Релігієзнавство - Кислюк К.В. - "Дохрамовий період" — до початку II тисячоліття до н.е.

Іудаїзм — релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II—І тисячоріч до н.е. у Палестині. Термін "іудаїзм" походить від назви най численнішого з 12 єврейських племен — "дванадцяти колін Ізраїлевих". Вихідці з цього племені заснували царську династію в давньому Ізраїльсько-Іудейському царстві.

Зірка Давида та сувій Тори

Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн. чоловік у 80 державах. 95% від цієї кількості живе у 9 країнах — у США (до 6 млн.), Ізраїлю (до 5 млн.), країнах СНД (зокрема, в Україні — кількасот тисяч), Німеччині, Канаді, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Південній Африці, Франції. Принагідно відзначимо, що питома вага іудеїв у кількісному відношенні до загальної чисельності населення Землі за XX ст. зменшилася на 2,5 рази. Це падіння пояснюється, по-перше, знищенням майже половини євреїв у роки Другої світової війни, по-друге, прискореною асиміляцією євреїв до релігії і культури країн проживання, по-третє, низьким рівнем народжуваності, взагалі властивим в останні десятиліття розвинутим націям.

Іудаїзм—одна з найдавніших релігій на землі, що збереглась до нашого часу. В його історії можна виділити декілька періодів:

"Дохрамовий період" — до початку II тисячоліття до н.е.

У цей час кочові племена, що належали до семітської мовної сім’ї^*30 і сповідували багатобожжя, через Єгипет поступово завоювали і заселили Ханаан (пізніше — Палестина). Це була порівняно невелика територія уздовж Середземноморського узбережжя (2 ЗО км у довжину, 80 км у ширину). Завдяки наявності водних ресурсів (річка Йордан, т.зв. Мертве море), вона була більш родючою, ніж інші пустельні і напівпустельні землі цього регіону. Тому, за переказами, Бог обіцяв її вірному Аврааму та його нащадкам (Бут. 12:1; і3:15; 15:18—21), а тому її називали "Земля Обітована". Тут здавна існувала розвинута землеробська й міська культура, створена спорідненими з семітами народами. Після розселення євреїв на території Палестини там виникла їхня власна держава — Ізраїльсько-іудейське царство.

*30: {Семітські народи, тобто групи споріднених націй, що включають арабів, євреїв, фінікійців, арамеїв, вавілонян і асирійців, які з давніх часів заселяли величезну територію від Середземноморського узбережжя до підніжжя гір Ірану і Вірменії.— Авт.}

Ці процеси супроводжувалися ускладненням форм релігійної організації. Давні євреї поклонялися багатьом богам: серед них — головний бог Саваоф, бог війни в осілих ханаанян —Ягве, божества, запозичені в сусідніх цивілізацій (Вавилонія, Фінікія, Карфаген), — Ваал, Астарта, що вважалися божествами землі і родючості.

Період "першого храму"

Період "першого храму" тривав до кінця VII ст. до н.е. (621 р. до н.е.).

Для поклоніння богу Ягве в Єрусалимі ізраїльсько-іудейський цар Соломон (Шломо) збудував відомий в усьому давньому світі Єрусалимський храм (945 р. до н.е.). У будівництві цієї споруди з каменю і ліванського кедра брало участь не менше 150 тис. чоловік під недремним оком 3300 царських чиновників (3 Цар., 2 Пар.). Будинок власне храму мав досить скромні на ті часи розміри: 30 м у довжину, 10 м у ширину і 15 м у висоту. Перед будинком храму знаходився притвор і 0 м завширшки й 5 м завдовжки. На внутрішнє оздоблення та храмове начиння пішло кілька тонн золота. У "Святому Святих" храму під охороною двох п’ятиметрової висоти херувимів зберігався ковчег зі скрижалями Заповіту. У головному залі знаходилися десять величезних семисвічників, жертовник і стіл для хлібних дарів. Жертовник перед Святим Святих по боках був прикрашений рогами (Вих. ЗО: 1 —6). Той, кому пощастило за них схопитися, міг розраховувати на притулок у храмі. Звичайно, цей жертовник служив для воскуріння фіміаму—складної суміші з кількох ароматичних речовин (Вих. 30:34—38). У внутрішньому храмовому дворі (100 x 50м) розміщувалися головний жертовник п’ятиметрової висоти, де відбувалися основні жертвопринесення, і величезна мідна чаша для ритуального обмивання жертовних твари н.

Навколо Бога Ягве і присвяченого йому храму зосереджувалося не тільки релігійно-культове життя, а й уся система соціальних і моральних норм поведінки в давньоєврейському суспільстві. Одночасно продовжувало існувати поклоніння й іншим богам. Тільки через досить тривалий час усі інші культи були заборонені, і культ бога

Ягве залишився єдиною релігією Ізраїлю (близько 621 р. до н.е.). Період "вавилонського полону" охоплює VI ст. до н.е. На початку VI ст. до н.е. (587/586 р. до н.е.) країна була захоплена грізним сусідом — вавилонським царем Навуходоносором ІІ. Храм був зруйнований, а більшість іудеїв захоплена в полон. Під час вавилонського полону іудаїзм став ідейною основою боротьби євреїв за відновлення власної державності, що набрала форми руху за повернення на землю предків

План Єрусалимського храму насів Ірода Великого:

1. Святе Святих—внутрішнє святилище, де зберігалися Скрижалі

Завіту.

2. Жертовник всепалення, де здійснювалися основні жертвопринесення.

3. Двір священиків — тільки для священнослужителів.

4. Двір ізраїльтян — тільки для іудеїв,

5. Двір жінок.

6. Двір язичників. Тут продавалися тварини для жертвопринесень, мінялися гроші для пожертв на Храм. Сюди пускали й неєвреїв.