Релігієзнавство - Лубський В.І. - Монотеїзм, політеїзм, генотеїзм

При розгляді проблем походження релігії виникає питання про те, в яких богів вірили на початку релігії люди? В залежності від характеру і складу ієрархічної побудови системи надприродних істот, якою оперує кожна релігія без винятку, в релігієзнавстві виділяють два типи релігій: монотеїстичні і політеїстичні.

Монотеїстичні релігії — це такі, які будуються на визнанні одного, єдиного Бога; інші надприродні істоти (ангели, святі, пророки тощо) — це посередники між Богом і людьми.

Політеїстичні релігії в своїй ієрархії мають певну, навіть значну кількість богів різних рангів і ваги, з своїм колом прав і обов'язків, з своєю сферою управління і діяльності.

Існує ще одне явище в ієрархічній оцінці богів: звичайно з великої кількості богів не виділявся жоден, але в міру потреби, коли віруючий звертавсь до якогось бога, він оцінювався на той час як головний. Це явище дістало назву генотеїзму.

Академічний теїзм

У другій половині 19 ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796—1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми бого пізнання. Його учень В. Д. Кудрявцев-Платонов (1828—1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає можливим пояснити дією двох джерел: 1) об'єктивного, що полягає у впливові Бога на дух людини, і 2) суб'єктивного, чим є засвоєння людиною цього впливу. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, що існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюта, який через це знання виявляє своє існування. Кудрявцев міркує, що оскільки вроджені ідеї є продуктом Божественої волі, вони, перш за все, мусять містити ідею Бога. Ці ідеї є наслідком промислительного ставлення Бога до світу, яке включає в себе не тільки творення його, але і діяння на дух людини в напрямку повідомлення людині ідей про себе, поруч з ідеями про істину, добро тощо. Правда, така точка зору лишає осторонь відповідь на питання про те, а чи є вроджені ідеї зла? І якщо є, то хто виражає себе в цих ідеях?

Розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність невіруючих в світі? Виходить, що у них нема вроджених ідей про Бога?

Виходить, що вплив промислительної волі був не досить енергійним?

На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вроджена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної людини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здібність утворювати поняття про Бога, чи як вроджене прагнення до нескінченного, чи як потреба набуття знань про Бога. А такі припущення окремі богослови висловлювали. За думкою Кудрявцева, всі ці припущення хибні, бо вони беруть за основу одноразову дію Божества на дух людини; після цього ця дія начебто припиняється. Насправді ця дія є постійною, вона має явити чи відкрити людському розуму Бога, тому і зветься одкровенням. Вона має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскільки одкровення ґрунтується на природних відносинах між істотою розумно-вільною і Творцем, Кудрявцев зве його природним і цим хоче уникнути звинувачення у містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має дві посилки. Перша — це безмежні здібності Бога, який може все, а також висока гідність людського розуму. Друга — це сам процес людського пізнання. Перша не потребує доведення, це справа віри. Другу богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію Божества першоджерелом релігійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Цей орган — розум людини? Він відрізняється від розуму тим, що розум оперує відчуттям, що ідуть від оточення, і на цій основі здійснює пізнання світу. А от розум мас вищу якість, здатність віддання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Це вже не звичайне мислення, а вище пізнання, ідеальний погляд, безпосереднє споглядання надприродного. В той же час розумне споглядання доповнюється працею почуттів і волі, працює все мислення, відбувається пізнання Бога, утворюється різноманітність релігійних уявлень і понять ( в цьому, між іншим, основа утворення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворюється релігія. Концепція досить струнка.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок удосконалення богословської теорії походження релігії. Але і він не може перейти грань у справжню науку, він не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.