Історія релігій - Лубський В.І. - Болгарська Католицька Церква

При османському правлінні болгарські православні християни (див. ІІІ.А.8. Болгарська Православна Церква), що вже двічі в історії мали свого патріарха, поступово потрапили під контроль грецьких єпископів, що призвело до еллінізації їхнього церковного життя. В 1767 році вони опинились під безпосереднім управлінням грецького патріарха Константинополя.

У XIX столітті, коли наростала боротьба за церковну незалежність з-під Всесвітнього Патріархату, деякі впливові православні болгари в Константинополі задумалися про можливість унії з Римом. Вони думали, що, будучи католиками, зуміють відродити свої національні церковні традиції, у яких відмовляв їм Константинополь.

У 1861 році вони відправили до Риму делегацію на чолі зі старим архімандритом Йосипом Сокольським для переговорів зі Святим престолом. Переговори пройшли успішно: 8 квітня 1861 року папа Пій IX особисто посвятив Сокольського в єпископи і присвоїв йому титул єпископа для болгарських католиків візантійського обряду. У червні того ж року він був визнаний в якості архієпископа османським керівництвом, але відразу ж після повернення Сокольський зник при загадкових обставинах; він був насильно вивезений в Одесу на російському пароплаві і провів 18 років життя, що залишилися в Києво-Печерському монастирі. Подробиці цього епізоду так і залишилися нез'ясованими.

Проте, вдало ототожнивши себе з болгарським національним рухом, Болгарська Візантійсько-католицька Церква відразу ж заручалася підтримкою близько 60 000 віруючих. Тим часом, російський уряд став підтримувати відродження на території Османської імперії Болгарської Православної Церкви. Ці зусилля завершилися заснуванням у 1870 році Болгарського Православного екзархату під юрисдикцією Константинопольського Патріархату, що швидко звело нанівець звертання болгар до католицизму. На рубежі XX століття три чверті болгарських католиків знову стали православними.

Із тих візантійських католиків, що залишилися, більшість проживала в македонських та фракійських селах. У 1883, році Рим створив для них нову церковну організацію: заснував апостольські вікаріати у Фессалоніках для Македонії і в Андріанополі для Фракії, при цьому в Константинополі залишився апостоличний адміністратор з титулом архієпископа. Громада болгар-католиків сильно постраждала під час Ватіканських війн 1912-1913 років; невелика кількість тих, хто залишився в живих, тікали в тільки-но засноване Болгарське царство.

У цій новій ситуації Рим реорганізував у 1926 році Болгарську Візантійсько-католицьку Церкву: колишні церковні структури були скасовані, у Софії заснований новий апостолический екзархат. Активну участь у перетвореннях брав апостоличний візитатор (1925-1931), а потім апостоличний делегат (1931-1934) у Болгарії архієпископ Анджело Ронкаллі (згодом папа Іоанн XXIII). Він же підтримав заснування в 1934 році в Софії семінарії з декількома типами обрядів, якою до самого закриття в 1945 році керували єзуїти.

Болгарська Візантійсько-католицька Церква сильно постраждала в перші роки правління комуністів: у 1951 році єпископ загинув при загадкових обставинах, багато священиків були кинуті до в'язниць. Ситуація дещо покращилася після обрання папою Іоанна XXIII. На відміну від більшості візантійсько-католицьких Церков у Східній Європі, ця Церква офіційно не була заборонена, хоча і діяла з безліччю обмежень.

Після повалення комуністичного режиму в Болгарії Візантійсько-католицькій Церкві була повернута частина її власності. У1998 році в Церкві налічувалось 20 приходів, 5 священиків і А чоловік, що готувалися до рукоположення. Крім того, у самому екзархаті служить 9 ієромонахів і 33 черниці.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: БОЛГАРІЯ

ГОЛОВА: ЄПИСКОП ХРИСТО ПРОЙКОВ (НАРОДИВСЯ У 1946 РОЦІ. ПРИЗНАЧЕНИЙ В 1995 РОЦІ)

ТИТУЛ: АПОСТОЛИЧНИЙ ЕКЗАРХ ДЛЯ КАТОЛИКІВ ВІЗАНТІЙСЬКО-СЛАВ'ЯНСЬКОГО ОБРЯДУ В БОЛГАРІЇ

РЕЗИДЕНЦІЯ: СОФІЯ (БОЛГАРІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ:15000