Юридична психологія - Бочелюк В.Й. - 1.2. Психологія в системі наук. Система юридичної психологи

Сучасна психологія знаходиться на стику кількох наук: природничі науки — психологія — соціальні науки.

Близькість психології до філософських, природничих, Соціальних наук і наявність із деякими з них спільних проблем не позбавляє психологію самостійності. Багатогранний зв'язок психології з іншими науками зумовлений тим, що в центрі уваги психології с людина. Сьогодні розвиток психології пов'язаний із максимальним розширенням зв'язків психології із суміжними науками при збереженні психологією своєї своєрідності і самостійності.

До XVII ст. вчення про психіку розроблялось у структурі філософської науки. Із XVII до початку XX ст. існувала лише одна галузь психологічних знань. На початку XX ст. почали виділятись окремі її підгалузі.

Диференціація психологічних знань відбувалась за такими ознаками:

— розвитком психіки;

— конкретною діяльністю;

— ставленням людини (як суб'єкта розвитку і діяльності) до суспільства.

До сучасної системи психологічних наук входять:

1. Загальна психологія, що вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини з особистісним розвитком. До проблем загальної психології відносяться теоретичні і експериментальні дослідження, які виявляють найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, и основні поняття і категоріальний устрій. Виявити і описати загальні принципи, категорії, поняття і методи психологічної науки, складові змісту предмета загальної психології можливо лише абстрагуючись від конкретних досліджень, здійснюваних в спеціальних галузях психології. Разом з тим результати досліджень в галузі загальної психології — фундаментальна основа розвитку всіх галузей психологічної науки. Основні поняття загальної психології характеризують психічні процеси, стани і властивості. Психічні процеси охоплюють: пізнавальні процеси — відчуття і сприйняття, пам'ять, уява і мислення; вольові процеси: мотиви, прагнення, бажання, ухвалення рішень; емоційні процеси — почуття, емоції. До психічних станів відносяться прояви психічних процесів: пізнавальних (наприклад, сумнів), вольових (упевненість), емоційних (настрої, афекти). Психічні властивості включають: якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), якості почуття, що закріпилися (темперамент). Розділення на вказані групи основних понять загальної психології умовне. Поняття "психічний процес" підкреслює процесуальний характер явища загальної психології, яке вивчається. Поняття "психічний стан" характеризує статичний момент, відносну стійкість психічного явища. Поняття "психічна властивість" відображає стійкість досліджуваного явища, його повторюваність і закріпленість у структурі особистості. Так, афект може розглядатися і як психічний процес, оскільки в ньому виражена динаміка почуттів, стадіальний його характер; і як психічний стан, оскільки він характеризує психіку в даний період часу; і як прояв психічних властивостей особистості.

2. Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості впродовж онтогенезу людини від народження до старості. Вікова психологія оформилася як самостійна галузь знання до кінця XIX ст. Виникнувши як дитяча психологія, вікова психологія довго обмежувалася вивченням закономірностей психічного розвитку дитини, проте запити сучасного суспільства і логіка розвитку науки визначили очевидною необхідність цілісного аналізу онтогенетичних процесів і міждисциплінарних досліджень. Тепер розділами вікової психології є: дитяча психологія, психологія юності, психологія зрілого віку, геронтопсихологія. Вікова психологія прагне до розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу, вивчає вікову динаміку психічних процесів, що неможливе без урахування впливу на індивідуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов. Для вікової психології вельми істотні диференціально-психологічні відмінності, до яких відносяться статева зрілість і типологічні властивості індивіда. Значне число досліджень будується на основі методу вікових (поперечних) зрізів: шляхом порівняння властивостей вибірок, які відрізняються одна від одної за хронологічним віком. Певними перевагами перед порівняно-віковим методом мають лонгітюдні (подовжні) дослідження, в яких розвиток тих або інших психологічних властивостей простежується на одній і тій же вибірці впродовж більш тривалого періоду онтогенезу. Особливе місце в сучасній віковій психології займає група генетико-моделюючих методів, заснованих на каузально-генетичному методі Л.С. Виготського. Вивчення розвитку за допомогою методу активного формуючого експерименту (П. Я. Гальперін) та інших повчальних методів ведеться в процесі спрямованої дії на певні властивості або сторони психічного розвитку суб'єкта. До найважливіших практичних завдань, які стоять перед віковою психологією, відноситься створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту і умовами психічного розвитку дитини, організація оптимальних форм дитячої діяльності і спілкування, психологічна допомога в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості. Вікова психологія складає наукову підставу педагогічної психології.

