалізацією правових норм у своїй поведінці.

Особа повинна не тільки зрозуміти, що у суспільстві існують певні закони, але й співвіднести їх із собою - усвідомити, що саме ці закони означають для неї, встановити межі дозволеного й забороненого.

Виділяють такі шляхи засвоєння правових норм і цінностей:

1) традиційний - особа засвоює норми поведінки, погляди і переконання, що притаманні її сім'ї та найближчому оточенню;

2) інституціональний - реалізується в процесі взаємодії людини з різноманітними організаціям и та установами. Деякі з них є спеціалізованими, створеними для реалізації функції соціалізації (наприклад, система освіти), інші неспеціалізованими. вони здійснюють соціалізацію паралельно зі своїми основними функціями (наприклад, армія);

3) стилізований-діє в межах субкультури, тобто сукупності норм, цінностей, поведінкових проявів, характерних для певної групи людей, що обумовлює певний спосіб її життя;

4) міжособистісний-функціонує в процесі взаємодії особи з іншими людьми, які є для неї значимими (батьки, вчителі, друзі іт ін.);

5) рефлексивний - реалізується через індивідуальні переживання та усвідомлення, внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає певні цінності, властиві різноманітним інститутам суспільства, сім'ї, спільноті однолітків І т. ін.

Оскільки насиченість і сутність процесу правової соціалізації протягом життя є досить неоднорідними, можна провести її періодизацію відповідно до життєвих циклів, етапів соціалізації особистості. Кожному з цих етапів притаманні різні агенти й інститути соціалізації. Агенти соціалізації-конкретні люди, які беруть участь у передачі соціального досвіду; інститути соціалізації- установи чи неформальні об'єднання, що впливають на процес соціалізації та спрямовують його (сім'я, школа, група однолітків, трудовий колектив, засоби масової інформації).

Етап дотрудової соціалізації охоплює життя людини від народження до початку трудової діяльності. Він включає в себе: - ранню соціалізацію (від народження до вступу до школи) - коли соціальний досвід засвоюється некритично, за рахунок копіювання та наслідування поведінки дорослих. Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ранньому віці: вона включається в правоподібну діяльність, набуває навичок та засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, відтворює та трансформує їх в рольових іграх, поступово формує хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя; - період навчання (в школі, технікумі, коледжі, університеті тощо)-основними інститутами правової соціалізації стають навчальні заклади, причому морально-правові ціннісні орієнтації персоніфікуються вже не тільки в постатях батьків, родичів, вчителів, але й друзів у групах неформального спілкування. Ступінь засвоєння правових норм, установок, зразків поведінки при цьому суттєво залежить від ставлення дитини до батьків, родичів чи вчителів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до цих осіб сформоване позитивне емоційне ставлення, то дитина за допомогою механізмів наслідування і навіювання засвоює ті морально-правові цінності, якими вони керуються в своєму житті. Якщо ж ставлення до цих осіб є негативним, то вона буде не визнавати не лише їх, але й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. Відбувається переорієнтація на інших людей, що можуть бути носіями деформованої системи цінностей. Особливого значення наявність позитивного авторитету дорослого набуває у підлітковому віці, коли сила впливу батьків зменшується, а впливовість однолітків значно зростає. Повага у неформальному оточенні компенсує невдачі у навчанні чи відсутність уваги з боку батьків. Серед однолітків підліток навчається розв'язувати конфлікти та будувати відносини "на рівних", навідмінувід стосунків у школі та сім'ї, де спілкування засноване на принципі ієрархії. Саме у групі однолітків він пізнає самого себе, свої здібності, слабкі і сильні сторони, група вносить корективну сімейні ціннісні уявлення, засвоєні в ранньому дитинстві. Оскільки тепер у взаємодію вступають різні за приналежністю групи (сім'я, школа, однолітки і т. ін.), підліток зустрічається з протиріччями. Це дозволяє йому співставляти. аналізувати, критикувати різні системи цінностей, що в результаті призводить до формування власної соціальної позиції, системи цінностей. Етап трудової соціалізації - охоплює період зрілості особи, коли вона є суб'єктом суспільних відносин, активно відтворює соціальний досвід шляхом реорганізації та розвитку природного та соціального середовища. Основними інститутами правової соціалізації на даному етапі стають формальні та неформальні групи у трудових колективах. Поведінка людини у таких групах залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі і регламентується системою чинних соціальних норм і системою соціальних заходів впливу.

