Історія релігій - Лубський В.І. - Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підкорена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в середній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на початку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилювала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоассирійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому відношенні. У XV - поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Вавилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чорного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. відбувається нове піднесення царства - це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю зброєю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За короткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, східне Середземномор'я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Урарту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втрачала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ассирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнована Ніневія - столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Каркемиші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав активної асиміляції.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося піднесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що "вершили долю", утворювали раду старійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ритуального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п'ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жертву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд зазнав змін - царя замінювали на бідняка чи раба, якого нещадно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства відігравало жрецтво, воно посідало чільне місце в державі, всі царі і правителі були жерцями. Жерці володіли численними багатими храмами, що завжди перебували під охороною держави. Храми мали великі господарства і землі, які здавали в оренду.

Контингент жерців комплектувався звичайно за принципами успадковування цього звання. Але, крім права успадкування, існував ряд ритуальних вимог, серед яких була й така, як відсутність у кандидата фізичних недоліків. Були в храмах і жриці. Практикувалася храмова проституція. Жриці, які виконували ці функції, звалися ієродулами, вони виконували відправляли культи.

Жрецтво тримало в своїх руках науку, літературу і мистецтво. Розташування Ассирії та Вавилонії у межиріччі Тигру і Євфрату на торговельних шляхах, що ведуть до Східної Аравії, Індії і Далекого Сходу, створювало умови, що сприяли культурному обміну. Жрецтво широко використовувало ці зв'язки.

У Дворіччі розвиток релігійних уявлень збігався з розвитком перших наукових знань. Тут виникло і розвивалося зрошуване землеробство, яке підштовхнуло вивчати міри площ, обсягів, маси, часу.

Розвиток землеробства і будівництва потребував математичних знань, вони з'явилися вже в кінці ПІ тис. до н. е. Шумери користувалися шістдесятирічною позиційною системою числення, склали таблиці ділення і множення чисел, квадратів і кубів чисел, їх коренів, розв'язували квадратні рівняння; вони знали теорему, яку згодом відкрив Піфагор; мали інші математичні досягнення.

Розвиток математики вавилонськими жерцями є, безумовно, історично знаменним явищем. Відомий дослідник історії стародавньої науки О.Нейгебауер вважає, що його можна порівнювати з математикою раннього Відродження. Адже була відкрита ірраціональність V 2; вавилоняни наближалися до висновку, що рівняння р = 2 g не має розв'язання в цілих числах. А щодо астрономії, то вже в часи Селевкідів вавилоняни були на рівні античних греків.

У храмах Дворіччя особливо інтенсивно велися астрономічні дослідження; адже дві третини року небо над країною було безхмарним. Вже в VII ст. до н.е. жреці точно вираховували час сонячного затемнення. Для обчислення часу було взято періодичність проходження по небосхилу Місяця. Так виник період часу - місяць - 28 днів, під час яких світило проходить чотири фази по 7 днів; з'явилося обчислення часу в тижнях по 7 днів. Сім небесних світил, відомих тоді людям - Сонце, Місяць, планети Меркурій, Сатурн, Марс, Юпітер і Венера - мали кожний свій день у тижні, а число 7 набрало особливого магічного значення. Була відома періодичність місячних і сонячних затемнень, описані сузір'я. У І тис. до н.е. починає розвиватися астрологія, яка дуже зміцнила авторитет жерців.

Але той же О. Нейгербауер застерігає, що не слід перебільшувати заслуг шумерських жерців у розвитку астрономічних знань. Міфологічні уявлення про небеса, обожнення Сонця, Місяця чи Венери не можуть бути названі астрономією, так само як не можна назвати гідродинамікою віру у божественність шторму чи одухотворення річки.