3. Педагогічна психологія (від гр. pais (paidos) — дитя і ago — веду, виховую) — галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання і виховання. Педагогічна психологія досліджує психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих якостей особистості; умови, що забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можливості обліку індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом і учнями, а також відносини в учбовому колективі; психологічні питання самої педагогічної діяльності (психологія вчителя). Зародження педагогічної психології як самостійної галузі психологічної науки пов'язано з проникненням у психологію ідей розвитку в другій половині XIX ст. Перші успіхи експериментальної психології дозволяли сподіватися на те, що відомості про дані, отримані в психологічних лабораторіях, і їх застосування в процесі навчання істотно оптимізують педагогічний процес. В основі сучасної педагогічної психології лежить фундаментальне положення про те, що суттю індивідуального психічного розвитку людини є засвоєння нею суспільно-історичного досвіду, зафіксованого в предметах матеріальної і духовної культури. Засвоєння це здійснюється за допомогою активної діяльності людини, засоби і способи якої актуалізуються в спілкуванні з іншими людьми. Тим самим різко перебудовується спрямованість досліджень по педагогічній психології: основою її стратегії стає не реєстрація досягнутого рівня психічного розвитку, а активне формування психічних процесів і властивостей особистості. Відповідно до цієї загальної стратегії розробляються і інші питання педагогічної психології. Так розвивається теорія поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна та інші). Вивчаються засоби і методи розвиваючого навчання, аналізуються взаємозв'язки організації навчання з етапами розумового розвитку (У. У. Давидов), роль диференційованого підходу до проблеми навчання, засоби і методи контролю і оцінки учбової діяльності. Особливе місце займають розробки з цілеспрямованого формування необхідних властивостей особистості. З відомою мірою умовності, пов'язаної з реальною єдністю навчання і виховання, педагогічну психологію можна розділити на психологію навчання (яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навиків) і психологію виховання (яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості).

4. Психологія праці, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності, вивчає професійно важливі якості, які стосуються певної спеціальності, психологічні основи організації праці, підвищення продуктивності праці, стосунки у трудовому колективі. Психологія праці — наука, що вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності і відношення людини до праці. Об'єкт психології праці — діяльність індивіда у виробничих умовах "і умовах відтворення його робочої сили. Сучасна психологія праці відмовилася від уявлень про існування двох розімкнених циклів: виробництва і споживання, в яких людина поперемінно і незалежно виступає спочатку як виробник, а потім як споживач. З позицій психології праці робочий і вільний час індивіда тісно взаємозв'язані, так само як умови праці і відтворення робочої сили. Основи психології праці формувалися під впливом медицини, фізіології, техніки, соціології і т. ін. Початковим моментом включення тієї або іншої дисципліни в рішення проблем вдосконалення праці служило ухвалення того, що організація праці може дати більшу продуктивність, ніж її інтенсифікація, а економічні витрати на працівника (його освіта, медичне обслуговування, поліпшення житлово-побутових і екологічних умов життя) обертаються прибутком у сфері виробництва. При цьому кожна з дисциплін внесла свій внесок у розвиток психології праці, формулювання її завдань. Початком формування психології праці як самостійної наукової дисципліна прийнято враховувати появу книг Г. Мюнстерберга "Психологія і ефективність виробництва" і "Основи психотехніки". Істотний внесок у вивчення праці був зроблений І. М. Сєченовим, роботи якого поклали початок дослідженням раціональної організації і проектування трудової діяльності. Проте потрібен був тривалий час для того, щоб психологія праці виділила власний предмет і дала імпульс новим напрямам у вивченні праці: інженерній психології, авіаційній і космічній психології, ергономіці, психології управління. Головні завдання психології праці на сучасному етапі безпосередньо пов'язані з суспільними завданнями вдосконалення виробничих відносин і підвищення якості праці, поліпшення умов життя, усунення аварійних ситуацій, демократизації і формування відповідної культури праці. Сучасний розвиток психології праці ґрунтується на психології наукової організації праці. Це галузь психології, що вивчає закономірності вдосконалення психічної складової трудового процесу. Завдання психології наукової організації праці полягають в розробці способів формування адекватних мотивів трудової діяльності, впорядкованої ієрархії цілей, довершених систем когнітивнлх дій, а також у вивченні суб'єктивного віддзеркалення людиною трудового процесу. Розвитку психології наукової організації праці сприяли визнання обмеженості досліджень, що охоплюють тільки зовнішні поведінкові прояви трудової діяльності (операції, прийоми, рухи), а також широке розповсюдження професій, які не володіють виразно помітними зовнішніми ознаками (оператори систем стеження, науковці і т. ін.). Наявність внутрішніх когнітивних проявів, характерних для цих професій, зумовило створення спеціальних методик (побудова когнітивних карт, методи штучної деавтоматизації навику, асоціативний експеримент, біологічний і психологічний зворотний зв'язок), що дозволяють проникнути в структуру індивідуальних психологічних переживань трудового процесу і запропонувати рекомендації по їх регулюванню і контролю. На появу психології наукової організації праці певний вплив мали інформатика, теорія і практика штучного інтелекту, когнітологія.

