Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Українська Греко-Католицька Церква

Не менш проблематичними були в Україні процеси, пов’язані з відродженням Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах після Брестського собору 1596 р.

Відродження УГКЦ свідчило про зростання української національної самосвідомості вкінці 1980-х-початку 1990-х рр. Швидкому відродженню у гкц сприяло те, що з 4418 православних парафій України близько половини припадали на західноукраїнські землі.

Важливою подією на шляху легалізації УГКЦ стало відкрите звернення 2 єпископів і 23 священиків, ченців і віруючих УГКЦ 4 вересня 1987 р. до Папи Римського Іоанна Павла II із проханням посприяти правовій легалізації УГКЦ у СРСР і стати посередником між греко-католиками і Радянською владою. Представників УГКЦ підтримали українські дисиденти і правозахисники. Українським греко-католикам допомагали й українські закордонні релігійні центри.

Активізації західноукраїнських віруючих посприяло і святкування в 1988 р. тисячоліття Хрещення Київської Русі. Протягом трьох перших місяців 1988 p. у Галичині і Закарпатті було зібрано близько 10 тис. підписів на підтримку УГКЦ. Утих містах і населених пунктах, де знаходилися закриті культові приміщення УГКЦ, проводилися несанкціоновані богослужіння, а жителі вимагали реєстрації релігійних громад. M іж греко-католиками України і греко-католицькими ієрархами Польщі, релігійними центрами Заходу і Ватикану знову налагодилися міцні контакти.

Проблема греко-католиків уже тоді мала значне політичне забарвлення: за відновлення діяльності УГКЦ виступали радикальні політичні об’єднання — Українська Гельсінська спілка, Український християнсько-демократичний фронт, що виникли в період перебудови. Ця проблема стала складовою частиною передвиборних обіцянок ряду кандидатів у народні депутати С PCP у 1989 р. Уже в перші дні роботи І з’їзду народних депутатів СРСР представники Львівщини Р. Братунь, Р. Федорів, Ю. Сорочик і І. Вакарчук подали до президії з’їзду депутатський за п ит, у якому заявляли про порушення прав мільйонів віруючих і вимагали створення спеціальної комісії для розв’язання цієї проблеми. За підтримку УГКЦ привселюдно висловився народний депутат СРСР академік А. Сахаров.

Починаючи з весни 1989 p., групи греко-католиків із Західної України проводили в Москві постійне пікетування органів влади з метою привернути увагу союзного керівництва на проблеми своєї конфесії.

Щоб послабити вплив греко-католицизму в тих областях, де він був традиційно сильним, влада випустила великим накладом православну церковну літературу й календарі українською мовою, збільшили набірелухачів до духовних семінарій, зорієнтованих на служіння в Західній Україні. Швидкими темпами проводилася реєстрація нових громад РП Ц, що сприймалося владою як спосіб недопущення посилення симпатій до греко-католиків серед населення. Протягом 1988 - першої половини 1989 pp. в Україні було зареєстровано 1300 нових громад РП Ц, з них 1100 - у 4-х західноукраїнських областях.

21 листопада Рада в справах релігії при Раді Міністрів УРСРух-валила дозволити реєстрацію греко-катол ицьких громад.

23 січня 1990 p. у Преображенському соборі Львова відбувся Церковний собор УГКЦ за участю 6 єпископів і 150 священиків, що проголосив легалізацію Греко-Католицької Церкви в Україні. Вів його архієпископ Володимир Стернюк. Собор визнав неканонічним Львівський собор 1946 p., оголосив його рішення недійсними і звернувся до органів державної влади з вимогою реабілітувати репресованих греко-католицьких священиків, повернути церкви, якими УГКЦ володіла до війни, визнати церковну організацію УГКЦ.

Після Собору почалося масове повернення віруючих в УГКЦ. На 1 лютого 1990 p. у регіоні було подано 435 заяв на реєстрацію греко-католицьких громад, а до березня 1990 р. РПЦ втратила 70% своїх громад (яких тоді налічувалося 2700) і священиків, що перейшли в УГКЦ. Незабаром було оголошено про вихід із РП Ц і перехід у відроджену Українську Автокефальну Православну Церкву 312 парафій і 232 священиків у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях.

Важливою подією для прихильників УГКЦ стало прибуття у Львів 30 березня 1991 р. глави Церкви митрополита Мирослава-Івана Любачівського, що у той же день провів архієрейську службу в соборі св. Юра.

26 квітня 1991 р. Верховна Рада У PCP прийняла Закон "Про свободу совісті і релігійні організації", відповідно до якого була врегульована проблема реєстрації і діяльності релігійних громад України, Греко-Католицька Церква була офіційно визнана, що призвело до фактичного визнання права її власності на всі церкви й парафії, захоплені в 1989— 1991 pp. представниками православних конфесій.

Сьогодні релігійна мережа УГКЦ повністю відновлена на рівні 1930-1940-х pp. — періоду її найвищого розвитку. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,1 тис. священиків. Церква має 93 монастирі (1205 насельників), 14 місій, 2 братства, 1186 недільних школи, видає 25 газет і журналів. Кадри греко-католицького кліру виховують 14 навчальних закладів з понад 1,5 тис. слухачів, у тому числі такий знаний, як створена ще 1929 р. Анд реє м Шептицьким

Львівська Богословська Академія. Існують єпархії УГКЦ в США, Канаді, Польщі, інших країнах, а також громади в східній діаспорі -Росії, Казахстані, Білорусі, Литві.