Етап після трудової соціалізації - охоплює період життя особи, коли вона за своїми фізичними можливостями не здатна брати активну участь у виробничому процесі і спрямовує свою енергію на відтворення соціального досвіду шляхом передавай-ня його молодшим поколінням. Інститутами соціалізації на даному етапі виступають різноманітні громадські організації, у діяльності яких беруть участь пенсіонери.

Крім того, на всіх етапах соціалізації велике значення мають засоби масової інформації, причому їх вплив є досить неоднозначним. Зокрема, це стосується впливу на свідомість і підсвідомість реклами або численних фільмів та серіалів, що формують у дітей і підлітків стереотипи поведінки, яких вони не можуть бачити у найближчому оточенні. Але при цьому не слід забувати про виховну роль засобів масової інформації, що виходять за рамки масової культури. Саме завдяки їм компенсується прірва у можливостях розширення світогляду, що розділяє мешканців великих міст і селян або представників різних соціальних верств населення.

Правова соціалізація нерозривно пов'язана з моральним формуванням особистості. По суті, вона являє собою процес розвитку здатності Індивіда до нормативної свідомості та поведінки, до обмеження власного свавілля, поваги до інтересів інших. Американський психолог Л. Колберг виділяє такі етапи (рівні) розвитку моралі:

передконвенційний (доморальний)- дитина виконує вимоги дорослих лише заради самої слухняності; вона уникає порушення норм, щоб уникнути покарання. її поведінка є результатом впливу авторитету батьків. Дещо пізніше нормативна поведінка набуває властивостей обміну-дитина розраховує на певну винагороду, обіцяну батьками. Тепер вона вже розуміє власні інтереси, а нормативну поведінку розглядає як поступку інтересам інших людей, очікуючи взамін поступки І від них;

конвенційний- формується "моральна свідомість", засади власних, а не запозичених уявлень про "правильне"і "неправильне". У першій фазі даного етапу нормативна поведінка мотивується почуттям сорому у випадку припущення помилки, прагненням заслужити заохочення з боку дорослої людини, що є авторитетом. У другій фазі моральна поведінка обумовлена повагою до правил та прагненням їх дотримуватися;

рівень автономної моралі - особа вже здатна сама розуміти, що у конкретній ситуації є добро, що зло. У першій фазі етапу вона усвідомлює відносність правил та норм і навчається гнучкості у їх застосуванні; у другій-засвоює уявлення про Існування логіки соціального життя, яку неможливо звести до інтересів окремого індивіда; у третій фазі, якої досягають далеко не всі люди, формуються власні моральні принципи, носієм моральних вимог стає сумління особи.

Рівень автономної моралі відповідає вищому рівню правової соціалізації - поведінка особи на основі право-солідарних установок, звична правомірна поведінка як стійка моральна особливість особистості. При цьому особа дотримується правових норм незалежно від обставин, користі, раціональних міркувань, через стійку потребу вчиняти лише правомірні дії - чинити гідно.

Дефектність правової соціалізації може виявлятися в:

- недостатній оцінці цінності права (правовий негативізм),

- безвідповідальному, легковажному ставленні до вимог закону (правовий інфантилізм),

- активному неприйнятті норм права [правовий нігілізм),

- свідомій злочинній поведінці

Психологічна мета правової соціалізації-забезпечення правомірної поведінки, що передбачає формування у особистості такого інтегрального правового утворення як правосвідомість.