Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Богословська діяльність і впорядкування церковної обрядовості. Значення для внутрішнього розвитку та для всього православного світу

У період загальноєвропейської Реформації (XVI—XVII стст.), очевидно, під протестантськими та католицькими впливами, православні Речі Посполитої також усвідомили потребу в систематичному викладенні та правильному засвоєнні основ свого віровчення й культу. Така потреба — катехизація — своїм знаряддям мала катехізиси, або "Сповідання віри". Вони стали для православних так званими символічними книгами.

З кінця XVI — у перших десятиліттях XVII ст. православні користувалися, так би мовити, авторськими катехізисами. Це твори Стефана та Лаврентія Зизаніїв, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Мелетія Смотрицького. Вже в Могилянську добу були відомі "Дидаскалія" Сильвестра Косова та "Поученія новопосвяченому ієреєві" Арсенія Желиборського.

Авторські катехізиси добре прислужилися справі систематизації православної догматики та навчанню вірних в Україні та Білорусі. Як на той час, то вони досить гостро поставили питання про загальноцерковне визнання символічних книг, про узгодження авторської творчості із соборним началом та церковною традицією. Цю проблему добре усвідомив Київський митрополит Петро Могила. Саме вій здійснив соборне укладення та затвердження православного Катехізису.

Ця акція відбулася на відомому Київському соборі 1640 року. Обговорення катехізису — виголошення та тлумачення символу віри, вчення про церковні таїнства, дискутування догматичних питань (наприклад, про час перетворення Святих Дарів) — займало багато часу соборних засідань.

Відкривав обговорення нового сповідання віри 9 вересня 1640 р. відомий богослов і педагог, Києво-Микільський ігумен Ісайя Трофимович-Козловський. Він наголошував на нагальній потребі систематизації православного богослове, очищення віровчення східної церкви від іншовірних впливів та нашарувань. Козловський проголосив автором проекту катехизису П.Могилу. Однак роль Микільського ігумена на

Соборі 1640 р., той факт, що з подання самого Могили (15 вересня) о. Ісайю призначено доктором богослов'я, великою мірою свідчили якщо не про авторство, то принаймні про чільне місце Козловського в укладенні катехізису.

Нову символічну книгу було затверджено Київським собором і подано на всеправославний соборний розгляд. Такий розгляд відбувся в Яссах у 1643 р. Київських богословів там репрезентували Ісайя Козловський, Йосип Кононович-Горбацький, Ігнатій Оксенович-Старушич. В Яссах на основі київського було укладено "Православне сповідання віри соборної і апостольської церкви східної". У тому ж 1643 р. його вдруге затвердили — тепер уже на Константинопольському соборі східних патріархів та єпископату. Однак надруковано в повному обсязі воно було лише в 1662 році в Амстердамі.

Не діставши вчасно виправленого варіанту "Сповідання віри", але відчуваючи нагальну потребу "затамувати уста безстидних промовців, які паплюжать православну церкву", Могила видав у Києві так званий Короткий катехізис. Видрукували його 1645 р. в друкарні Києво-Печерської лаври під назвою "Зібрання короткої науки о артикулах Віри Православно-Католицької християнської. Згідно визнання і науки Церкви Святої Східної Соборної Апостольської, для освічення й науки всім у школах освіченим православним дітям". Короткий катехізис, очевидно, щоб дістати відповідного суспільного розголосу, вийшов спочатку польською (державною) мовою, а потім і "руським діалектом".

Невдовзі після київського видання львівський єпископ А.Желиборський "через обмаль катехізисів, виданих П.Могилою у Києві" зробив перевидання. Назвою своєю — "Зібрання короткої науки о артикулах віри православно-католицької християнської. Як церква Східна Апостольська вчить — для освічення людей молодих до друку подане", та й за змістом львівська книжка наслідувала київське першоджерело.

Нарешті, у 1649 р., вже після смерті Могили, було здійснено московське перевидання Короткого катехізису, щоправда, з редакцією тамтешніх ортодоксів щодо деяких положень.

"Сповідання східної церкви" 1643 р., складене на основі праці київської богословської школи, витримало низку перевидань протягом кількох століть. І нині воно залишається базовою символічною книгою вселенського православ'я. Рівень церковної науки в Київській митрополії Могилянської доби виявився справді світовим.

Занепад у XVI — на початку XVII ст. систематичної церковної освіти та послаблення контролю за діяльністю священицтва негативно вплинули на дотримання норм обрядової практики. Обрядовість у Київській митрополії часто визначалася не стільки церковними приписами, скільки місцевою етнографічною традицією, звичаями. Відмічалося, що до храмів "деколи вводять навіть живу скотину для освячення". Виправлення богослужбової практики було неможливим без появи виправлених і уодностайнених слов'янських служебних книг — требників та служебників.

