Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Виникнення й організаційне об'єднання євангельсько-баптистських громад на півдні України

Перших баптистів в Україні, котрі дотримувалися "осібного баптизму", охрещено в р. Інгул в 1864 р. в Єлизаветградському повіті Херсонської губернії в німецькій колонії Новий Данціг з числа лютеран, реформатів і католиків. У 1867 р. в Карлівці й Любомирці завдяки зусиллям Ю.Цимбала, Т.Хлистуна, І.Рябошапки організовано громади баптистського спрямування, хоча ніхто з віруючих ще не був охрещений. Звичайно, баптисти з числа українців спілкувалися із своїми одновірцями — німцями з числа колоністів. Часом навіть проводилися спільні молитовні зібрання, на яких читалося Євангеліє, співалися гімни, велися розмови на релігійні теми. У тісному контакті з цими баптистами були й братські меноніти Ейнлагзької громади (в межах нинішнього м. Запоріжжя). Під час приїзду одного з відомих менонітських діячів А.Унгера 11 червня 1869 р. в р.Сугаклеї біля колонії Старий Данцінг прийняв водне хрещення перший український баптист Юхим Цимбал.

Виникненню євангельсько-баптистських громад у Таврійській губернії передувала діяльність у селах Ново-Василівка та Астраханка Бердянського повіту новомолокан або молокан донського напряму чи захаровців, які ще іменували себе євангельськими християнами. їхнє віровчення, викладене Зиновієм Захаровим, відрізнялося від баптистського в основному визнанням необхідності хрещення дітей віруючих батьків у молодшому віці, а не тільки дорослих віруючих. Крім того, євангельські християни практикували омовіння ніг, проти чого заперечували баптисти. Саме серед протестантів різних напрямів цього регіону й розгорнули в 70-х роках місіонерську діяльність такі баптистські проповідники, як М.Воронін, В.Павлов, І.Рябошапка та ін. Вони проводили багатолюдні зібрання віруючих і здійснювали водне хрещення. У 1884 р. в Ново-Василівці Таврійської губернії відбувся перший самостійний з'їзд баптистів, на якому засновано Союз російських баптистів. Його головою було обрано німецького місіонера І.Віллера. Але вже у 1885 р. керівником союзу стає Д.Мазаєв, процвітаючий мільйонер з Приазов'я.

Завдяки зусиллям баптистських проповідників виникли перші громади у Волинській, Подільській, Чернігівській та Полтавській губерніях. На 70—80-і роки XIX ст. припадає масове поширення баптизму і в Галичині. Перша група баптистів утворилася в м.Коломиї прибулим з м.Берегове, що на Закарпатті, кушнірем Миколою Войтюком. Незалежно від цієї групи у Львові теж виникла група віруючих, яка займалася студією Біблії. Не можна не погодитися з висновком М.Грушевського, що вже в 70-х роках XIX ст. баптизм виступав як "визначне явище українського життя, схвилювавши й урядові, і громадські українські круги".

Російське самодержавство серйозно занепокоїлося поширенням баптизму-євангелізму. Налякане наростанням революційного руху, воно вбачало крамолу в чому завгодно. Не розібратися в суті нової релігійної течії, царський уряд вжив до баптистів та євангельських християн ряд репресивних заходів, ініціатором яких став обер-прокурор Синоду К.Побєдоносцев. Багатьом громадам заборонили вести діяльність, а проповідники зазнавали утисків і переслідувань. 4 липня 1894 р. царський уряд видав закон про заборону діяльності баптистів як небезпечних для держави, тож молитовні зібрання не дозволялися. Дійшло до того, що в паспортах найбільш активних проповідників ставили відмітку "штунда", "аби жодна людина не прийняла їх на роботу і не дала їм житла, щоб життя в Росії стало для них дорогим задоволенням".

Коли в 1897 р. було видано царський указ, яким оголошувався баптизм "терпимим віросповіданням", пожвавилася й діяльність Союзу баптистів. Щоправда, частина віруючих на той час приєдналася до Союзу євангельських християн. Варто зауважити, що у своїх офіційних документах новостворені групи віруючих мали різні назви. В Єлизаветградському та Херсонському повітах вони іменувалися громадами хрещених християн-баптистів, в Основі та Ряснополі Одеського повіту — громадою християн-баптистів. Віруючі селища Бйнлаг називали себе баптистами. Чаплинські штундисти (младоштундисти), котрі заперечували хрещення й хлібо-переломлення, називали себе євангельським братством. Першою громадою, члени якої назвались євангельськими християнами, була Севастопольська. Потім виникли громади євангельських християн і в Катеринославі.