5. Військова психологія — галузь психології, яка вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності в залежності від суспільно-історичних умов, рівня військової техніки, характеристик особистості бійця, особливостей військового колективу, методів бойової і політичної підготовки. Ця галузь психології виникла зі створенням армії, служить інтересам забезпечення збройного захисту, виробляє рекомендації з удосконалювання теорії і практики вивчення, добору, навчання, виховання військовослужбовців, політичної роботи, психологічної підготовки воїнів. При цьому широко використовується досвід війни, великих військових навчань, учбово-бойової практики. Напрями військової психології відповідають видам збройних сил. її проблеми розробляються у взаємозв'язку з соціальною психологією, психологією праці, педагогічною психологією і т. ін.

6. Соціальна психологія — галузь психології, яка вивчає закономірності поводження і діяльності людей, які обумовлені фактом їхнього включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Протягом тривалого періоду соціально-психологічні погляди розроблялися в межах різних філософських вчень. Елементи соціальної психології складалися й усередині конкретних наук — у психології і соціології, а також в антропології, етнографії, кримінології, мовознавстві тощо. До другої половини XIX ст. відносяться перші спроби створення самостійних соціально-психологічних концепцій: "психологія народів" (М. Лацарус, X. Штейнталь, В. Вундт), "психологія мас" (С. Сигеле, Г. Лебон), теорія "інстинктів соціального поводження" (У. Макдугалл). Початком існування соціальної психології як особливої дисципліни вважається 1908 p., коли одночасно з'явилися роботи англійського психолога У. Макдугалла й американського соціолога Е. Росса, у назвах яких вживався термін "соціальна психологія". Соціальна психологія як самостійна наука містить такі основні розділи: закономірності спілкування і взаємодії людей (зокрема роль спілкування в системі суспільних і міжособистісних відносин); психологічні характеристики соціальних груп, як великих (класи, нації), так і малих (де вивчаються такі явища, як згуртованість, лідерство, процес прийняття групових рішень і т. ін.); психологія особистості (сюди, зокрема, відносяться проблеми соціальної установки, соціалізації і т. ін.). Розгляд усіх цих проблем здійснюється на основі принципу діяльності, що означає дослідження соціально-психологічних явиш у реальних соціальних групах, об'єднаних спільною діяльністю, за умови, що зазначена діяльність опосередковує всю систему внутрігрупових процесів. Це дозволяє розглядати кожну групу як одиницю у всій сукупності суспільних відносин і розкрити механізми розвитку групи, перетворення її з дифузійної групи у колектив. Соціальна психологія побудована на таких методологічних принципах, які дозволяють виконати свою основну практичну задачу — сприяти оптимізації керування соціальними процесами. Великого значення набуває також створення психологічної служби, яка могла б забезпечити рішення прикладних проблем соціальної психології в економіці, у системі виховання, у сфері масової інформації, у спорті, у сфері побуту тощо.

