Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Зв'язки Апостольської Столиці і християнської Київської держави

Процеси християнізації такої великої держави привертали увагу не тільки Константинополя, а й Риму. Зв'язки Києва з папським престолом, які були започатковані ще княгинею Ольгою, не порвалися. У своєму суперництві з Константинополем Рим все частіше і активніше налагоджував зв'язки з князем великої Руської держави. Никонівський літопис доніс до нас повідомлення про обмін князя Володимира з римськими папами кількома посольствами. 988 р., під час облоги Корсуня, до Київського князя прибуло посольство від папи Іоанна XV, одне з найважливіших посольств з Риму. Посли передали мощі св. Климента папи римського, які знайшли Кирило і Мефодій у Херсонесі. Із Корсуня князь Володимир привіз мощі до Києва і наказав встановити їх у церкві пресвятої Богородиці Марії (так звана Десятинна) "на благословення собі". 991 р. в Київ прибуло нове посольство від того папи римського. А 994 р. відмічається в літописі як час повернення посольства Володимира з Апостольської Столиці.

Посольський зв'язок і подарована католицькою церквою дорогоцінна реліквія — мощі святого Климента папи римського підтверджують вплив Риму на процеси утвердження християнства серед східних слов'янських народів. У цей же час вийшли твори "Слово на оновлення Десятинної церкви" і "Чудо св. Климента о отрочати", в яких папа-мученик, що прийшов з Риму через Корсунь до Києва, прославляється як рятівник і покровитель руського народу.

Під час перебування на папському престолі Сильвестра II в Русь двічі приходили посольства (990 і 1000 рр.). Слід зазначити: Сильвестр II вважався відомим вченим і вчителем імператора Оттона III, матір якого, Теофана, була сестрою Володимирової дружини Анни. Останнє посольство цікаве тим, що серед послів були посланці угорського йі чеського королів. У 1001 р. князь Володимир відправив своїх послів до Апостольської Столиці. Він хотів мати різнобічні зв'язки з усією Західною Європою. З боку Риму також спостерігалася певна зацікавленість у поширенні католицьких ідей у Русі. Це видно з листа латинського монаха Бруно до німецького імператора Генріха П. У ньому детально описано перебування єпископа в Києві. Шлях католицького проповідника пролягав через Київ до печенігів, серед яких він намагався поширювати християнство. В Києві князь Володимир дуже привітно прийняв єпископа та 11 католицьких ченців. Княжа кінна охорона супроводжувала Бруно і його супутників аж до кордону Київської держави. Ці факти підтверджують, що в Київській Русі однаково з повагою ставилися як до східної, так і до західної гілок християнства.

Спроба Апостольської Столиці схилити Русь-Україну прийняти латинський обряд

Наприкінці X ст. для католицької церкви знову відкривається поле діяльності на Сході через те, що польський король Мешко та його оточення прийняли католицьку віру. 1000 рік ознаменувався створенням східної архієпископської кафедри в м. Гнезно. Таким чином, для Риму відкрився ще один шлях для посилення свого впливу на східних теренах Білорусії й України.

Утвердження латинської віри в Польщі і в Угорщині мало велике значення для Апостольської Столиці. Зміцнення католицьких позицій у Польщі до певної міри звільняло Рим від залежності від німецьких феодалів, а в Угорщині — сприяло поступовому витісненню візантійського впливу на Сході. Після цього увагу папського престолу було привернено до Київської Русі. Римські ієрархи прагнули мати свій вплив на релігійні процеси в руських землях.

Сам князь Володимир, прийнявши християнство й зміцнивши свою державу, підтримував дружні стосунки з Болеславом Лядським та Андрієм Чеським. Діти князя Володимира були одружені з членами родин західноєвропейських правителів. Це засвідчує однакове ставлення князя та його двору як до православної, так і до католицької церков.

Літопис розповідає про складну ситуацію в родині князя Володимира наприкінці його князювання. Довідавшись про змову, яку готує проти нього син Святополк, Володимир наказує ув'язнити сина, його дружину-полячку та її єпископа-наставника Райнберга, котрий так і помер у в'язниці. В 1013 р. Володимир звільнив сина з невісткою, але тримав їх біля себе — у Вишгороді. Після смерті Володимира Великого Свято-полк оголосив себе спадкоємцем.

Святополк увійшов в історію як братовбивця, діставши від народу прізвисько Окаянний за вбивство трьох своїх братів — Бориса, Гліба і трирічного Святослава. Одержавши підтримку й допомогу з Польщі, Святополк з військом, в якому були поляки, угорці й інші іноземці, в серпні 1018 р. повернув собі Київ. Ця перемога, яку вітав київський митрополит Іван, набула великого розголосу. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Німеччиною й Візантією. Польський король Болеслав Хоробрий виношував плани посилення свого впливу на Київську Русь. Однак у 1018—1019 рр. князь Ярослав розбив військо Святополка і посів княжий престол у Києві. Через три роки польський король домігся в папи Бенедикта VIII призначення окремого "єпископа для Русі". Таким єпископом було призначено болгарина за походженням — Олексія.

Спроба виявилася невдалою. У Русі в першій половині XI ст. зміцнювалася й розширювалася самочинна і самоуправна церква. Пристосовуючись до світоприйняття слов'ян, інкультуруючись зі стародавніми звичаями й обрядами дохристиянського походження, утверджувався східний обряд, а латинські обряди не сприймалися в Київській Русі, і католицька церква відчувала серйозну протидію.