В першій половині XVII ст. у Київській митрополії видруковано 12 "руських" требників та кілька служебників. Найвідомішими були Стрятинський та Острозький требник 1606 р, кілька видань Требника у Вільні, "Євхологіон" 1637 р., виданий Львівським братством. У Львові протягом 1644 та 1645 рр. за благословенням єпископа А.Желиборського ще перевидано Острозький требник. Однак виправлення церковних обрядів були недосконалими. Велика кількість требників, що базувалися на численних різнорідних джерелах, іноді збільшувала обрядові відмінності та плутанину. Перевірку й уодностайнення обрядової практики могла здійснити лише вища церковна влада — Собор архієреїв.

Подібна ситуація склалася при укладенні служебників. Стрятинський Служебник 1604 р. та Києво-Печерський 1620 р. не вирішували усіх проблем.

Відомо, що ще у 1629 р. молодий Києво-Печерський архімандрит Петро Могила набув першого досвіду соборного вирішення культово-богословських питань. Тоді на одному з помісних соборів, скликаних відновленою православною ієрархією, затвердили складений Могилою "Літургіаріон" (Служебник).

Цей досвід, очевидно, надихав Могилу на соборі 1640 р. Крім розгляду катехізису, багато уваги було приділено опрацюванню матеріалів, що пізніше склали основу нового православного Требника. Це були правила відправи богослужб, таїнств, висвяти священиків, питання про пости, неділі, свята тощо. Про важливість цих питань Могила писав напередодні собору: "наша церква... у звичаях щодо молитви,як і щодо побожного життя, надто зіпсована".

Православний Требник, що отримав історичну назву Требник Петра Могили, було опубліковано в Києво-Печерській друкарні в 1646 році. Складаючись з передмови та трьох частин, він містив виклад правил здійснення — "чинів" щодо найважливіших таїнств та обрядів тодішньої руської церкви. До того ж Требник 1646 р. мав "монастирський" варіант, в якому містилися "чини" та спеціальні настанови для чернечої богослужбової практики.

Требник Петра Могили не обмежився простим викладом обрядів. Він був збагачений численними коментарями про значення та сутність обрядів з погляду вчення Східної церкви. Наводилися також численні суто практичні поради священикам, багато уваги приділено психологічним аспектам поведінки священика.

Требник 1646 р. містив 37 суто "руських" чинів, невідомих у грецьких богослужбах. Використано й римські джерела, зокрема "Ритуал" 1616 р. Проте запозичення були не сліпим копіюванням, а скоріше збудником для повнішого розвитку традицій східної церкви та матеріалом для усталення самобутніх традицій руського (українського) православ'я. Відтворюючи самобутню українську літургійну традицію, Требник довів її значення як загальнохристиянського надбання. В цьому він став поряд з православним Катехізисом 1640. р.

Катехізиси та Требник Могилянської доби стали основою для численних перевидань, для формування потужної православної догматично-літургійної традиції. Крім того, цікавим доробком Петра Могили у справі вдосконалення богослужбової практики є укладені ним канони та церковні співи. Розвивалася тоді й проповідницька діяльність, головними постатями якої були передовсім вихованці Київської колегії. За часів митрополитства Могили розвивалася і власна агіографічна традиція, що наслідувала досвід "Києво-Печерського Патерика". Так, за дорученням П.Могили було написано "Патерикон" С.Косова (1636 р.) та "Тератургіму" Афанасія Кальнофійського (1638 р.) Видані у Києво-Печерській лаврі, ці книги слугували церковній та національній справі — піднесенню авторитету Києва і Києво-Печерського монастиря як духовного центру православного слов'янства.

Отже, праці українських богословів Могилянської доби заклали підвалини впорядкування православної догматики та культової діяльності не лише в Київській митрополії, а й в усьому православному світі.

Контрольні завдання і запитання

1. Охарактеризуйте внутрішнє й суспільне становище Київської митрополії напередодні реформ Петра Могили.

2. Як відбулася легалізація православної церкви після 1632 р.?

3. На чому базувалася і в чому виявлялася нова релігійна політика Владислава IV?

4. Якими шляхами зміцнювалося церковне управління та внутрішня дисципліна в церкві?

5. Розкажіть про наслідки освітньої реформи в Київській митрополії.

Тематика рефератів

1. Реформи церковно-релігійного життя в Могилянську Добу.

2. Ставлення П.Могили до "універсальної унії" православних та уніатів.

3. Культурно-просвітна діяльність П. Могили.

Рекомендована література

1. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви: В 4 т. — Нью-Йорк; С. Бавнд-Брук; Київ, 1990.

2. Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков. Париж, 1969.

3. Голубев СТ. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники: В 2 т. — К., 1888—91.

4. Історія Православної Церкви в Україні. — К., 1997.

5. Крижанівський О.П., Плохій СМ. Історія церкви та релігійної думки в Україні. — К., 1994.

6. П. Могила: богослов, церковний і культурний діяч. — К., 1997.

7. Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.

8. Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. — Торонто, 1990.

9. Феномен Петра Могили. — К., 1996.