7. Психологія спорту — галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення закономірностей-прояву і розвитку психіки людини, а також групових взаємодій в умовах змагальної і тренувальної діяльності. Як і багато інших напрямків психології, психологія спорту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті рр. XX ст. (П. О. Рудик, О. ІД. Пуні та ін.), причому в цій області основні дослідження були спочатку зосереджені на вивченні індивідуальних особливостях спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способів підвищення ефективності спортивних тренувань. З часом спектр питань, розроблюваних психологією спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з урахуванням досягнень загальної, педагогічної, вікової і соціальної психології розробляються програми спеціальних тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фізичної, так і психічної тренованості спортсменів, їх емоційно-вольової, етичної, моральної і колективістської підготовленості. У психології спорту досить детально досліджені закономірності ефективного формування рухових навичок і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і координованості рухів. У цих дослідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізованого сприйняття спортсменів, наприклад почуття часу, почуття дистанції, зміни швидкості руху об'єкта, передбачення миттєвого розвитку подій тощо. Крім того, приділяється увага розвиткові методів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного мислення, погодженої взаємодії в групових іграх і т. ін. Поглиблення цих досліджень йде як в області вивчення здібностей спортсменів і їхнього спеціального добору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей у процесі тренувальної діяльності. Особливу проблему складають такі напрямки психології спорту, як психічна саморегуляція, керування своїм станом у передстартовий період, у ході змагань і після виходу із змагальної ситуації. Цим питанням, а також відношенню спортсменів до своїх перемог і поразок приділяється більше уваги в останніх дослідженнях. В окремий напрямок виділяються соціально-психологічні дослідження, що розглядають проблеми формування команд, міжособистісні відносини в них, прийоми і способи підвищення їхньої згуртованості і ціннісно-орієнтованої єдності, питання взаємин із тренером або тренерським колективом, з болільниками (у тому числі з "спортивними фанатами") і т. ін. Основні задачі сучасної психології спорту складаються не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку особистості спортсмена, у підвищенні його загальної і психологічної культури.

8. Медична психологія (від лат. medicus — лікарський, лікувальний) — галузь психології, яка вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи і реабілітації хворих. В галузь дослідження медичної психології входить широкий комплекс психологічних закономірностей, пов'язаних з виникненням і плином хвороб, вплив тих або інших захворювань на психіку людини, забезпеченням оптимальної системи оздоровчих впливів, характером відносин хворої людини з мікросоціальним оточенням. Структура медичної психології включає ряд розділів, орієнтованих на дослідження в конкретних областях медичної науки і практичної охорони здоров'я. Найбільш загальними з них с клінічна психологія, яка включає патопсихологію, нейропсихологію і соматопсихологію. Інтенсивно розвиваються галузі медичної психології, пов'язані з психокорекційною роботою: психогігієна, психофармакологія, психотерапія, психічна реабілітація. Серед найважливіших проблем медичної психології:— взаємодія психічних і соматичних (тілесних, фізіологічних) процесів при виникненні і розвитку хвороб, закономірності формування захворювання, вивчення динаміки усвідомлення хвороби, формування адекватних особистісних установок, пов'язаних з лікуванням, використання компенсаторних і захисних механізмів особистості в терапевтичних цілях, вивчення психологічного впливу лікувальних методів і засобів (медикаментів, процедур, клінічних і апаратурних досліджень, хірургічних втручань і т. ін.) з-метою забезпечення їх максимально позитивного впливу на фізичний і психічний стан пацієнта. Значне місце серед досліджуваних питань займають психологічні аспекти організації лікувального середовища (стаціонару, санаторію, поліклінік тощо), вивчення відносин хворих з родичами, персоналом і один з одним. У комплексі проблем організації лікувальних заходів особливе значення має вивчення закономірностей психологічного впливу лікаря в ході проведення ним Діагностичної, лікувальної, профілактичної роботи, раціональної побудови взаємин учасників Лікувального процесу.

9. Психологія творчості - галузь психологічних досліджень творчої діяльності людей у науці, літературі, музиці, образотворчому і сценічному мистецтві, у винахідництві і раціоналізаторстві. Методологічною основою психології творчості є принцип історизму. Особливий розділ психології творчості присвячений вивченню творчої діяльності дітей. До специфічної проблематики відноситься вивчення ролі уяви, мислення, інтуїції, натхнення, надситуативної активності, індивідуально-психологічних особливостей, що виявляються в процесі творчості (здатності, талант, геніальність і т. ін.), впливів на особистість її входженням у творчий колектив, факторів, здатних стимулювати творчу активність (групова дискусія, мозкова атака і т. ін.).