Якщо основне ядро перших послідовників баптизму становили вихідці головним чином із молокан, штундистів, то євангельське християнство поповнювалося за рахунок віруючих, котрі відійшли від православ'я, реформатства і, звичайно, від баптизму. Баптизм відкидав будь-яку участь віруючих у політиці. Завдання своєї внутрішньої місії вбачав у зосередженні виключно на релігійних питаннях. Євангельське християнство культивувало дещо інший соціальний ідеал. Воно робило наголос на "земному покликанні", хоча й не відкидало протестантського вчення про приречення. "Земне покликання" передбачало активну участь віруючих у суспільно-політичному та економічному житті.

Баптизм стояв на грунті протестантського вчення про "осібне приречення", згідно з яким спасіння наперед визначено не всім, хто прийняв баптистську доктрину, а тільки обраним. Євангельське християнство проповідувало можливість спасіння для всіх віруючих, що й розглядалося як боже приречення. Баптизм відрізнявся і більш строгою, ніж євангельське християнство, централізацією, значенням і впливом релігійної ієрархії.

Відмінність між євангельським християнством і баптизмом була і в деяких інших питаннях. У євангельських християн рукопокладання служителів здійснювали найстарші віруючі, не обов'язково служителі* До розлучення і вступу в повторний шлюб євангельські християни ставилися більш суворо, ніж баптисти. Хоча ці розходження й не були догматичними, вони до певного часу заважали об'єднанню двох споріднених течій в один союз. Починаючи з 1884 р., лідери баптистів та євангельських християн робили неодноразові спроби домовитися між собою про об'єднання в одну церкву. Проте тільки на з'їздах 1903 р. і 1904 р. відбулося об'єднання баптистів і євангельських християн в один Союз євангельських християн-баптистів, але воно виявилося нетривким.

Після маніфесту 17 жовтня 1905 р. та інших царських указів почалася легалізація євангельських і баптистських церков. Неодмінною умовою для реєстрації громад стало обрання наставника-пресвітера і затвердження його губернською владою. Однією з перших у 1907 р. зареєстровано Київську громаду "по вірі хрещених християн євангельського сповідання".

У 1908 р. в Києві відбувся Всеросійський з'їзд баптистів. Того ж року на з'їзді в Катеринославі І.Проханов заснував Всеросійський союз євангельських християн (ВСЄХ). У1911 р. представники Союзу євангельських християн взяли участь у Всесвітньому конгресі баптистів, а І.Проханова було обрано віце-президентом Всесвітнього союзу баптистів і віце-президентом з пропаганди євангельських ідей у Росії.

Напередодні Першої світової війни баптисти та євангелістські християни мали численних проповідників і місіонерів, багату літературу й відповідні періодичні видання. Ще в 1907 р. започатковано журнал "Баптист", у 1910—1911 рр. за редакцією В.Павлова він виходив в Одесі. Там в 1913— 1914 рр. друкувався і баптистський журнал "Слово истины". Згідно з офіційними даними станом на 1 січня 1912 р. в Росії налічувалося більше 114 тис. баптистів і близько 31 тис. євангельських християн. Переважна більшість їх проживала в Україні.

У період Лютневої революції 1917 р. баптисти та євангельські християни дотримувалися концепції соціального євангелізму, яку обгрунтували відомі зарубіжні теоретики баптизму У.Раушенбуш і Ш.Матьюс. Суть її полягає в тому, що соціально-економічні проблеми їм близькі, але розв'язання їх має пройти через попередню стадію — революцію духу. Оскільки цей час був найсприятливішим для євангелізації, кількісно громади дуже зросли. В 1917 р. в Україні налічувалося до 500 тис. віруючих різних євангельських віровизнань.

Лідери євангельських християн спробували включитися в політичну діяльність. І.Проханов та його найближчі прихильники після Лютневої революції започаткували християнсько-демократичну партію "Воскресіння". її програма проголошувала міцний міжнародний мир, демократизацію політичного ладу, загальне навчання, демократизацію церкви. Партія невдовзі припинила свою діяльність.