Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Особливості періодів викладання богословських курсів в академії

У викладанні богослов'я в Києво-Могилянській академії чітко вирізняються два періоди. Перший відзначається відносною свободою професорів курсу від якихось схоластичних вимог. Свідченням цього є довільність у назві трактатів, у їхньому розміщенні в структурі курсу, в послідовності подання матеріалу. Професори богослов'я прагнули не просто механічно передати зміст віро повчальних догматів, а й дати їм відповідне філософське обгрунтування, створити православну систему богословської науки. Якщо раніше (до XVIII ст.) аргументацією істинності того чи іншого положення православного віровчення виступало лише посилання на Святе Письмо чи Святий Переказ, просте зіставлення взятих звідти думок, без будь-яких логічних дедукцій, то в Київській академії православне віросповідання було приведено в певну, логічно обгрунтовану й послідовну систему. Саме тому беззастережно можна визнати, що всім складом своєї богословської культури Українська церква на початку XVIII ст. наблизилася до сучасного їй стану католицької теології.

Другий період у викладанні богословських курсів у Києво-Могилянській академії починається 1759 р., коли на вимогу митрополита Арсенія (Могилянського) ректор Давид Нащинський змушений був ввести викладання богословського курсу "Православне сповідання Кафолічної Східної Церкви" за єдиним для всієї царської Росії тематичним планом і підручником. Наприкінці століття курс цей дістав назву "Православне вчення або скорочене християнське богослов'я". Читали його лише півроку. За основу курсу було обрано богословську систему Теофана Прокоповича, яку кожний з викладачів міг опрацьовувати по-своєму, зберігаючи при цьому загальний її план.

З 1798 р. згідно з вказівками Священного Синоду в усіх духовних академіях, у тому числі і в Києво-Могилянській, запроваджено читання кількох богословських курсів. До них належать, зокрема, "Повний курс богослов'я", "Церковна історія", "Герменевтика", "Святе Письмо", "Моральне богослов'я" та ін.

Виховну роботу в академії було цілком підпорядковано підготовці "відданих чад" православної церкви. Окрім академічних курсів, цій меті мали слугувати конгрегації — студентські братства в ім'я Пресвятої Богородиці як небесної покровительки києво-могилянців. Члени братств зобов'язані були відвідувати конгрегаційний храм, яким спочатку виступав храм Братського монастиря, а з 1740 р. — Богоявленський храм, збудований на території самої академії. Під час церковних служб спудеї вивчали стрій православного богослужіння, набували навиків церковного читання й співу. При цьому на малих інструкціях спудеї молодших класів вивчали Катехізис, а вже на великих інструкціях старшокурсники вивчали Новий Заповіт.

На власне богословських курсах в Києво-Могилянській академії навчалося небагато спудеїв. Це пояснюється, певно, тим, що протягом всього періоду свого існування вона була загальноосвітньою, а не духовною навчальною установою. Саме тому процес навчання в ній не формував бажання до церковної діяльності. Так, із 52 осіб, які в 1729 р. закінчили богословський курс, духовний сан прийняли лише 16. Більшість випускників, закінчуючи ці курси, відмовлялася приймати чернецтво. В 1758 р. префект академії С.Миславський, відповідаючи на запит Синоду, писав: "Студенти Київської академії, які навчаються філософії й богослов'я, в монахи йти не бажають".

У богословських класах не було такої форми підсумкового контролю за знаннями, як нотати чи іспити. Замість них широко практикувалися диспути, на які запрошували послідовників різних християнських конфесій. Наприкінці кожного семестру спудеї-богослови писали так звані "великі дисертації", захищаючи їх у присутності всіх з навчального потоку.