10. Юридична психологія (від лат. juris — право) — галузь психологічних вчень, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих, правом відносин. Під впливом успіхів експериментальної психології наприкінці XIX — початку XX ст. були проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології. Основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту (А. Провині, Г. Гросс, К. і Марбе, В. НІ терн та ін.), "діагностики причетності" до злочину (К. Юнг), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного добору і навчання юристів (Г. Мюнстерберг). Дослідження з юридичної психології стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. минулого сторіччя. Були виконані численні роботи з вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи (О. Е. Врусиловськии, М. Н. Гернет, М. М. Гродзинський, О. С. Тагер та ін.), проведені оригінальні досліди по виявленню психологічних методів слідів злочину (О, Р. Лурія). Значно активізувалися наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи. Систему сучасної вітчизняної юридичної психології утворять кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми злочинного поводження й особистість злочинця; судова психологія, яка охоплює широке коло питань, пов'язаних із судочинством; виправна психологія, яка розробляє проблеми виправлення правопорушників; правова психологія, яка вивчає правосвідомість, принципи її виховання, причини деформації. У юридичній психології застосовуються всі основні методи психології (експеримент, спостереження, бесіда, анкетування, тестування та ін.), розробляються і специфічні для даної галузі знань методи (наприклад психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи і т. ін.).

11. Патопсихологія (від гр. pathos - страждання, хвороба) — розділ медичної психології, яка вивчає закономірності розпаду психічної діяльності і властивості особистості при хворобі. Аналіз патологічних змін здійснюється на основі зіставлення з характером формування і протікання психічних процесів, станів і властивостей особистості в нормі. У цьому полягає основна відмінність патопсихології, яка інтерпретує дані дослідження в категоріях психологічної теорії, від психопатології — галузі психіатрії, яка вивчає патологію психіки на основі загально клінічних категорій (виникнення і результат хвороби як клінічно закономірна зміна симптомів і синдромів). При цьому якщо клінічні (психопатологічні) дослідження виявляються, описують і систематизують прояви порушених психічних процесів, то патопсихологія розкриває характер протікання й особливості структури психічних процесів, що призводять до симптомів, які спостерігаються в клініці. Патопсихологія вивчає психічні розлади в першу чергу експериментально-психологічними методами. Прикладне значення патопсихології у практиці медицини виявляється у використанні отриманих в експерименті даних для диференціальної діагностики розладів психіки, установлення ступеня виразності психічного дефекту в інтересах експертизи (судової, трудової, військової і т. ін.), оцінки ефективності проведеного лікування по об'єктивних характеристиках динаміки психічного стану хворих, аналізу можливостей особистості хворого з погляду її зберігаючих сторін і перспектив компенсації утрачених властивостей з метою вибору оптимальних психотерапевтичних заходів, проведення індивідуальної психічної реабілітації. Значення патопсихологічних досліджень для психології полягає в можливості більш глибокого пізнання закономірностей функціонування і розвитку нормальної психіки, вивчення категорій "психічної норми", "психічного здоров'я", а також факторів, що активізують або гальмують розвиток особистості в ході її онто- і соціогенезу. Основи сучасної патопсихології закладені в працях відомих психологів О. Р. Лурії, Б. В. Зейгарника та ін.

12. Зоопсихологія (від гр. zoon— тварина, psyche— душа, logos — навчання) — наука, про психіку тварин, про прояви і закономірності психічного відображення на цьому рівні.. Зоопсихологія вивчає формування психічних процесів у тварин в онтогенезі і у процесі еволюції. Психічним здібностям тварин приділяли увагу вже античні мислителі. Зародження наукової зоопсихології наприкінці XVIII — початку XIX ст. пов'язано з іменами Ж. Л. Бюффона і Ж. Б. Ламарка, а пізніше — Ч. Дарвіна. Основоположниками наукового вивчення психічної активності тварин були К. Ф. Рулье і В. А. Вагнер, що поклали в XIX—XX ст. початок матеріалістичному еволюційному напрямкові.

13. Екологічна психологія (психологія навколишнього середовища) — міждисциплінарна галузь знання, яка формується, про психологічні аспекти взаємин людини і навколишнього середовища (просторово-географічного, соціального, культурного), органічно включена у життєдіяльність людини, і регуляції, яка служить важливим фактором її поводження і соціальної взаємодії. Знаходиться на стику психології і соціальної екології як особливої дисципліни, що вивчає широке коло соціально-гуманітарних проблем взаємодії людини і навколишнього середовища. Екологічна психологія вивчає найбільш ефективні способи поліпшення умов життя в населених пунктах, місцях роботи і т. ін.

