Релігієзнавство - Кислюк К.В. - 8.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ

Півмісяць — символ ісламу

8.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ

Термін "іслам" у перекладі з арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають "вірним" (араб. муслим). Звідси друга назва цієї релігії — мусульманство. В Європі її колись також називали магометанством", від латинізованої форми імені її основоположника: Мухаммад^*65 — Магомет.

*65: {В імені засновника ісламу наголос падає на другий склад.— Авт.}

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім’ї, що жили на території Аравійського півострова. Порівняна молодість наклала на іслам подвійний відбиток. З одного боку, іслам багато чого запозичив у релігійно-культовому плані в іудаїзму та християнства, оскільки склався на Близькому Сході, утому ж соціокультурному й мовному середовищі що й вони, але значно пізніше. Ці запозичення відчутні й у Священній книзі мусульман — Корані, позначаються вони на віровченні, помітні й у культі. З другого боку, ісламу вдалося довести до абсолюту принцип монотеїзму, єдинобожжя, на якому ґрунтувалися ці основоположні для нього релігії.

Іслам — друга за чисельністю послідовників світова релігія. На сьогоднішній день її сповідують 1 млрд. 150 мли чоловік у більш як 120 країнах світу. Найбільше поширення іслам одержав в Африці (50% населення) й Азії (20% населення). У географії ісламу чітко простежується одна закономірність: компактність його розміщення. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш, Індії. Приблизно s мусульман проживають у 35 країнах, де вони складають 95-99% 3/4 населення. В інших державах мусульмани найчастіше являють собою замкнуту національну й релігійну громаду, яка за чисельністю не перевищує кілька відсотків населення країни.

Найважливіша особливість ісламу як світової релігії полягає в нерозривному зв’язку між релігійно-культовим і суспільно-політичним життям. У свій час духовний лідер "ісламської революції" в Ірані 1979 р. аятола Хомейні в інтерв’ю одному зі ЗМІ дав досить вичерпне пояснення тези про "єдність релігії і держави". На думку Хомейні, вона полягає не стільки в зосередженні функцій верховного духовного і державного керівництва в руках релігійного лідера, скільки в здійсненні релігійним поводирем нагляду за діяльністю всіх державних органів, суспільно-політичних організацій і соціальних установ, повсякденною поведінкою та способом життя мусульман. Мета цього нагляду полягає у втіленні в життя мусульман "релігійного Закону" (шаріату) як ідеального, вічного і досконалого, на противагу недосконалому законодавству, суспільному порядку та стилю життя грішних людей^*66.

*66: {Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики.— М., 1986.- С. 120.}

Не дивно, що вплив релігії на суспільство в арабських країнах виражений з більшою очевидністю, аніж у будь-якій іншій релігії, і одразу впадає в око: одяг чоловіків і жінок, мінарети мечетей, самобутня писемність, заборона на вживання спиртного навіть для невіруючих іноземців. У 28 країнах іслам оголошений державною або офіційною релігією: відповідні положення містять конституції Йорданії, Тунісу, Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів, Єгипту і багатьох інших країн.

Пояснення цієї прикметної риси ісламу треба шукати в обставинах його виникнення. Якщо інші світові релігії з’являлися в країнах з попередньою тисячолітньою культурною традицією, з досить розвинутими етнічними релігіями, зі сформованим державним і соціальним ладом, то іслам формувався в умовах перехідного між первісністю і власне цивілізацією ранньокласового суспільства, без єдиного політичного центру, з надзвичайно строкатою сумішшю вірувань. Тому іслам певною мірою став об’єднуючим началом, що перетворив роз’єднані кочові, напівосілі й осілі племена в одну з найбільш масштабних і впливових цивілізацій в історії людства.

Звернемо увагу й на надзвичайно успішний розвиток ісламу. За відносно короткий історичний період іслам зміг перетворитися на світову релігію. З невеликої групи семітських племен виріс "мусульманський світ", що в часи свого розквіту охоплював величезну територію від Іспанії до Філіппін. Саме як позначення цього "світу" і використовується слово "іслам" (дараль-іслам) ("територія, де поширена мусульманська віра").

Правда, в історичному контексті поширення ісламу проходило хвилеподібно: до XIIІ ст. арабська цивілізація охопила половину світу і за загальним рівнем культури перевершувала цивілізацію середньовічного Заходу. В основному успішному утвердженню ісламу сприяв проголошений ще Мухаммадом принцип "Немає насильства в релігії!" (2:257).

Спад впливу ісламської цивілізації, що прийшов слідом за цим, зупинився тільки на початку XX ст., а в другій половині XX ст. знову почалося піднесення. Наявність такого піднесення переконливо показує порівняння релігійної статистики початку і кінця XX ст. За цей період питома вага мусульман щодо загального населення планети зросла з 12—13 до 17— 19%, і прогнозується подальше збільшення — до 20-25% на 2025 p., тоді як, для порівняння, питома вага християн коливається останні сто років у межах 33—35%.

Це зростання обумовлене двома основними факторами. Перший фактор—активне навернення в іслам немусульман (кочові племена Африки, чорношкіре населення США і Канади, до 1 мли європейців); другий, що дає переважну частку такого приросту,—високий рівень народжуваності серед мусульманських народів, що за сучасного рівня розвитку медицини (а отже, різкому зниженні смертності) призвів до демографічного вибуху в ісламському світі.