Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Підготовка Берестейської унії та її наслідки

Наприкінці XVI ст. остаточно сформувалася платформа майбутньої унії. Основними умовами об'єднання церков стали: збереження за уніатською церквою православних обрядів і визнання главенства папи римського, новоутворена церква не зобов'язана входити до складу польської католицької організації, а має безпосередньо підпорядковуватися апостольському престолу.

Важливою передумовою Берестейської унії була про-уніатська політика короля, вищих урядників Речі Посполитої та представників папського престолу. Після вирішення державних справ король Сигизмунд III Ваза почав активно втілювати політику римської курії в державі. В свою чергу, після Тридентського собору Рим підтримував сильну королівську владу, що імпонувало Сигизмунду. Сильним прискорювачем унійної справи стало створення в 1589 р. Московського патріархату, адже в цьому володарі Речі Посполитої побачили загрозу виходу України й Білорусії з королівства. Сигизмунд III та його прибічники вважали, що утворення Московської патріархії сприятиме симпатіям до Росії серед православних у королівстві, активізації релігійних, культурних та політичних зв'язків між православними в обох країнах.

Необхідно відзначити важливість рішень православних єпископів на соборі в містечку Белзі. Його учасники заявили, що більше не можуть терпіти втручання східних патріархів у церковні справи в Україні, тому потрібно порвати з ними раз і назавжди. Єпископи ухвалили, що визнають папу головою Вселенської церкви згідно з Номоканоном Ярослава, та поривають з Константинопольським патріархом, котрий своїми діями шкодить українському православ'ю. Учасники Белзького собору надіслали лист до короля Сигизмунда III, в якому єпископи заявили про свою згоду визнати владу папи римського.

Протягом 1595—1596 pp. провадилась інтенсивна робота з підготовки й проведення об'єднуючого собору. З католицької сторони активність проявили члени ордену єзуїтів, католицькі ієрархи та папський нунцій. Від православних до унії були готові перейти єпископи І.Потій, К.Терлецький і Київський митрополит М.Рогоза, котрий провів у 1590 р. таємні переговори з польським королем Сигизмундом ІІІ.

Провівши закриті з'їзди та конференції, узгодивши всі питання з католицьким духовенством і польським урядом, Потій і Терлецький відправилися в Рим, де були урочисто зустрінуті папою Урбаном VIII. Папа прийняв заяву й затвердив "артикули" греко-католицької церкви.

Єпископи, повернувшися з Риму, разом з Київським митрополитом М.Рогозою скликали в м. Бересті собор (1596 р.) і оголосили унію з Апостольською Столицею. Маючи підтримку папи й частково польського уряду, уніатська церква швидко розбудувала свою організацію. Значна частина духовенства здобувала освіту в римських колегіях, а повернувшись, удосконалювала структурні форми церкви. Орден василіан усю свою діяльність присвятив утвердженню уніатства через школи, видавництво книг, місіонерську діяльність. Перебуваючи під опікою Апостольського престолу, новоутворена церква була краще захищена від польського екстремізму, ніж православна. Завдяки цьому унія сприяла збереженню національної культури, мови, обрядів і традицій.

Після Берестейської унії на території України і Білорусії розгорнулася гостра безкомпромісна полемічна боротьба. Проти об'єднання церков виступили такі відомі діячі й вчені, як Х.Філарет, К.Сакович, І.Борецький, С.Зизаній, серед котрих був найзаповзятіший борець проти унії, талановитий полеміст І.Вишенський.

У 20-х роках ХУП ст. за підтримку православної віри виступило сформоване в незалежну воєнно-політичну силу українське козацтво. Гострі антиунійні виступи відбулися під час селянських повстань у 30-х роках XVII ст. й Визвольної війни 1648—1654 рр.

У таких умовах Римська курія активізувала свою політику в Україні. Новообраний понтифік Григорій XV створив спеціальну установу під назвою Конгрегація пропаганди віри, яка взяла під захист уніатську церкву. Адже вона була змушена захищатися не тільки від православ'я, а й від зазіхань польської католицької ієрархії. В свою чергу, король Владис-лав IV вирішив проголосити 1 листопада 1632 р. Статті заспокоєння народу руського.

Проте Статті лише частково задовільнили православних, не отримала обіцяних прав й уніатська церква, хоча за нею стояла римська курія. Найкращим виходом, на думку королівської влади, було створення незалежного Українського патріархату, який об'єднав би уніатську й православну церкви.