Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Чернецтво

Чернецтво, або монашество (грецьк. μovaχoc, — самотній) являє собою одне з найбільш значимих і, напевно, найяскравіших явищ християнського життя й християнського релігійного досвіду. Ужитті завжди існує певна дистанція між ідеалом і його реальним втіленням, і чим більша ця дистанція, тим більше дорогим стає ідеал. Чернецтво стало не чим іншим, як істинним здійсненням ідеалу християнського способу життя.

Батьківщиною чернецтва був Єгипет. Преподобний Антоній Великий, який здійснював у НІ ст. подвиг посту й молитви в пустельній самоті, став засновником відлюдницької форми чернецтва. Трохи пізніше почав свій чернечий подвиг преподобний Пахомій Великий, у минулому римський воїн, який став родоначальником чоловічих спільножительних монастирів. Сестра Пахомія Великого стала засновницею жіночих спільножительних монастирів.

Облачения православного духівництва

Церковне начиння

План середньовічного католицького монастиря (Фонтене, Франція):

1 — зал капітулу (місце зібрання керівних осіб монастиря);

2—малий зал з каміном;

3—великий зал з каміном;

4 — фонтан (для миття рук);

5 — будинок воротаря;

6 — пекарня;

7—голубник;

8—лазарет;

9—комори.

План православного монастиря (Преображенський монастир, с. Шар, Полтавська обл.):

1 — Преображенський собор;

2 — дзвінниця;

3—келії ченців;

4—будинок настоятеля;

5 — готель для прочан;

6— тепла церква (для служб в холодну пору року)

У VIII ст. на святій горі Афоні (Греція) з’являються перші чернечі поселення. Невдовзі Афон досягає вершини своєї слави, ідо нашого часу його 20 монастирів залишаються найбільшим осередком православного чернецтва. Чернецтво на Русі будувалося на візантійських традиціях. Більшість монастирів були і є спільножительних ми.

Чернецтво називають схимою, ченців — схимниками. Грецьке слово "одеиш" означає "образ". У чернецтві людина прибирає ангельської подоби. За своїм ідеалом вона стає земним ангелом і небесною людиною. її мета — досягнення вічного життя й обожнення за ангельським образом. Для цього вона приносить такі основні обітниці: 1) відмови від світу і того, що у світі; 2) послуху настоятелю; 3) збереження безшлюбності. У примітивних народів безшлюбність і бездітність вважалися найстрашнішим прокляттям; вони означали безнадійність, остаточну смерть. У християнському чернецтві, навпаки, безшлюбний спосіб життя веде до майбутньої слави відродження, коли люди не одружуються, не виходять заміж, але перебувають як ангели на небесах. У безшлюбності і суворій помірності переборюється панування стихійного природного начала в людському житті.

Перш ніж стати ченцем, мирянин повинен був пройти період послушництва — виконання тих або інших робіт у монастирі. Якщо настоятель монастиря переконується, що послушник твердо має намір стати ченцем, він робить обряд постригу. Цей обряд походить від старозаповітної символіки посвячення людини Богуй обрізання волосся як знаку рабства в греко-римському світі. У людини, яка приймає постриг, волосся на тімені вистригаються хрестоподібно вознаменування посвячення Христу і прийняття чернечих обітниць. Існують три ступені такого посвячення.

• Постриг у рясу, коли чернець одержує нове ім’я і право носити широке і довге чернече одіяння (рясу) і головний убір - камилавку. Ченців, що одержали таку посвяту, називають рясофорними ченцями.

• Постриг у малу схиму. Той, хто стрижеться в схиму, приносить нові, більш суворі обітниці і ще раз одержує нове ім’я в ознаменування остаточного зречення відсвіту, що лежить у злі. Після постригу в малу схиму чернець надягає мантію, звідки й походить вислів "постригти в мантію" і "мантійний чернець". Малосхимники на відміну від вели косхи мішків можуть підноситись у священний сан — ченці-диякони (ієродиякони) і ченці-свяшеники (ієромонахи).

• Постриг у велику схиму вимагає більш суворої витримки аскетичних подвигів. Приймаючи постриг, чернець відрікається від своєї волі і дає обітницю повної слухняності наставникам навіть у дрібницях, що не виключає, а припускає постійне моральне зусилля і роботу совісті. У тих, хто прийняв сан до постригу у велику схиму, він залишається. У цих випадках сан звучить відповідно: схиієромонах, схиархімандрит і навіть схиєпископ. Після постригу у велику схиму монаху вручають ще кукіль (головна накидка, що спускається на плечі, груди і спину). Кукіль за формою нагадує дитячий чепчик і означає дитячу незлобливість, що її зобов’язаний завжди виявляти чернець (див. текст 7.7).

В історії Православної Церкви чернецтво вплинуло на багато сторін християнського вчення і способу життя. На Православному Сході й на Русі чернечі обителі — монастирі—були джерелами благочестя, центрами освіти, релігійної й національної свідомості і духовної культури.

Крім здійснення таїнств, православна кульгова система містить молитви, поклоніння святим і реліквіям, хресту, іконам, свята і пости.

Провідне місце молитвам приділяється в православ’ї не випадково: їх називають "їжею і життям душі". Православ’я розглядає молитву як "бесіду з Богом" підчас якої "ми почуваємо добрість і милість Божу, а свою негідність; ми наповнюємося почуттям подяки, даємо обітницю в майбутньому коритися Богові. Молитва зміцнює віру й надію, навчає терпіння, дотримання заповідей і особливо прохання небесного добра"^*55 (див. текст 7.2).

*55: {Православна віра єдиної, святої, Соборної й Апостольської Церкви. Послання східних патріархів// Із праць митрополита Іларіона.- Нью-Йорк, 1986.-С. 64.}