14. Економічна психологія (від гр. oikonomike — букв, мистецтво ведення домашнього господарства) — галузь психології, яка вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей. До найважливіших проблем економічної психології відноситься виявлення місця особистості людини в структурі продуктивних сил, людської праці. Людина при цьому розглядається, умовно говорячи, як економічна реальність, тобто з погляду тих ресурсів, якими вона володіє як творець матеріальних і духовних цінностей. До числа проблем економічної психології відноситься вивчення відношення людини до різних форм власності. Економічна психологія вивчає психологічні умови.ефективного функціонування господарського механізму, психологічні умови ефективності планування тощо. -

15. Гештальт-психологія (від нім. Gestalt— образ, форма) — напрямок у західній психології, який виник у Німеччині в першій третині XX ст. і висунув програму вивчення психіки з погляду цілісних структур (гештальтів), первинних стосовно своїх компонентів. Гештальт-психологія виступила проти висунутого структурною психологією (В. Вундт, Е. Тітченер та ін.) принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них за законами асоціації або творчого синтезу складних психічних феноменів. Ідея про те, що внутрішня, системна організація цілого визначає властивості і функції утворюючих його частин, була застосована спочатку до експериментального вивчення сприйняття (переважно зорового). Це дозволило вивчити ряд його важливих особливостей: константність, структурність, залежність образу предмета ("фігури") від його оточення і т. ін. При аналізі інтелектуального поводження була простежена роль сенсорного образу в організації рухових реакцій. Побудова цього образа пояснювалося особливим психічним актом збагнення, миттєвого схоплювання відносин у сприйманому полі. Ці положення гештальт-психологія протиставила біхевіоризмові, який пояснював поводження організму в проблемній ситуації перебором "сліпих" рухових проб, що випадково приводять до вдалого рішення. При дослідженні процесів людського мислення основний наголос був зроблений на перетворення ("реорганізацію") пізнавальних структур, завдяки яким ці процеси здобувають продуктивний характер, що відрізняє їх від формально логічних операцій, алгоритмів і т. ін. Хоча ідеї гештальт-психології сприяли розвитку знання про психічні процеси (насамперед розробці категорії психічного образу, а також ствердженню системного підходу), її ідеалістична методологія (феноменологія) перешкоджала детерміністському аналізові цих процесів. Психічні "гештальти" і їх перетворення трактувалися як властивості індивідуальної свідомості, залежність якої від предметного світу і діяльності нервової системи представлялася за типом ізоморфізму (структурного аналогу), що є варіантом психофізичного паралелізму. Головні представники — німецькі психологи М. Вертхеймер, В. Келер, К. Коффка. Близькі до неї загальнонаукові позиції займали К. Левін і його школа, що поширили принцип системності й ідею пріоритету цілого в динаміку психічних утворень на мотивацію людської поведінки, К. Гольдштейн — прихильник "холізму" (цілісності) у патопсихології, Ф. Хайдер увів поняття про гештальт в соціальну психологію з метою пояснення міжособистісного сприйняття тощо.

16. Політична психологія (від гр. politika — державні або суспільні справи)— галузь психології, яка вивчає психологічні компоненти (настрої, думки, почуття, ціннісні орієнтації і т. ін.) у політичному житті суспільства, які формуються і виявляються на рівні політичної свідомості націй, класів, соціальних груп, урядів, індивідів і реалізуються в їх конкретних політичних діях. У психологічній науці багато проблем, що складають предмет політичної психології (політичне виховання, суспільна свідомість, психологія ідеологічного впливу, політична активність мас і т. ін.), вирішуються в рамках соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки, філософії.

17. Психологія релігії — галузь психології, яка вивчає психологічні і соціально-психологічні фактори, що обумовлюють особливості релігійної свідомості, її структуру і функції. Психологія релігії виникла наприкінці XIX— початку XX ст. (В. Вундт, У. Джеймс, Т. Рібо та інші) і накопичила значний матеріал про зміст релігійної свідомості, яка включає такі поняття, як бог (дух), рай, пекло, гріх та інші, а також про емоційні стани і почуття людини під час молитви, сповіді й здійснення інших обрядів. У психології релігії існує кілька плинів, які базуються на різних теоретико-методологічних підставах. Вона використовує теоретичні положення і методи загальної і соціальної психології, соціології, етнографії й історії релігії. Вивчення законів формування, розвитку і функціонування релігійної психології ведеться в таких напрямках: загальна теорія психології релігії, яка вивчає зміст і структуру релігійної свідомості, специфіку релігійних почуттів, психологічні функції релігії в духовному житті особистості і суспільства; диференціальна — розглядає релігійну свідомість і почуття віруючих з урахуванням конкретного соціального середовища й історичної епохи; психологія релігійних груп вивчає соціально-психологічну структуру релігійних громад, механізми спілкування, наслідування, установок і їхній вплив на свідомість, почуття та поводження віруючих; психологія релігійного культу досліджує вплив релігійних обрядів на психіку людини.

18. Психологія родини і шлюбу — міждисциплінарний напрямок у психології, який вивчає проблеми шлюбу і родини; включає дослідження в галузі соціології, економіки, етнографії, історії, юриспруденції, демографії і т. ін. Уперше систематичне вивчення було розпочато наприкінці 20-х на початку 30-х рр. XX ст. у США. Бурхливий ріст досліджень привів до того, що в 60—70-х рр. активно дискутувалися питання про можливості виділення досліджень шлюбу і родини в окрему науку: Однак у зв'язку з тим, що даний об'єкт у кожній з наук розглядається зі своєї специфічної точки зору, це питання залишилося відкритим. Психологічні дослідження шлюбу і родини включають: вивчення факторів, що впливають на якість шлюбу, цикл розвитку родини, рольову структуру родини, розподіл влади між членами родини, спілкування у родині, настанову на шлюб і родину, детермінанти вибору шлюбного партнера, психологічні особливості батьків і дітей тощо. В окрему галузь дослідження виділене вивчення процесу й ефективності сімейного і шлюбного консультування. Ці дані слугують підставою для формування різного роду соціальних і психологічних програм та рекомендацій, спрямованих на допомогу родині. Вони служать джерелом розробки наукових принципів підготовки фахівців, які працюють з родиною в цілому та з окремими її членами.

19. Психологія управління — галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Основна задача психології управління — аналіз психологічних умов і особливостей управлінської діяльності з метою підвищення ефективності та якості роботи в системі керування. В останні роки психологія управління інтенсивно розвивається. Процес керування реалізується в діяльності керівника, у якій психологія управління виділяє такі моменти: діагностика і прогнозування стану й змін управлінської підсистеми; формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на зміну станів керованого об'єкта в заданому напрямку; організація виконання рішення і т. ін. В особистості керівника вона розрізняє його управлінські потреби і здібності, а також його індивідуальну управлінську концепцію, що включає надзадачу, проблемний зміст, управлінські задуми та внутрішньо прийняті принципи і правила керування. Керуюча підсистема представлена спільною діяльністю великої групи ієрархічно взаємозалежних керівників. Психологія управління вивчає способи їхнього сполучення, що дозволяють перетворити акти їхньої індивідуальної діяльності в цілісну колективну управлінську діяльність. На способи такого сполучення впливають правові повноваження керівників, характер взаємозв'язків виконуваних ними обов'язків, особливості стимулювання їхньої праці, особисті взаємини та ін. Недосконалість спілкування виявляє себе в різних формах (конфлікти, відомчі бар'єри і т. ін.). Вивчення психологічних умов забезпечення цілісного функціонування апарату управління — один з найважливіших напрямків психології управління. Оскільки предметом управлінської діяльності є колективна праця конкретної організації, а за умовами і змістом праці ці організації істотно розрізняються, психологічні особливості управлінської діяльності набувають у кожному випадку специфічного характеру і підлягають спеціальному вивченню.

З розвитком наукової думки та розширення людської діяльності виникають нові, різноманітні галузі психологічного знання.

Деякі психологи виділяють психологію як розділ науки, яка вивчає феномен "пси". Існує багато синонімів психології. Це "парапсихологія", "психртроніка" тощо. Під феноменом "пси" дослідники розуміють сукупність паранормальних феноменів свідомості, які до цього часу мало зрозумілі. До них вони відносять телепатію, яснобачення, телекінез тощо.

Психологія тісно взаємопов'язана з іншими науками, наприклад із педагогікою. Ці науки вийшли в різний час із філософії: психологія — початок XVII ст., педагогіка XIX ст.. Психологія і педагогіка за своїм значенням посідають перше місце серед інших наук. Співвідношення між психологією і педагогікою аналогічне співвідношенню між фізіологією і медициною.